Розвиток сільського господарства Аргентини

Суть сільського господарства як важливої галузі господарства країни, структура та методи дослідження. Основні фактори розвитку сільського господарства Аргентини на сучасному етапі, роль в економіці країни. Характеристика проблем й перспектив розвитку.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

ВСТУП

На сучасному етапі розвитку світового господарства зростає роль нових індустріальних країн, еконміка яких характеризується високими темпами зростання і динамічними змінами в розвитку окремих галузей промисловості, в тоиму числі і сільського господарства. Тому важливе значення має вивчення досвіду становлення й розвитку головних сфер економіки нових індустріальних країн третьої хвилі в умовах посилення глобалізаційних процесів. До таких країн належить і Аргентина як нова індустріальна країна, що має свої особливості розвитку. Останні 50 років економічний розвиток країни характеризувався нерівномірністю і нестабільністю. Вона була змушена протистояти значним економічним спадам, включаючи періоди високої інфляції й безробіття і найбільшу фінансову кризу на початку ХХІ століття. Аргентина подолала цю кризу і нині показує значне зростання економічних показників.

Сьогодні сільське господарство є однією з основних галузей економіки. Немає жодної країни, яку б не турбували проблеми сільського господарства, тому вивченням цієї галузі займаються велика кількість вчених всього світу. Дослідження проблем розвитку сільського господарства в країнах світу дає змогу робити економічні прогнози, які мають важливе значення для всіх сфер життя суспільства. Вивчення досвіду розвитку сільського господарства Аргентини - країни, що досягла значних результатів у цій галузі, є надзвичайно актуальною для нашої країни темою, оскільки в Україні присутні всі сприятливі передумови для інтенсивного розвитку цієї галузі.

Об'єктом дослідження є сільське господарство. Предмет дослідження - розвиток сільського господарства Аргентини. Мета роботи - охарактеризувати розвиток сільського господарства Аргентини на сучасному етапі.

Завдання роботи:

- визначити суть поняття, структуру та методи дослідження сільського господарства;

- визначити сновні фактори розвитку сільського господарства Аргентини;

- охарактеризувати сільське господарство Аргентини в цілому та його розвиток на сучасному етапі;

- визначити роль сільського господарства в економіці Аргентин;

- охарактеризувати проблеми й перспективи розвитку сільського господарства в Аргентині.

Основу джерельної бази дослідження складають теоретичні і методологічні праці вітчизняних і зарубіжних учених, які досліджують проблеми розвитку сільського господарства Аргентини та інших країн Латинської Америки. Різноманітним аспектам розвитку сільського господарства Аргентини присвячено праці Е. Дабагян [5], Е. Долмана [7], В. Каспрука [9], І. Кушнір [12], З. Романової [21], та ін. Теоретичні основи розвитку сільського господарства розробляли у своїх працях А. Голиков [7], Н. Коваленко [14], Ю. Липець [18], М. Пістун [20], С. Дорогунцов [24], Р. Слав'юк [27], А. Топалов [28] та ін. Ґрунтовними є доробки В. Галушко «Економіка сільського господарства» (1996 р.) [2], Р. Пименової «Аргентина» (1987 р.) [17], М. Пістуна «Географія агропромислових комплексів» (1997 р.). Отже, тема є добре розробленою.

Основою методології дослідження є комплексний підхід до аналізу питань розвитку сільського господарства Аргентини. Науковий пошук базувався на принципах об'єктивності, конкретності, істинності.

Методика дослідження поєднує загальнонаукові та спеціальнонаукові методи. В якості методологічної бази дослідження використовуються такі методи пізнання, як: філософські, історичний, формально-логічний, соціологічний, системний, порівняльно-правовий та інші.

Практичне значення. Положення та висновки роботи сприятимуть подальшому вивченню питань розвитку сільського господарства Данії. Робота може використовуватися з навчальною метою. Практична значимість результатів дослідження визначається можливістю використання положень роботи у навчальному процесі.



РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ КРАЇНОЗНАВЧОГО ДОСЛІДЖЕННЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

1.1. Суть та еволюція сільського господарства як важливої галузі господарства країни

Сільське господарство - галузь матеріального виробництва, що займається вирощуванням сільськогосподарських культур та розведенням сільськогосподарських тварин для забезпечення населення продуктами харчування, а промисловості - сировиною. Воно включає дві взаємопов'язані великі галузі - рослинництво (його ще називають землеробством) і тваринництво, які поділяються на менші галузі, підгалузі, виробництва.

Сільське господарство є первинною ланкою агропромислового комплексу (АПК), а разом із харчовою і деякими галузями легкої промисловості (текстильною, шкіряною, хутровою) складає його основу.

