Міжнародні відносини після завершення холодної війни

Еволюція системи міжнародних відносин та перспективи світового розвитку. Міжнародні відносини у Центральній і східній Європі, проблема безпеки і співробітництва в Європі. Внутрішні передумови об’єднання Німеччини. Криза в Перській затоці та її наслідки.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Размещено на

Львівський регіональний інститут державного управління

Національної Академії державного управління

при Президентові України

Кафедра європейської інтеграції та права

Тема

«Міжнародні відносини після завершення холодної війни»

Виконав

слухач гр. ДУд-21

Бегей І.П

Перевірив

к.і.н., доцент

Когут П.В

Львів - 2011р.



Вступ

Відносини між державами становлять своєрідну сукупність або систему. Система міждержавних відносин -- це те середовище, де формується і зростає їхня взаємозалежність, реалізуються зовнішньополітичні дії. Взаємозалежність держав формує систему рівноваги сил і союзів.

Глобалізація, посилюючи взаємозалежність і взаємовплив держав, змінює пріоритети у міжнародних відносинах. На заміну військово-силовим критеріям могутності приходять фінансово-економічні, інформаційно-інтелектуальні та сировинні ресурси. Загострення суперництва між державами суттєво впливає на кризу системи міжнародного права. На фоні цих змін відбуватиметься зростання суперечності між принципами самовизначення і непорушності кордонів. Протягом останнього століття геополітичні потрясіння приводили до зростання кількості держав. Збереження цієї тенденції приведе до посилення етнічних і прикордонних конфліктів. Багатонаціональні держави перебуватимуть під загрозою сепаратистських викликів і сецесіоністських конфліктів. Регіональний сепаратизм у багатьох випадках поєднуватиметься із використанням тактики тероризму.

З одного боку, епоха глобалізації трансформує світ, поширюючи знання, інформацію, і створює широкі економічні можливості для розвитку всіх країн. З другого боку, глобалізація світової економіки, що дедалі зростає, революція в засобах транспорту, зв'язку та інформації зробили традиційну картину світу з чітким поділом на суверенні національні держави безнадійно неадекватною. Поряд із тим лінії державних кордонів, як правило, залишаються стабільними, й на тлі значних змін ця тенденція зберігатиметься вочевидь і в майбутньому. Поступово змінюватиметься й наповнення поняття суверенітету, яке свого часу було доведене до абсолюту, до оберегу від зовнішніх загроз.

Еволюція системи міжнародних відносин та перспективи світового розвитку

Точкою відліку розвитку міжнародних відносин вважається час зародження і формування національних держав на досить аморфному просторі Римської імперії, завершення "тридцятирічної війни" в Європі та укладення Вестфальського миру 1648 p., яким покладено початок формування Вестфальської системи міжнародних відносин. Фактично за Вестфальським миром, що містить два договори -- Оснабрюцький і Мюнстерський, низка потужних державних утворень домовились про систему майбутніх, іще зародкових, міжнародних відносин, визнавши появу нових суверенних держав. Наступний історичний період міжнародної взаємодії розглядається багатьма дослідниками як історія єдиної Вестфальської системи міжнародних відносин, домінантними суб'єктами якої виступають суверенні держави. У системі немає найвищого арбітра, тому держави є незалежними у проведенні внутрішньої політики в межах своїх національних кордонів і в принципі є рівноправними. Суверенітет передбачає невтручання у справи одне одного. З часом держави, спираючись на ці принципи, виробили низку правил, що регулюють міжнародні відносини.

Рушійною силою Вестфальської системи міжнародних відносин стало суперництво між державами за панування над іншими. Результат такого суперництва визначався співвідношенням сил між державами або союзами держав.

Встановлення рівноваги, або балансу сил, означало період стабільних мирних відносин, порушення балансу призводило до конфлікту, найвищим ступенем якого була війна. У цій системі зіткнень, суперечностей і протистоянь розвивалася нинішня система міжнародних відносин, де основним критерієм була сила, а найважливішим принципом -- власна вигода.

Вестфальську систему міжнародних відносин поділяють на кілька етапів: Вашингтонсько-Версальську систему 1919--1939 pp., що зазнала краху з початком Другої світової війни; Ялтинсько-Потсдамську систему 1945--1989 pp. -- біполярну, яка припинила своє існування з ліквідацією системи соціалізму і розпадом СРСР; і постбіполярну з 1990 р. Останній період розвитку системи міжнародних відносин, який іще називають періодом пост холодної війни, кардинально відрізняється від попередніх відсутністю політико-ідеологічного протистояння між двома полюсами, згортанням військової конфронтації блоків, що групувалися навколо Вашингтона й Москви. Отже, на зміну, як здавалося, більш-менш стійкій біполярній системі міжнародного буття прийшла однополярна.

