Старообрядці на території України

Причини, хід та наслідки церковної реформи у Московському царстві у другій половині XVII ст. Побут та звичаї старообрядців. Відмінності "старої" та "нової віри". Перші поселення на території України, стародубщина. Заселення Новоросії старообрядцями.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Размещено на

Зміст

План

Вступ

РОЗДІЛ І. Реформа Нікона

1.1 Передумови. Причини

1.2 Хід реформи

1.3 Наслідки

РОЗДІЛ ІІ. Старообрядництво. Подальша доля

2.1 Виділення течій старообрядництва. Відмінності «старої» та «нової» віри

2.2 Побут та звичаї старообрядців

2.3Перші поселення на території України. Стародубщина

2.4 Заселення старообрядцями Новоросії

Висновки

Використана література

Додатки

церковна реформа старообрядець

Вступ

Актуальність. Актуальність даної теми полягає у тому, що представники старообрядництва як оригінальної гілки православ'я залишаються чи не єдиними носіями церковних таїнств, яких наші предки дотримувалися ще в часи становлення християнства на Русі.

Актуальним на сьогодні є також відстоювання позиції української історіографії, яка розглядає старообрядців як складову частину російської національної меншини або ж як етноконфесійну громаду, яка мігрувала у Слобожанщину та Нижнє Подніпров'я, починаючи з середини XVIII ст. (А.Скальковський, Д. Багалій, Я. Бойко, А. Пономарьов, Б. Попов, В.Наулко).

В Україні релігійна громада старовірів знайшла прихисток у роки гонінь на неї на батьківщині. Проте стосунки біженців із автохтонним українським населенням, зокрема із козаками, не складалися безконфліктно. На часі є вирішення проблеми причин та проявів міжетнічних та міжконфесійних конфліктів.

(Старообрядництво, як гілка православ'я виділилась у другій половині ХVII ст. після проведення московським патріархом Ніконом церковної реформи, метою якої було затвердження Москви, як правонаступниці Римської, Візантійської імперій (Ідеологема «Москва Ї третій Рим»).Окрім цього церковна реформа мала на меті уніфікувати всі відмінності у проведенні ритуалів, таїнств, зміцнити владу московського царя, підтвердити його богообраність, консолідувати православних християн навколо московського патріарха, не допустити релігійного розколу або можливе роздроблення на менші єпархії. Головна мета реформи Ї утвердження Москви як нового центра християнства, як правонаступниця Константинополя після його втрати спочатку духовної влади(Флорентійський собор 1439р., унії з католицькою церквою), а потім і політичної(Взяття турками Константинополя у 1453р.).)

Об'єктом дослідження роботи є старообрядництво як гілка православ'я після розколу 1666-1667 року.

Предметом дослідження роботи є особливості розвитку старообрядництва, його відмінності від ніконіанської церкви. Доля старовірів, їх подальше розселення по території українських земель.

Хронологічні межі охоплюють період від другої половини XVIIст. до початку XIХст.

Історіографія.

Теми старообрядництва торкається значна частина науковців, праці яких присвячені реформі Нікона і переселенню їх на землі сучасних України і Росії. Дана робота присвячена поселенням старообрядців на території України, а саме освоєнню ними Слобожанщини та Нижнього Подніпров'я (зокрема, участі у освоєнні штучно утвореної Новоросії). Науковці у своїх працях розкривають особливості розселення та заселення даного краю, вказуючи тенденцію росту населення у певний період, у свою чергу не обділяючи своєю увагою особливості ведення сільського господарства та облаштування побуту.

Серед досліджень, які показують хід та основні етапи в освоєнні та заселенні Новоросії, в першу чергу слід виділити А.А. Скальковського та Д.І.Багалія.

Скальковський широко використовував у своїх працях особисті спостереження над господарським життям Новоросії. У дослідженні «Хронологическое обозрение истории Новоросийского края. 1730 - 1823» він коротко у літописній формі викладає найважливіші факти, що відносяться до заселення і освоєння Новоросії.

На стан 1756 - 1760, 1768, 1773, 1774 та 1782 рр. Скальковський наводить чисельність населення Новоросії. Але дані про становий та національний склад населення зустрічаються рідко та носять випадковий характер. [ ]

У своїй праці «Заселение Нворосии» Кабузан В.М. критикує наведені дані Скальковським. Говорячи, що він не досить критично підійшов до аналізу джерел і не виділив, яку саме територію слід включати в склад Новоросії. Це приводить до того, що цифри його не тільки не завжди повні, а і вводять дослідників в оману.