Сільське господарство належить до найдавніших видів господарської діяльності людини. Сільськогосподарською діяльністю людство займається приблизно 10 тис. років, або протягом лише 1 - 2% своєї історії. Однак саме зародження землеробства дозволило людям зробити рішучий крок в своєму культурному і економічному розвитку. Пануюче до цього привласнююче господарство, яке включало збирання, полювання і рибну ловлю, визначило його величезну залежність від природи і не і не допускало тої територіальної концентрації населення, що в змозі забезпечити становлення і прогрес цивілізації. Більше того, саме це населення, не маючи надійної продовольчої основи, зростало виключно повільними темпами - менше як на 0,01% на рік. Голод був частим явищем, що також позначалося на чисельності.

Тому закономірно, що той перелом в житті людства, який відбувся з переходом до виробничого господарства, опитав у науці назву «неолітичної» або аграрної революції.

Землеробство виникло, згідно достатньо загальновизнаних концепцій, на базі збирання. При заготівлі насіння і плодів диких їстівних рослин певна частина з різних причин не використовувалась і проростала поблизу стоянок. А далі розпочинався природний відбір. На користь цієї наукової конструкції, що підтверджується багатьма пелеоетноботанічними дослідженнями, свідчить і те, що багато сільськогосподарських рослин, особливо у тропічних широтах (наприклад, маслічна і сагова пальма), часто і сьогодні ростуть поблизу з житлом і на оброблюваних ділянках, і у форму напівкультурних насаджень, і у дикому вигляді [14, с. 99].

Доместикація тварин - мистецтво більш високе, ніж окультурювання рослин, оскільки ця перемога людського розуму і волі над менш слухняним вихідним матеріалом. Причому, якщо вівцю або корову, щоб вони слугували людям, достатньо було приручити, то верблюд і кінь потребують не тільки приручення, але і навчання. Рухливість кочівників, пов'язана з появою нових засобів пересування, в багато разів скоротила час на долання відстаней між різними етнічними і суспільними групами, відкрила додаткові можливості для культурних контактів і обміну товарами, в тому числі і з осілим землеробським населенням. Володіння худобою стало символом багатства, показником соціального статусу і формою накопичення. Відбулося поглиблення суспільного поділу праці, яке призвело до того, що через Азію, де цей процес втілився найяскравіше, протягом багатьох століть проходила одна із магістральних ліній розвитку людства [14, с. 110].

Сільське господарство є однією із найважливіших галузей народного господарства. Вони виробляє продукти харчування для населення країни, сировину для переробної промисловості і забезпечує інші потреби суспільства. Від розвитку сільського господарства багато в чому залежить життєвий рівень добробут населення: розмір і структура харчування, середньоособовий дохід, споживання товарів і послуг, соціальні умови життя. Сільське господарство є основним споживачем матеріальних ресурсів країни: тракторів, комбайнів, вантажних автомобілів, пально-мастильних матеріалів, мінеральних добрив. В середньому один працюючий у сільському господарстві забезпечує роботу 5 - 7 працюючим в інших галузях народного господарства (в галузі матеріального виробництва, будівництва, переробки сільськогосподарської продукції тощо). Сільське господарство - не тільки галузь економіки, а й середовище проживання значної частини населення країни. Часто тут формуються моральні основи народу, його національна психологія, історична пам'ять [10, с. 9].

1.2 Структура сільського господарства

У структурі сільського господарства вирізняють дві основні галузі - рослинництво і тваринництво. У свою чергу, рослинництво за видом продукції, що виробляється, поділяється на ряд галузей: зернове господарство, виробництво технічних культур, картоплярство, овочівництво і баштанництво, плодівництво, польове кормовиробництво. Що стосується способу виробництва окремих культур, то до складу рослинництва входять такі галузі: рільництво, овочівництво, баштанництво, плодівництво, ягідництво та луківництво.

Основними галузями тваринництва є скотарство, свинарство, вівчарство з козівництвом, птахівництво та ін.

Сільськогосподарське виробництво розвивається на основі тих самих економічних законів, які визначають розвиток і розміщення всього народного господарства. У той же час тут відзначаються і деякі специфічні умови розвитку цієї галузі, пов'язані з природними особливостями сільськогосподарського виробництва [19, с. 455].

Рослинництво - галузь науки, що займається вивченням особливостей реакції нових сортів, гібридів культурних і дикорослих видів рослин на дію біотичних, абіотичних та антропогенних факторів середовища; розробляє сортові технології вирощування стабільно високих урожаїв якісної продукції на засадах інтенсифікації, енергоощадження й екологічної безпеки Дослідження та розроблення, спрямовані на розв'язання теоретичних і практи...