Спільна політика ЄС в галузі сільського господарства

Сільськогосподарська політика в Європейському Союзі як інституції держави суспільного добробуту. Соціальні та політичні рушійні сили СПСГ. Ренаціоналізація західноєвропейського аграрного сектора. Особливості генеральної домовленості по тарифам і торгівлі.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Спільна політика ЄС в галузі сільського господарства

План

Вступ

1. Між неґативною і позитивною інтеграцією

2. Захисна модернізація: СПСГ як інституція держави суспільного добробуту

3. Соціальні та політичні рушійні сили СПСГ

4. ГАТТ та політика в галузі сільського господарства

5. Нова політика в галузі сільського господарства

Висновки

європейський союз аграрний політика торгівля

Вступ

Сільськогосподарська політика в Європейському Союзі, незважаючи на відомий усім приклад колапсу антиринкової економіки соціалістичних країн Східної Європи та Радянського Союзу і всупереч вимогам глобального ринкового капіталізму, по суті являє собою політику, спрямовану проти ринків. Мета СПСГ сформульована як збереження економічного сектора з нестандартними інституційними та соціальними рисами -- соціально та економічно неоднорідного, "багатофункціонального" і заснованого, на праці членів родини на сімейних фермах, що не дає змоги запровадити тут принципи промислового виробництва та конкурентних ринків. Результатом проведення такої політики є пов'язане із значними витратами та конфліктами збереження економічних та соціальних рис, що суперечать як звичайній економічній структурі індустріального суспільства, так і ідеї традиційної сільської громади. Цей політичний вибір був зроблений в більшості континентальних західноєвропейських країн ще в другій половині XIX ст.; він набрав сили в умовах Великої депресії

1930-x pp. та автаркії часів Другої світової війни. Створені в результаті цього системи економічного регулювання не були демонтовані; як наслідок, сільськогосподарський сектор усіх великих західноєвропейських країн так і залишився не інтегрованим у загальну економічну та політичну систему. Натомість між сільськогосподарським сектором і загальною економікою було створено ретельно розроблений і технічно складний комплекс сільськогосподарської політики. Традиційно ціни підвищувалися до рівня, який гарантував навіть дрібним фермерам рівень життя, співмірний з загальнодержавними стандартами і забезпечував компенсацію внутрішньогалузевих дисбалансів. Основний елемент СПСГ -- всебічне регулювання ринків, ізольованих від імпортної конкуренції,-- не був винаходом брюсельських бюрократів. Він став логічним результатом домінування внутрішньодержавних інтересів.

Вибір, зроблений на користь явно не економічних цілей в галузі сільськогосподарської політики, призвів до хибного кола в обґрунтуванні СПСГ. Ця політика не лише дорого обходиться, вона також пов'язана з низкою непередбачених наслідків, у тому числі із серйозними проблемами на міжнародних сільськогосподарських ринках. З'явилися європейські ринкові організації, і їхня взаємозалежність стає дедалі відчутнішою в міру того, як фермери на свій власний розсуд реагують на регулятивне середовище. Часто результати політики виявляються дуже далекими від запланованих політиками, і це є характерною особливістю СПСГ. В Європі існують різноманітні виробничі системи і численні ферми, що значною мірою ускладнює оцінку політичних альтернатив та точний аналіз їхніх результатів. Надзвичайна строкатість європейських інституційних структур, різноманітність соціальних цінностей у різних країнах та взаємосуперечливі економічні основи легітимності перетворили СПСГ на систему з неоднозначними результатами як для виробників, так і для споживачів.

1. Між неґативною і позитивною інтеграцією

В перші роки існування ЄС характерні риси СПСГ сприймалися як такі, що закладають основи для інтенсифікації європейської інтеграції. Створення європейського спільного ринку мало на меті усунення національних бар'єрів, однак у сільському господарстві була необхідна координація роботи та інтеграція шести ретельно розроблених систем державного втручання (Pinder, 1968)¹. Національні системи сільськогосподарської підтримки були замінені наддержавними організаціями та агентствами, які встановили прямі зв'язки із фермерською громадою держав-членів та ЄС. Повільно, але послідовно довкола СПСГ сформувався ретельно розроблений і дедалі складніший комплекс форм наддержавного політичного управління, який перетворив її на позитивну "історію дій та успіхів" (Lindberg and Scheingold, 1970: 41). Велетенські масштаби Конфедерації професійних сільськогосподарських організацій (КПСО), як основної організації європейських фермерів, свідчать про "квантовий стрибок" в напрямі наддержавної політичної системи. Значна частина загальних принципів європейського права була сформована у контексті сільськогосподарських суперечок (Snyder, 1985; Usher, 1988). Враховуючи свої масштаби, джерела фінансування та формат, Європейський сільськогосподарський регулятивний та гарантійний фонд (ЄСРГФ) виявився тісно переплетеним з бюджетом Співтовариства в цілому.

