Психологічні особливості саморозкриття в юнацькому віці

Сутність саморозкриття та його роль у становленні особистості. Основні науково-теоретичні концепції та підходи до вивчення проблеми саморозкриття. Методичне забезпечення дослідження психологічних особливостей саморозкриття студентів у юнацькому віці.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Дипломна робота

Психологічні особливості саморозкриття в юнацькому віці

1. Теоретико-методологічні аспекти дослідження проблеми саморозкриття особистості

У розділі проаналізовані літературні джерела з вказаної проблеми у зарубіжній та вітчизняній психології. Розкрито сутнісний зміст саморозкриття особистості. Розглянуто різні концепції та підходи щодо саморозкриття і зокрема - впливу кризових періодів на саморозкриття особистості у юнацькому віці.

1.1 Сутність саморозкриття та його роль у становленні особистості

Поняття «саморозкриття» увійшло до психологічної науки в 60-х роках ХХ століття, у контексті психотерапевтичної та психокорекційної практик і закріпилося у теоретичній психології як самостійна категорія. Визначення поняттю саморозкриття вперше дав американський психолог та психотерапевт гуманістичної орієнтації С. Джурард, він описав дане поняття як процес повідомлення інформації про себе людям, дане визначення і дотепер використовується при вивченні цього феномену.

Концепція саморозкриття має глибокі філософські корені, аналіз яких необхідний при з'ясуванні суті цього явища. Найбільшої розробки проблема саморозкриття дістала у екзистенційній та феноменологічній філософії Ф. Ніцше [53], М. Хайдеггера [89], Ж.-П. Сартра [74], М. Бубера [7], М. Мерло-Понті [45].

Ф. Ніцше у своїх працях «Несвоєчасні роздуми: Шопенгауер як вихователь», «Так говорив Заратустра» вказував на те, що особистість вільна та сильна, якщо вона усвідомлює себе особистістю, для цього вона присвячує все своє життя розкриттю свого внутрішнього, неповторного змісту, своєї унікальності оточуючому світу [53]. Втрата унікальності спричинена підчиненням загальноприйнятим нормам та вимогам, через це особистість втрачає саму себе, одягає маску. Філософ вказував на важливість розкриття свого Я оточуючим, що є необхідною умовою становлення повноцінної особистості.

М. Хайдеггер виділив такі типи спілкування: спілкування з речами, яке визначав як харчування, потреба в одязі, харчах, та спілкування з іншими - турбота про когось, турботу він визначав як сукупність всіх способів спілкування людей [89]. Філософ стверджував, що розуміння особистості того, що існує іший, та спілкування з ним, запобігає втраті почуття власної справжності.

Ж.-П. Сартр у своїй праці «Екзистенціоналізм - це гуманизм» відмічає необхідність людини постійно знаходитися поза зоною самого себе, саме проектуючи себе та втрачаючи себе зовні, в інших, вона існує як людина [74].

М. Бубер у своїй книзі «Я і Ти» виділив два підходи до розуміння буття, світу: раціоналістичний тип, в цьому випадку світ для людини є сукупністю предметів та знарядь, в тому числі і інші люди, які слугують задоволенню цілей; інший підхід «актуалізуючий», «особистісний», «діалогічний», коли людина звертається до інших як до Ти, як до особистості, більше того як до друга [7]. Найбільш важливим в розумінні буття філософ вважає відносини Я-Ти між людиною та людиною, саме тут виникає найбільш аутентичний контакт, що сприяє саморозкриттю особистості.

М. Мерло-Понті ввів поняття досвідомого («тілесного») існування (екзистенції), яке не замкнене у собі, а усвідомлене та відкрите світові [45]. Все буття людини є реалізацією і розкриттям його екзистенції, що здійснюється в безкінечному діалозі суб'єкта зі світом.

Відомий соціолог Г. Зиммель вказував на важливу роль саморозкриття у людських взаємовідносинах [29]. Вчений виділив принцип саморозкриття у спілкуванні: кожний повинен дати іншим такий же максимум цінностей спілкування (радість, легкість, жвавість), який є сумісним з максимумом цінностей, отриманих ним самим. Дослідник визначає світ спілкування - єдиним де можлива демократія рівноправних, саме тут людина знаходить звільнення та полегшення.

Саморозкриття як психологічне явище вперше почало розглядатися в контексті психотерапевтичної та психокорекційної практик. Найбільш тісно з концепцією саморозкриття пов'язані дослідження психологів гуманістичної орієнтації - К. Роджерса [72], А. Маслоу [44], Р. Мея [3] і особливо - С. Джурарда [3].

К. Роджерс розглядав саморозкриття як умову формування у людини внутрішнього локусу оцінки, усвідомлення і реконструкції Я-концепції або самості [72]. У своїй груповій психотерапевтичній практиці Роджерс дійшов таких висновків, що здорова особистість повинна мати об'єктивну самооцінку. Самооцінка людини будується та корегується на основі сприяйняття себе іншими людьми. Вчений у своїй практиці акцентував увагу на тому, що саме спілкуючись з іншими, індивід, сприймає себе очима інших, починає об'єктизувати своє власне самоприйняття та самосприйняття. Цей механізм психолог назвав оберненим зв'язком саморозкриття, або ж шляхом до себе через інших.

