Часткова еквівалентність у перекладі (на матеріалі роману Дж. Р.Р. Толкієна "Володар перснів")

Дослідження поняття еквівалентності в перекладі та її різновидів. Аналіз основних причин і шляхів досягнення часткової еквівалентності у перекладі. Компенсація як засіб передачі комунікативної та стилістичної рівнозначності різномовних художніх текстів.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Размещено на

ЧАСТКОВА ЕКВІВАЛЕНТНІСТЬ У ПЕРЕКЛАДІ (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНУ ДЖ. Р. Р. ТОЛКІЄНА «ВОЛОДАР ПЕРСНІВ»)

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Еквівалентність як базове поняття теорії перекладу

1.1 Поняття еквівалентності в перекладі та її різновиди

1.2 Явище часткової еквівалентності в перекладі

1.3 Оцінювання еквівалентності перекладу художнього твору

РОЗДІЛ 2. Аналіз явища часткової еквівалентності у перекладі (на матеріалі роману Дж. Р. Р. Толкієна «Володар перснів»)

2.1 Шляхи досягнення функціональної еквівалентності при перекладі

2.2 Компенсація як засіб передачі комунікативної та стилістичної рівнозначності різномовних художніх текстів

2.3 Особливості перекладу частково еквівалентної авторської лексики в на матеріалі роману Дж. Р. Р. Толкієна «Володар перснів»

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Література займає особливе місце серед інших видів мистецтв. На відміну від музики та живопису, які впливають на людей різних національностей безпосередньо, через зір і слух, літературний твір інколи стикається із значними перешкодами на шляху до свого читача, якщо цей читач є носієм іншої мовної системи, ніж автор твору. На жаль полілінгвізм зараз є явищем скоріше виключним, ніж розповсюдженим. Тоді на допомогу приходить переклад, тобто такий вид творчості, в процесі якого твір, який існує в одній мові, відтворюється в іншій [19].

Дослідники в галузі перекладознавства визначають переклад, як процес перетворення тексту мовою оригіналу в текст мовою перекладу. При цьому окремі слова перекладу далеко не завжди повинні відповідати окремим словам оригінального тексту, у той час як зміст, почуття і стиль автора повинні бути передані перекладачем з абсолютною чи ж максимальною точністю. В даний час такий підхід до перекладу є найбільш розповсюдженим: повна тотожність цілого при відсутності подібності між окремими його елементами.

Проблема еквівалентності як явища виникла, ймовірно, ще за часів Давнього Риму, коли Цицерон нотував свої міркування щодо власних перекладів праць давньогрецьких ораторів. Еквівалентності як терміну й поняттю найбільшу увагу приділяли вже у ХХ столітті: тут можна згадати і теорію рівнів еквівалентності, і проблему розрізнення еквівалентності й адекватності. Досить довгий час «якість перекладу» визначалась саме за наявністю (чи відсутністю) еквівалентності між джерельним і цільовим творами, а сам термін містився у центрі наукового підходу, який отримав назву «прескриптивізм». Поняттю еквівалентності у перекладі приділяли свою увагу такі науковці, як Л. Бархударов [4], А. Вітренко [14], Н. Гарбовський [17], О. Каде [25], Л. Латишев [40], Ю. Найда [49], В. Сдобніков [54], А. Федоров [61], А. Швейцер [67] тощо.

Незважаючи на вивченість різних аспектів еквівалентності, недостатньо уваги приділялося саме явищу часткової еквівалентності, що і зумовлює актуальність дослідження.

Мета роботи - проаналізувати причини і шляхи досягнення часткової еквівалентності у перекладі.

Відповідно до мети визначаємо такі завдання:

· Розглянути поняття перекладацької еквівалентності та її різновиди.

· Виявити специфіку явища часткової еквівалентності в перекладі.

· Визначити критерії еквівалентності перекладу художнього твору.

· Проаналізувати шляхи перекладу частково еквівалентної авторської лексики в романі Дж. Толкієна «Володар перснів»

Об'єктом дослідження є еквівалентність як базове поняття перекладознавства.

Предмет дослідження - особливості перекладу частково еквівалентної авторської лексики.

Матеріалом дослідження слугував роман-трилогія відомого англійського письменника Дж. Толкієна «Володар перснів» («The Lord of the Rings») та його український переклад у виконанні А. Немірової.

Вибір науково-дослідницьких методів був зумовлений методологічними засадами написання роботи та специфікою предмету дослідження. Застосовано описовий метод, метод суцільної вибірки, метод зіставного аналізу, методи порівняння та систематизації, які у всій своїй сукупності стали важливим механізмом для досягнення поставленої мети.

