Суть та чинники міжнародної конкуренції

Характеристика міжнародної конкурентної боротьби на світовому ринку. Цілі використання моделі п'яти сил конкуренції. Визначення основних стратегій, які допомагають країні зайняти високе місце в рейтингу за індексом глобальної конкурентоспроможності.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

1

План

Вступ

Розділ 1. Суть та чинники міжнародної конкуренції

1.1 Загальні стратегії конкуренції

1.2 Модель п'яти сил конкуренції

1.3 Глобалізація і конкурентоспроможність країни

Розділ 2. Підвищення рівня міжнародної конкурентоспроможності

2.1 Конкурентні переваги

2.2 Основні напрямки підвищення міжнародної конкурентоспроможності країни

2.3 Рейтинг країн за індексом глобальної конкурентоспроможності

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Метою моєї роботи було дослідження міжнародної конкуренції. Я намагалася дослідити всі конкурентні переваги; визначити основні стратегії, які допоможуть країні зайняти високе місце в рейтингу за індексом глобальної конкурентоспроможності, котрий я теж розглянула в своїй роботі.

Міжнародна конкуренція - це конкуренція національних і транснаціональних економічних суб'єктів за найвигідніші умови виробництва і реалізації товарів та послуг на світовому ринку.

На міжнародному ринку конкурують окремі підприємства. Від рівня їх конкурентоспроможності залежить місце, яке вони займають на цьому ринку. Кожне підприємство входить до складу відповідної галузі і національної економіки. Від рівня конкурентоспроможності окремого підприємства залежить, певним чином, конкурентоспроможність галузі і національної економіки в цілому.

Проблема підвищення конкурентоспроможності країн в світовому господарстві є в даний час однією з найактуальніших задач досліджень в економіці і економічній географії. Посилення конкуренції між країнами на різних ринках товарів і послуг поставило питання про дослідження основних характеристик конкурентоздатного розвитку країни, чинників, що впливають на конкурентоспроможність, і можливості підвищення конкурентоспроможності галузей країн в міжнародному розподілі праці.

Конкурентоспроможність країни - це здатність економіки країни, держави брати участь в міжнародній торгівлі, утримувати і розширювати певні сегменти на світових ринках, проводити продукцію, відповідну світовим зразкам. Визначається техніко-економічним рівнем виробництва в країні, величиною витрат виробництва, якістю вироблюваних товарів, розвиненістю інфраструктури, наявністю абсолютних і відносних переваг.

Розділ 1. Суть та чинники міжнародної конкуренції

1.1 Загальні стратегії конкуренції

Стратегія міжнародної конкурентної боротьби - це прагнення країни зайняти конкурентну ринкову позицію в галузі, тобто на головній арені, де борються суперники. Конкурентна стратегія направлена на те, щоб домогтися стійкості та вигідної позиції, які дозволять протистояти напору сил, які визначають конкурентну боротьбу в галузі.

Прибутковість галузі - це лише один із чинників, що визначають вибір конкурентної стратегії. Другою центральною проблемою у виборі конкурентної стратегії є позиціювання країни в рамках тієї або іншої галузі. Залежно від її позиціювання по відношенню до інших учасників ринку її доходи будуть вищі або нижчі середнього рівня в галузі. Країна, яка займає вигідну позицію буде отримувати високий прибуток навіть якщо галузева структура виявиться ненадійною. Основною ефективною діяльністю країни в довгостроковій перспективі являються стійкі конкурентні переваги.

Два основні типи конкурентних переваг дозволяють країні виробити три загальні конкурентні стратегії, за допомогою яких можна досягти рівня ефективності, який перевищує середні показники в індустрії: лідерство в мінімізації витрат, диференціація і фокусування. Стратегія фокусування має два різновиду: фокусування на витратах та фокусування на диференціації.

Кожна із загальних стратегій пропонує різні шляхи до отримання конкурентних переваг, які складаються із співставлення певного виду переваг, а також масштабу стратегічних цілей, в рамках якого планується отримати ці переваги. Стратегії лідерства в мінімізації витрат та диференціації зазвичай орієнтуються на отримання конкурентної переваги в рамках широкого кола сегментів галузі, тоді як стратегії фокусування пропонують отримання переваг у відношенні утримань або диференціації у вузьких сегментах галузі. Конкретні дії, які потрібно виконувати для реалізації кожної стратегії коливаються в залежності від типу індустрії, різними будуть і можливості реалізації тієї чи іншої загальної стратегії в конкретній галузі. [1].

Рис. 1. - Загальні стратегії міжнародної конкуренції

Кожна стратегія орієнтується на отримання певних конкурентних переваг, і щоб досягти цих переваг потрібно зробити вибір, тобто вирішити, якого типу конкурентні переваги потрібні, в яких масштабах це буде досягнуто.

