Міжнародні відносини на завершальному етапі Першої світової війни (1917-1918 роки)

Стратегічна ситуація та співвідношення сил на світовій арені у 1917 році. Суперечності в рядах Антанти. Лютнева революція в Росії. Підписання Комп'енського перемир'я і завершення Першої світової війни. Декрет про мир та "14 пунктів" В. Вільсона.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Тема

Міжнародні відносини на завершальному етапі Першої світової війни (1917-1918 роки)

Стратегічна ситуація та співвідношення сил на світовій арені у 1917році. Суперечності в рядах Антанти

Завершальний етап Першої світової війни, який припадає на 1917-1918 роки, можна схарактеризувати такими рисами:

а) Країни обох воюючих блоків перебували на межі матеріально-технічного, фінансового і матеріального виснаження.

Насамперед це стосується Росії та Німеччини, які найактивніше задіяли свої ресурси у цій війні. Так, у битві під Верденом (лютий-вересень 1916 року, за 300 км від Парижа) було задіяно 50 німецьких дивізій з 125 і 65 французьких з 95;

б) Наприкінці 1916 - початку 1917 року у Росії було мобілізовано до армії понад 9 млн., в Німеччині - 7 млн., в Австро-Угорщині - 5 млн. осіб;

в) Загалом у війні брали участь на початку 1917 року 11 європейських країн (останньою до Антанти приєдналась Португалія). Таким чином, на боці Росії воювали Франція, Великобританія, Італія, Сербія, Бельгія, Румунія, Португалія і Японія.

Британія вела за собою домініони - Канаду, Австралію, Нову Зеландію, Південну Африку, а також Індію та Вест-Індію. Проти них воювали Німеччина, Австро-Угорщина, Османська імперія і Болгарія. Чехи, поляки і словаки очікували на розпад імперій і шансу на самовизначення;

г) У квітні 1917 року учасником війни стали США, які оголосили себе асоційованим членом Антанти, а у серпні цього ж року на боці Антанти виступив Китай;

д) Втрати сторін доходили до 70-100 відсотків особового складу; під Верденом французи втратили 650 тис. вояків;

е) Німці, незважаючи на мобілізацію всіх своїх ресурсів, просунулися під Верденом лише на 5-6 км. Німеччина, хоча і не програла Верден, але він наблизив її воєнну поразку;

є) В обох блоках, і в Антанті і Четверному союзі, сформувалися серйозні настрої на користь припинення війни. Нагадаємо, що Франція, Великобританія, Росія, Італія та Японія підписали ще ЗО листопада 1915 року окрему Декларацію Союзних держав з зобов'язанням не укладати сепаратного миру (аналогічна угода вперше була підписана 5 вересня 1914 року). Найважливіше для союзників було утримати Росію, бо без неї Антанта не змогла б зберігати перевагу над Четверним блоком;

ж) У ході війни в Росії, Німеччині та Австро-Угорщині радикалізувалася внутрішня соціально-політична ситуація, набрав сили антивоєнний рух. Ці країни опинилися фактично на межі соціального, тобто революційного, вибуху;

з) На початок 1917 року Антанта, основу якої складав військовий союз п'яти провідних держав - Росії, Франції, Великобританії, Італії та Японії, переважала і за матеріальними, і за людськими ресурсами блок Центральних держав у складі Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини, Болгарії. Щоправда, країни Центрального блоку окупували величезні території, володіли неушкодженою системою транспортних комунікацій, координація в середині Четверного союзу була кращою, аніж в Антанті;

к) Суперечки, які розхитували Антанту, насамперед стосувалися вимог кожної із держав щодо територіальних анексій та отримання компенсації за понесені втрати у війні. Росія Романових мала на меті виправлення кордонів у Східній Пруссії та Галичині, встановлення контролю над чорноморськими протоками, об'єднання під своїм скіпетром всіх польських земель (у тому числі німецької і австро-угорської частини), анексію азійських територій Туреччини, населених вірменами та курдами; розширення території Сербії за рахунок Австро-Угорщини (Росія виступила патроном Сербії). Росія сподівалась на підтримку своїх претензій Францією, виступивши її партнером у справі кардинального ослаблення Німецької імперії. Великобританія займала обережну позицію і передовсім планувала ліквідувати морську могутність кайзерівського рейху, тобто, знищення німецького флоту і поділу німецьких колоній в Африці та Азії. Що стосується європейських територій, то Лондон виступав за приєднання прирейнських німецьких областей до Бельгії чи Люксембургу, але не до Франції з тим, щоб не зміцнювати свого союзника. Франція, в свою чергу, не бажала підтримувати Росію у її прагненні контролювати Босфор і Дарданелли, що виявилося сюрпризом для російської дипломатії.

Найбільші тертя існували між Лондоном і Парижем, зокрема, щодо лівого берегу Рейну. Щонайменше на що погоджувалась Франція - це створення на лівому березі Рейну під своїм контролем буферної держави. Великобританія не підтримувала французького наміру, не бажаючи гегемонії Франції у Європі. Англо-французькі суперечки призвели до того, що Петроград і Париж домовилися конфіденційно підтримувати один одного у питанні майбутніх кордонів Німеччини, не інформуючи про це Лондон.