Теоретична новизна дослідження полягає в систематизації уявлень стосовно поняття еквівалентності і зокрема явища часткової еквівалентності та особливостей її відтворення у перекладі.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження доповідалися на засіданнях кафедри перекладознавства та прикладної лінгвістики, Херсонського державного університету. Змістовні положення роботи ввійшли до наукової статті «Часткова еквівалентність у перекладі», що була опублікована у збірнику «Магістерські студії» (Херсон, 2013).

Структура роботи: дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ЕКВІВАЛЕНТНІСТЬ ЯК БАЗОВЕ ПОНЯТТЯ ТЕОРІЇ ПЕРЕКЛАДУ

1.1 Поняття еквівалентності в перекладі та її різновиди

Дослідження концепції комунікативної еквівалентності в художньому перекладі займає центральне місце в сучасній транслятології. Проте, на думку З. Сушко, до сьогодні обсяг та зміст поняття «еквівалентність» до кінця не вивчено [59, с. 268]. Його часто змішують з поняттям «адекватність» або «тотожність» та вживають синонімічно (І. Ревзін, В. Розенцвейг). Проте ці поняття не є рівнозначними.

У роботах А. Федорова при розгляді відношень між текстом оригіналу та перекладу протиставляються два поняття -- «формалізм» та «адекватність», при чому під адекватністю розуміється «повноцінність», а за сутністю - еквівалентність [61, c. 38]. Однак у поняття «еквівалентність» часто вкладають різний зміст, тому в теорії перекладу воно розглядається з різних точок зору, наприклад, як 1) збереження інваріантності на рівні змісту (О. Каде [25]) ; 2) рівноцінність дії на адресатів вихідного і перекладеного текстів (Ю. Найда [49]); 3) збереження структурно-семантичної схожості тексту перекладу й оригіналу та виконання всіх умов інваріантності (І. Альбрехт [70]); 4) повноцінний переклад, за якого інтерпретації відображають увесь зміст оригінального тексту та досягається ідентична дія на адресата [61]; 5) «оптимальний» варіант перекладу, за якого має бути враховано багато «взаємосуперечливих» умов (Л. Латишев [41]).

Незважаючи на таке розмаїття підходів щодо вивчення поняття «еквівалентність», дотримуємося погляду Л. Латишева, що «еквівалентність» - це повноцінна передача денотативного змісту оригіналу з дотриманням мовних і узуальних норм цільової мови, зі збереженням структурно-семантичних особливостей тексту оригіналу та з урахуванням регулятивного впливу на адресата» [41, с. 66]. Проте у своїх роботах дослідник уникає вживання терміна «еквівалентність», надаючи перевагу слову «оптимальність», «адекватність», «адекватна міра трансформації» [41, с. 66]. Еквівалентність тексту оригіналу і перекладу Л. Латишев визначає як «оптимальне перекладацьке рішення», де «оптимальне» означає «найкраще з можливого» [41, с. 66]. Науковець стверджує, що оптимальний варіант перекладу досягається шляхом «максимально точного відтворення змісту тексту оригіналу» і «шляхом адаптації відтворюваного змісту та мовного оформлення перекладного тексту до нових умов сприйняття повідомлення: до іншої мовної системи і мовної норми, іншому узусу та преінформаційному запасу адресатів перекладу» [41, с. 228].

Як бачимо, Л. Латишев намагається послідовно протиставити поняття «еквівалентність» і «адекватність» та розмежовує їх із погляду категорій процесуальності та результативності. Згідно з його теорією, еквівалентність - це «оптимальне перекладацьке рішення», отже, результат перекладацького процесу. Адекватність, на думку вченого, - це шлях до оптимального перекладу, спосіб знайти оптимальне перекладацьке рішення, а відтак це процес перекладу, в результаті якого може виникнути еквівалентний переклад. Таким чином, для створення еквівалентного перекладу інтерпретатор добирає адекватний спосіб трансляції, залишаючи за собою вибір засобів у кожному конкретному випадку.

У сучасному перекладознавстві немає описаного алгоритму пошуку оптимального перекладацького рішення, тому перекладач, на думку Л. Латишева, може полегшити свої «муки перекладацькі», якщо буде керуватися при цьому двома наступними критеріями «адекватного перекладу» - рівнозначністю регулятивного впливу текстів оригіналу та перекладу та їхньою семантико-структурною подібністю.

Варто відзначити, що Л. Латишев також не завжди точний у термінології. Так, при встановленні критеріїв, якими керується перекладач у своїй діяльності, вчений називає переклад то адекватним, підкреслюючи таким чином спосіб перекладу, процес перекладу, то повноцінним [41, с. 25-27]. У цьому вузькому контексті повноцінність можна, безперечно, трактувати як синонім до слова «адекватність», однак у більш широкому контексті - на фоні історичного розвитку поняття - термін повноцінність перекладу» може бути сприйнятим і як результат перекладу, тобто як еквівалентність.

З. Сушко стверджує, що прояснити поняття еквівалентності та відмежувати його від адекватно...