Серед усіх трьох найбільш загальних стратегій мінімізація витрат являється найбільш очевидною та зрозумілою. В рамках цієї стратегії ставляться цілі налагодження менш витратного виробництва товарів. Зазвичай такий тип стратегій використовують країни з широкою сферою діяльності. Якщо вдалося досягти лідерства в зменшенні витрат та утримувати цю перевагу протягом тривалого часу, то ефективність роботи в галузі значно перевищить середньоринковий рівень, але за умови, що ціни на продукти не перевищуватимуть середній рівень. Джерела переваг в області витрат можуть бути досить різномананітні, вони фігурують в залежності від виду галузі. Це можуть бути підвищення ефективності за рахунок економії на масштабі, власні патентні технології, особливі права доступу до сировини. Лідер в області зниження витрат завдяки цій перевазі буде отримувати високі прибутки навіть при цінах, які дорівнюють цінам конкурентів або за нижчих цін. Низькі ціни потрібні для отримання контролю над необхідною частиною ринку і як наслідок лідер отримує більш високі прибутки, ніж в середньому на ринку. Але не можна забувати про диференціацію. Продукт повинен оцінюватись покупцями як співставлений з продуктами конкурентів, якщо ж цього не врахувати, то потрібно буде значно знизити ціни аби продаж досягнув необхідних показників. Логіка стратегії лідерства в мінімізації витрат вимагає, щоб компанія стала єдиним лідером, а не просто ввійшла в число тих, хто прагне зайняти цю позицію.[1]

Диференціація - друга із найбільш загальних стратегій міжнародної конкуренції, яка полягає в тому, що країна намагається зайняти унікальне положення в тій чи іншій галузі, надаючи продукту такі характеристики, які будуть належно оцінені більшою кількістю покупців, які готові платити великі гроші за продукцію. В основі диференціації можуть бути закладені унікальні властивості продукту, особливості реалізації, особливі маркетингові підходи, а також інші фактори. Вибравши стратегію диференціації потрібно постійно шукати нові способи - такі, за допомогою яких можна отримати прибуток, який перевищує витрати на саму диференціацію. Таким чином, якщо в якості стратегії обрано диференціацію, то потрібно прагнути до рівності витрат відносно конкурентів, зменшуючи витрати в усіх областях.

Логіка стратегії диференціації потребує, щоб в основу були закладені такі атрибути продукту, котрі б відрізняли його від продуктів конкурентів. Реалізація стратегії диференціації не потребує в галузі наявності одного лідера - в даному випадку може бути декілька країн, які успішно реалізують дану стратегію, але за умови, що товари мають декілька параметрів, які дійсно ціняться покупцями.

Фокусування - третя загальна стратегія конкуренції. Дана стратегія відрізняється від інших тим, що вона заснована на виборі вузької сфери конкуренції в рамках тієї чи іншої галузі. Стратегія фокусування заснована на виборі певного сегмента чи групи сегментів галузі і направляє свою діяльність на обслуговування лише даного сегмента. Таким чином можна отримати певні конкурентні переваги саме в цих сегментах. Стратегія фокусування існує в двох різновидах. Фокусування на витратах - це стратегія, за рахунок якої отримується перевага за рахунок низьких витрат. При фокусуванні на диференціації здійснюється диференціація в певному цільовому сегменті. Обидва варіанти засновані на тих ознаках, які відрізняють цільовий сегмент від інших сегментів даної галузі. Цільовий сегмент об'єднує як клієнтів з особливими потребами так і системи виробництва та реалізації, які задовольняють їх і таким чином відрізняють від прийнятих в галузі стандартів. Суть стратегії фокусування проявляється в тому, що отримується прибуток за рахунок тих особливостей даного сегмента, які відрізняють його від інших секторів.

При виборі фокусування в якості конкурентної стратегії з'являється перевага перед конкурентами з широкою спеціалізацією, а саме: можна обирати напрямок оптимізації - диференціація чи зменшення витрат. Наприклад, можливо, що конкуренти недостатньо добре обслуговують певний сегмент ринку, не задовольняючи потреб споживачів, і тоді відкриваються можливості для фокусування на диференціації. З іншого боку, конкуренти з широкою спеціалізацією витрачають багато ресурсів і зусиль на обслуговування даного сегмента, а це означає, що їх витрати на задоволення потреб покупців в даному сегменті досить високі. В такому випадку існує варіант обрати фокусування на витратах - є можливість зменшити витрати, використовуючи засоби виключно на задоволення потреб покупців в даному сегменті. [1]

Таблиця 1. - Ризики, пов'язані з кожною із загальних стратегій