Інший регіон - Близький і Далекий Схід - також спричинив серйозні розходження між Великою Британією, Францією і Росією. Мова фактично йшла про розподіл «турецької спадщини» та про долю німецьких володінь у Китаї, якими вже на той час заволоділа Японія. Франція прагнула одержати Сірію, а Японія-Китай. До того ж на початку липня 1916 р. оформився російсько-японський воєнно-політичний союз, в якому Англія вбачала загрозу японо-британському договору від 1902 року.

Щодо арабських території Османської імперії Лондон і Париж, хоч і важко, але досягли домовленості в травні 1916 року (угода Сайкс-Піко: британський представник Марк Сайке і французький - Жорж Піко). Вони визнали за Росією право на Турецьку Вірменію як компенсацію за підтримку франко-бри-танського розподілу турецьких територій.

Свої територіальні претензії висували Італія і Румунія, зокрема за рахунок Австро-Угорщини. Заради цього вони приєдналися до Антанти.

Незважаючи на ці розбіжності, на союзницьких конференціях Антанти (в Шантільї - листопад 1916 року і у Петрограді -січень 1917 року) панував дух оптимізму і учасники прийняли узгоджене рішення про наступ на всіх фронтах весною 1917 року, маючи 425 дивізій проти 331 дивізії противника.

«Мир не може бути міцним, якщо не базуватиметься на перемозі союзників» - заявив від імені Антанти лорд Артур Бальфур - новий керівник британського Форін офісу.

Лютнева революція в Росії

Дві події, які відбулися у 1917 році - Лютнева революція в Росії та вступ США у Першу світову війну, виявилися тими факторами, які кардинально вплинуть на післявоєнний світоустрій.

Звістка про революцію в Росії та скинення монархії спочатку спантеличила Англію і Францію, але згодом вони отримали додатковий аргумент для пропаганди, адже Антанта виступила як союз демократичних держав, який бореться за свободу народів, які потерпають від гніту імперій: німецьких Гогенцол-лернів, австро-угорських Габсбургів, турецьких Османів. До того ж Тимчасовий уряд Росії заявив, що продовжуватиме війну. Воднораз Антанта вже почала діяти за спиною Росії. Вже на зустрічі у березні-квітні 1917 року без Росії лідери Антанти домовились віддати Італії Додеканезькі острови (Егейське узбережжя Малої Азії), які входили у сферу інтересів Росії.

Російський наступ О.Керенського влітку 1917 року на Півден-но-Західному фронті і нищівний контрудар австро-німецьких військ під Тернополем наблизив жовтневий переворот більшовиків і вихід Росії з війни. Росія втратила в літній наступальній кампанії 132 тис. солдатів і офіцерів. Вона була готова вийти з війни, при цьому на умовах, продиктованих Німеччиною. Вихід Росії з війни - було лише питанням часу. До того ж більшовики провадили шалену пропаганду виходу з війни і перетворення її у громадянську. Ці гасла мали суттєвий вплив у рядах селян і робітників, які складали кістяк російської армії. За роки війни Росія втратила 6 млн. осіб вбитими та покаліченими.

На осінь 1917 року російської армії як бойової сили, як єдиного організму, єдиної системи більше не існувало. Зате залишилися мільйони людей у шинелях і бушлатах, величезні матеріальні запаси, інфраструктура, чимало спеціалістів, але збройних сил у Росії (у сучасному розумінні слова) не було. Російська армія перебувала у стадії агонії. Генерал Драгомиров висловився з цього приводу так: «Кожен, хто пообіцяє мир, отримає у свої руки армію».

Вступ США у війну

З початком Першої світової війни США дотримувались нейтралітету. А фактично упродовж серпня 1914 - квітня 1917 року В.Вільсон «дрейфував» у бік союзників. Проте, виходячи з інтересів США і враховуючи їхню непідготовленість до війни за багатьма параметрами - стан армії, флоту; переведення економіки на військові рельси; психологічний настрій нації, - президент відтягував, вигравав час, сподіваючись якось залатати існуючі дірки. Але найголовніше полягало у тому, що Вільсон вичікував момент, коли напруга у відносинах з Німеччиною, з одного боку, і близькість до завершення війни і початку процесу післявоєнного облаштування світу, з другого, заставлять США перервати стан нейтралітету. «Підігруючи» союзникам, В.Вільсон насправді провадив власну гру, спрямовану на те, щоб наприкінці війни США стали поряд з іншими великими державами повноправним учасником організації післявоєнного світу.

Висловлюючись у 1915 році щодо низки принципових питань (Протоки і Константинополь, Ельзас і Лотарингія), Вільсон залишав за собою свободу дій на випадок, якщо ситуація на військовому театрі зміниться. Але його провідна думка еволюціонувала в одному напрямку: майбутній мир не повинен стати короткотерміновим перепочинком між війнами.

Водночас нейтралітет давав США можливість вигідно торгувати практично з усіма воюючими державами. Через нейтральні кра...