А. Маслоу вважав здатність до саморозкриття однією з характеристик самоактуалізуючої особистості [44]. Саме самоактуалізацію він помістив на вершину ієрархії потреб у своїй мотиваційній теорії. Для того щоб особистість досягла самоактуалізації, необхідно задовільними нижчі потреби, в тому числі і потребу у спілкуванні, взаєморозумінні, прийнятті іншими, повазі, в емоціях та емоційних контактах а також у співпереживанні. На думку вченого, прагнення людини спілкуватися у потребі бути глибоко зрозумілим та глибоко прийнятим іншими, що не можливо без процесу саморозкриття.

Р. Мей виділяє важливий етап консультативного процесу - сповідь, яка у саморозкритті клієнта [3]. Вчений наголошує на тому, що сам процес розкриття вже має оздоровчий ефект. До однієї з важливих функцій саморозкриття цей автор відносить можливість звільнення потоку думок з підсвідомості у свідомість, що допомагає людині побачити свої проблеми, почуття, емоції в світлі об'єктивної реальності.

С. Джурард визначив саморозкриття, як повідомлення іншим особистої інформації про себе, на його думку за допомогою саморозкриття ми даємо можливість іншим людям пізнати себе [3]. Вчений стверджує, що спонтанне та щире саморозкриття показує оточуючим справжнє Я людини, допомагає їй відійти від фальшивого образу себе та побудувати глибокі взаємовідносини.

Саморозкриття згідно з поглядами С. Джурарда володіє самостійною мотиваційною силою, у кожної людини існує потреба відкрити себе хоча б одному значущому іншому. Ця потреба повинна бути обов'язково реалізована, оскільки її пригнічення може стати причиною виникнення не тільки психологічних проблем, але й різноманітних психічних та соматичних захворювань. Повне саморозкриття перед іншим, за словами С. Джурарда є ознакою сильної та здорової особистості. Він стверджує, що «здорова особистість…. буде прагнути зробити так, щоб її повністю пізнала хоча б одна значуща людина» [3, с. 42]. Вчений вважав, що особистісне зростання блокується, якщо людина не розкриває себе іншим. В ході експериментальних досліджень С. Джурад дійшов висновку, що між психічним здоров'ям та саморозкриттям існує криволінійний зв'язок: відкритість позитивно пов'язана з психічним здоров'ям та негативно з «клінічною» непристосованістю. На думку вченого, щирість та відкритість сприяє отриманню та наданню іншим чесного оберненого зв'язку, тобто тієї інформації, яка є такою важливою для кожного учасника і яка запускає не тільки механізми самосвідомості, але й механізми міжособистісної взаємодії в групі.

Вивченням взаємозв'язку саморозкриття з психічним здоров'ям особистості також займалися такі вчені як Б. Шютц [73], О. Моурер [73], С. Медді [73]. Б. Шютц, стверджував, що ризик розкриття перед іншими може виявитися величезним, але приховування власних думок та почуттів також обійдеться не дешево. Уникаючи саморозкриття, люди можуть представити іншим деякий ідеальний образ себе, але в цьому випадку важко побудувати хоч якісь значимі відносини. Вчений вважав, що подавлення важливих внутрішніх переживань може призвести до багатьох психосоматичних розладів.

О.Г. Моурер, вивчаючи проблему здатності до саморозкриття та його впливу на психічне здоров'я, дійшов висновку, що багато симптомів психологічних проблем - такі як замкнутість в собі, переїдання або ж зловживання спиртним, приймання наркотиків, біль у шлунку або головний біль - можуть пояснюватися прагненням сховатися від болю, приховуванням неприглядних сторін своєї особистості [73]. Моурер визначає почуття самотності, почуття провини або депресії як наслідки приховування правди про себе. Вчений вважає, що дієвість сповіді у католиків можна частково пояснити наслідками саморозкриття.

Згідно С. Медді, відчужена особистість нечітко відчуває власне «Я» і схильна вважати себе не більш ніж «виконавцем соціальної ролі та вмістилищем біологічних потреб» [73]. В такому образі людина може задовольнити свої біологічні потреби - харчові та сексуальні - та мати соціально прийнятний, викликаючий одобрення фасад, але при цьому ігнорувати свої глибинні психологічні потреби. Психолог вважає, що для відкритого та чесного спілкування доцільним буде згадати поняття аутентичність, що означає відповідність реаліям; аутентична особистість виражає себе спонтанно, природно та відкрито ділиться з іншими думками. Ігнорування ж психологічних проблем може призвести до психічних та психосоматичних захворювань.

Р. Ачер вказував на факт сприяння саморозкриття самопізнанню, цей взаємозв'язок вчений прослідкував з...