Ці особливості СПСГ в основному пояснюються фундаментальною асиметрією політичних структур ЄС. Лише в галузі сільського господарства масштаби політичного керівництва досягли пропорцій, аналогічних тим, що існують у федеральному уряді:

"В даному випадку інституції Співтовариства мають повноваження розробляти законодавство для Союзу в цілому , не оглядаючись на національні парламенти. Прогрес, досягнутий в галузі сільського господарства, матиме вирішальне значення для інтегративного потенціалу всього ЄЕС. СПСГ уособлює першу спробу Союзу виробити спільну політику у важливій економічній сфері. Така спільна політика має величезне значення для успішного досягнення більш загальної цілі створення економічного союзу та забезпечення ефективної роботи митного союзу" (Lindberg, 1963: 219--220).

Всупереч сподіванням першого покоління "європейців", СПСГ "як прообраз європейської інтеграції" лишилася останнім "ізольованим реліктом амбіцій батьків -- засновників Європейського Співтовариства" (Duche-neetal., 1985:1).

Однак поняттям інституційної асиметрії слід оперувати дуже обережно. Оскільки СПСГ є політикою, що має надзвичайно велике значення й інституційно надійно ізольована від інших видів політики, то деякі серйозні соціальні та політичні сили, що лежать в ЇЇ основі і підтримують її, лишаються значною мірою невидимими. Поширена думка про те, що СПСГ, як зазначено в журналі "The Economist" (29 September 1990), "є однією з найбільш ідіотичних систем економічного антименеджменту, що їх багаті західні країни коли-небудь винаходили"². Звісно, СПСГ певною мірою заслуговує на таке визначення, однак треба визнати, що воно не враховує аналізу реальних сил, які впливали на формування сільськогосподарської політики в Західній Європі у повоєнний час. Аналізувати СПСГ лише з погляду її "дурості" або "помилковості" було б явним спрощенням. Найбільш цікавим моментом є її витривалість в умовах загального ворожого ставлення навіть з боку тих, кому дана система власне покликана допомагати -- тобто фермерів. Звичайною логікою важко пояснити, яким чином затратна політично проблематична політика не лише функціонує на сталому рівні, а й розвивається у секторі, який з часом стає дедалі менш важливим, оскільки кількість робочих місць у сільському господарстві постійно скорочується, а його частка у валовому внутрішньому продукті (ВВП) Союзу на сьогодні становить лише 0,6 відсотка.

Щоб усвідомити суть СПСГ, слід сприймати ЇЇ як окрему самостійну сутність, а не як ключ до чогось іншого (інтеграційної теорії, небезпек наддержавності, загальної теорії поведінки зацікавлених груп, теорії "гонитви за рентою" або помилок спільного ухвалення рішень). СПСГ сповідує свою власну логіку³; незважаючи на економічну революцію на селі та припливи й відпливи європейської інтеграції, СПСГ у головному лишилася незмінною. Це твердження є істинним у вузькому розумінні, оскільки "всі зміни були запроваджені шляхом часткових поправок і коригування політики на місцях" (Anania et al., 1994а: 12), однак воно істинне і в загальному розумінні, оскільки на СПСГ практично не вплинули зміни акцентів у дискусіях стосовно загальної політики європейської інтеграції. Так, зростання напруження у сільськогосподарських торговельних відношеннях між ЄС та США служило нагадуванням державам-членам про їхню відданість даній "спільній політиці", яка звільняла їх від необхідності йти на поступки сільськогосподарському лобі і одночасно контролювати торговельні відносини в галузі сільського господарства у міжнародному середовищі, що характеризувалося домінуванням ліберального мультилатералізму (Vaubel, 1994:174).

Ключем до розуміння сільськогосподарської політичної сфери є сприйняття СПСГ як інтегральної складової західноєвропейської держави суспільного добробуту з ЇЇ особливою "моральною" економікою⁴. Інакше кажучи, СПСГ має політичне підґрунтя. На відміну від інших інституцій держави суспільного добробуту, сільськогосподарська політика, як правило, об'єднує виробництво, тобто збільшення обсягів випуску продукції, з орієнтованими на забезпечення доходу цілями, що ускладнює відокремлення її розподільчих та регулятивних вимірів. Як наслідок, політичні та економічні виміри виявляються інтернаціональними за своїм характером у спосіб, що не дає змоги застосувати нормальні економічні критерії ефективності, на що неодноразово вказували сільськогосподарські економісти одразу після того, як вперше було затверджено орієнтовану на добробут цінову політику в галузі сільського господарства, що збереглася й донині (Schultz, 1943).

Політичні наслідки такого об'єднання функцій утримання цін і забезпечення доходів в межах СПСГ можна охарактеризувати таким чином:

* СПСГ полегшує реалізацію політики забезпечення до...