Передбачається, що й вона не є досить тривалою, оскільки формуються й міцнішають нові центри сили, які приведуть світ до поліполярної системи міжнародних відносин. Визначення подальшого розвитку міжнародної системи відносин гальмується й тим, що практично вся наука про міжнародні відносини, що спиралася на чіткі критерії і закономірності, виявилася неспроможною передбачити крах комунізму й завершення холодної війни. Ситуація ускладнюється й тим, що зміна систем відбувається досить повільно, поступово, у жорсткій боротьбі нового з віджилим, а тому посилюється відчуття нестабільності й небезпеки. Отже, сучасна система міжнародних відносин перебуває на перехідному етапі, що ускладнює прогнозування й перебіг її подальшого розвитку.

Слід зазначити, що завершення протистояння між світами виявилось послабленням, а пізніше й припиненням підтримки авторитарних режимів, які підтримувалися під час холодної війни двома протилежними блоками в Африці, Латинській Америці та Азії. У другій половині 80-х років починається досить масштабний процес демократизації всіх континентів. Бразилія, Аргентина, Чилі перейшли від військово-авторитарних до цивільних парламентських форм правління. Пізніше ці процеси поширилися на Центральну Америку. Схожі перетворення відбувалися в цей час і в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні -- на Філіппінах, Тайвані, в Південній Кореї. Значним зрушенням на африканському континенті стала відмова Південно-Африканської Республіки від політики апартеїду.

Особливу увагу привертають проблеми взаємозалежності і глобалізації світу, формування спільного знаменника національних складників світової політики. Зникнення ідеологічного фантома світової політики у вигляді протиборства "комунізм -- антикомунізм" має сприяти поверненню до традиційної, природної структури відносин між національними державами, що передбачає утворення багатополярного світу.

На порядок денний нині вийшли дві концепції майбутнього світового устрою: концепція монополярності (однополярності) і поліполярності. Сформовані після холодної війни міжнародні відносини що більше нагадують європейську політику XIX ст., коли традиційні національні інтереси перемінні співвідношення сил визначали дипломатичну гру, утворення і розпад союзів, зміни сфер впливу. Особливий наголос на необхідності розвитку поліполярних відносин роблять українські і російські вчені. Зростає кількість прихильників ідеї поліполярності: вона стала однією з центральних у державних і партійних документах Китаю, Індії та інших держав. До поліполярної картини світу тяжіє й Україна. Водночас на противагу цьому в західній літературі, зокрема американській, йдеться про незворотність формування однополярного світу та одноосібне лідерство США.

На початку 90-х років карта світу зазнала серйозних змін. Розпад Організації Варшавського договору, Ради економічної взаємодопомоги соціалістичних країн поклали край залежності держав Центральної і Східної Європи від Москви, перетворивши кожну з них на активну одиницю європейської і світової політики. Розпад СРСР змінив геополітичну ситуацію в євразійському просторі. Новоутворені держави пострадянської доби наповнюють реальним змістом свій суверенітет, формують власні комплекси національних інтересів, зовнішньополітичні вподобання, стають самостійними суб'єктами міжнародних відносин. Подрібнення пострадянської території на п'ятнадцять суверенних держав змінило й геополітичну ситуацію для сусідніх країн, у систему зовнішніх зносин яких входив один лише СРСР, -- Китаю, Туреччини, країн Центрально-Східної і Західної Європи. Отже, не тільки змінився світовий баланс сил, а й стрімко зросла багатоваріантність відносин.

Геополітичні зміни на Європейському континенті позначились об'єднанням Німеччини, розпадом колишньої Югославії, Чехословаччини, прозахідною орієнтацією країн ЦСЄ, в тому числі держав Балтії. Це зумовлює посилення європоцентризму, самостійності західних інтеграційних структур, рельєфного прояву у низці країн Європи настроїв, що не завжди збігаються зі стратегічною лінією США. Відбуваються зрушення і в геополітичній ситуації Азіатсько-Тихоокеанського регіону, спричинені динамікою економічного посилення Китаю, підвищенням його зовнішньополітичної активності; пошуком Японією більш вагомого місця у світовій політиці. Водночас об'єктивне збільшення питомої ваги США по закінченні холодної війни і розпаду СРСР дещо нівелюється підвищенням самостійності інших полюсів і певним посиленням ізоляціоністських настроїв у американському суспільстві. З завершенням протистояння двох таборів холодної війни змінилися координати зовнішньополітичної орієнтації держав так званого третього світу. В усіх напрямках відбувається розшарування держав та поглиблення відцентрових і доцентрових процесів.

Однією з доволі суттєвих ознак глибинних змін у світовій по...