Так Кабузан говорить, що за станом на 1756 - 1760 рр. Скальковський виділяє чисельність Новоросії у складі Нової Сербії, Словяно-Сербії та Ново Козачого слобідського поселення( тобто без території Війська Запорозького) в 38.163, в той час як населення даних територій було не менше 60 тис. чол. [

Багалій, у своїй праці «Колонизация Новороссийского края и первые шаги его по пути культуры на перше місце серед колоністів, які заселяли територію Новоросії», ставив старовірців, але їх кількість залишалась не великою. Ними були засновані Цибулів та Велике (нині Олександрія). В 50-их рр. XVIII ст. їх стає більше, уряд починає їх запрошувати із Молдови і Польщі, надаючи їм землі навколо фортеці св. Єлизавети. З російських територій, старовірці приходять із Калужської, Орловської, Курської губерній. [ ]

Взагалі царський уряд сприяв переселенню на південь українських земель саме росіян, в першу чергу захищаючи їхні інтереси, надавав їм різноманітні привілеї, особливо дворянам, поміщикам, військовим і чиновникам, розглядаючи їх як свою опору в проведенні русифікації та асиміляції українців, а також нацменшин, які заселяли дану територію. А щодо старообрядців, то з виданням «милостивих» маніфестів, що закликали останніх селитись на українських землях, то їм обіцяли ряд пільг, зокрема звільнення від подвійного подушного окладу.

Рафальський говорить, що старовіри опинились в Україні в досить складному становищі: міри російськими законами і «Малоросійськими правами» та між загальноросійським законодавством і законодавству по розколу, все це сприяло, по-перше, консолідації старообрядців як єдиної суспільної групи, а по-друге, консервації їхньої архаїчної культури. Останнє позначилося на певній відокремленості від місцевого населення і носить на побутовому рівні відносний характер. [ ]

Полонська-Василенко приводить цікаві факти про старообрядців, зокрема зазначає, що царський уряд заохочував заселяти даний регіон, тимчасово звільняючи населення від податків, надаючи для обробки землі. [ ]

На сьогодні старообрядцям приділяють багато уваги. Цьому свідчення є ряд статей, а також організація наукових конференцій, що присвячені темі розколу та подальшій долі старообрядців. Справа втому, що в ЗМІ(це поки що це мережа інтернет) починають з'являтися праці, які говорять про повернення до «старої віри». В свою чергу старообрядців починають розглядати як носіїв культури Київської Русі, оскільки їхня консервативність, замкненість, певна самоізоляція, сприяла «консервації» їхніх звичаїв та обрядовості, які мало змінилися з часу прийняття християнства на Русі.

Так у статтях Шахназарова йде мова про взаємовідносини старовірів як з місцевим населенням так із владою(царським урядом, більшовиками, радянською владою) [ ].

В іншій своїй статті: «Отношение к собственности у старообрядцев (до 1917 года)» Шахназаров розкриває особливості побуту та благоустрою старовірів на малоосвоєних землях Новоросії. [ ]

На сучасному етапі вивченням цієї те-ми займаються В.О. Пірко [4], А.І.Федорова ,С.В. Таранець та інші. Але в їх працях досліджується історія старообрядницьких общин інших регіонів, лише побіжно торкаючись Півдня.

Таким чином до старообрядців прикута увага багатьох істориків, оскільки старообрядці є складовою історії не лише заселення та освоєння Новоросії, а і історії України взагалі, у свою чергу зберігаючи свою архаїчну культуру.

Джерельна база. Для вивчення даної теми у розпорядженні істориків є багата джерельна база. В даній роботі були використані документи по заселенню Новоросії, що були представленні у збірці наукових праць «Записки Одеського товариства історії і давнини». В «записках» були використані окремі матеріали по заселенню Бесарабії, Херсонської та Катеринославської губерній. Тут простежуються хід заселення, рух населення в кордонах губерній та уїздів початку XIX ст. [ ]

У Полонської-Васеленко та Кабузана мають першочергове значення матеріали ревізій - переписів населення XVIII ст. - першої половини XIX ст., дані церковного обліку про рух населення, а також всі можливі адміністративно-поліцейські підрахунки про чисельність та рух населення, про успіхи колонізації та господарського розвитку.

Адміністративні кордони Новоросії сформувались на початку XIX ст. після утворення тут Катеринославської, Херсонської і Таврійської губерній.

Незаселені або малозаселені землі Херсонської губернії(майбутнього Херсонського уїзду), які були включені в склад Росії у 1774 року., Очаковські степи, що були приєднані у 1791році.

Частини колишньої Малоросії, лише тимчасово були включені у склад Новоросії із 1764 по 1797рр., колишню Катеринославську провінцію, що входила у 1797 року у склад Малоросійської, а з 1803 року - Полтавської, а також Харківської губернії, Торський (Таврійський, а пізніше Слов'янський) повіт, а також приблизно половину Бахмутського та Донецького повітів, що відійшли у 1797році. до Слобідсько-Української...