Функціонування синтаксичних конструкцій зі звертаннями у поетичному тексті (на матеріалі творів Т. Шевченка і М. Рильського)

Дослідження граматичних особливостей та функціональних характеристик синтаксичних конструкцій зі звертаннями у поетичному тексті. Реалізація звертання як компонента комунікативного акту. Аналіз статусу номінацій адресата мовлення у структурі висловлення.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Размещено на

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗВЕРТАННЯ ЯК ГРАМАТИЧНА КАТЕГОРІЯ

1.1 Реалізація звертання як компонента комунікативного акту

1.2 Форми вияву номінацій адресата мовлення

1.2.1 Лексико-семантичні форми звертань

1.2.2 Граматичні форми звертань

РОЗДІЛ 2. СИНТАКСИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ КОНСТРУКЦІЙ ЗІ ЗВЕРТАННЯМИ У ПОЕТИЧНОМУ ТЕКСТІ

2.1 Структура речення, ускладненого звертанням

2.2 Статус номінацій адресата мовлення у структурі висловлення

2.3 Функціональні характеристики висловлень зі звертаннями в поетичному тексті

2.4 Вокативні речення як особливий тип синтаксичних конструкцій

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Сучасний стан розвитку досліджень граматичної структури української мови вимагає поглибленого аналізу функціональних характеристик мовних явищ. У своїх наукових студіях лінгвісти все більше уваги приділяють комунікативному аспекту досліджень мінімальних одиниць та конструкцій мови. Це дозволяє по-новому інтерпретувати граматичну семантику, виділяти неназвані раніше комунікативні можливості аналізованих мовних структур і дає поштовх до можливого перегляду їхнього традиційного статусу у граматиці української мови в майбутньому. До таких недостатньо вивчених мовних явищ належать і функціональні особливості синтаксичних конструкцій зі звертаннями у поетичному тексті.

Звертання здавна перебували в полі зору вчених-лінгвістів. У численних граматичних працях з'ясовували морфологічні особливості наказового способу дієслова та форм кличного відмінка іменників, які в мовленнєвих актах використовують для позначення адресата. Проте, незважаючи на значні напрацювання дослідників синтаксису, у більшості праць, виконаних у традиційному руслі (О. О. Шахматова, О. М. Пєшковського, С. П. Бевзенка, П. С. Дудика, А. П. Загнітка та ін.), звертання розглядали без урахування їхньої функціональної специфіки у комунікації та тісної семантичної і граматичної в широкому розумінні взаємодії їх із синтаксичним утворенням, компонентом якого вони є.

Саме неповнота висвітлення цих аспектів мовознавчої науки і зумовлює актуальність дослідження звертань. На особливу увагу при цьому заслуговує граматична природа синтаксичних побудов, які містять у своїй структурі номінації адресата мовлення, а також функціонування цих конструкцій у комунікативному акті.

Мета дослідження - виявлення граматичних особливостей та функціональних характеристик синтаксичних конструкцій зі звертаннями у поетичному тексті (на матеріалі творів Тараса Шевченка і Максима Рильського). Реалізація поставленої мети передбачала розв'язання низки конкретних дослідницьких завдань:

1) висвітлити основні погляди лінгвістів на звертання як граматичну категорію;

2) з'ясувати лексико-семантичні й морфологічні особливості реалізації номінацій адресата мовлення в сучасній українській літературній мові;

3) з'ясувати статус номінацій адресата мовлення у структурі синтаксичних конструкцій поетичного тексту;

4) виявити й описати функції синтаксичних конструкцій зі звертаннями як засобу художньої образності;

5) визначити специфіку вокативних речень як особливого типу вираження індивідуально-авторської адресатності в поетичному жанрі.

Об'єктом дослідження є поетична творчість Тараса Шевченка і Максима Рильського як репрезентативний фон для вивчення граматичних і функціональних особливостей синтаксичних конструкцій зі звертаннями; відповідно предмет дослідження - морфологічні, синтаксичні та функціональні характеристики номінацій адресата мовлення у поетичному мовленні названих митців слова.

Для досягнення поставленої мети й розв'язання конкретних завдань у роботі застосовано такі методи дослідження:

1) описовий - для характеристики компонента адресатності і реалізації звертань у поетичному мовленні;

2) функціональний метод - для аналізу функціональних характеристик синтаксичних конструкцій зі звертаннями у поетичному тексті;

3) метод контекстологічного аналізу - для встановлення функціонального навантаження форм звертання у конкретній комунікативній ситуації. Матеріалом для наукового дослідження слугували збірки творів Тараса Шевченка (Шевченко Т. Г. Кобзар / Т. Г. Шевченко; худож. М. А. Стороженко; [авт. передм. П. Мовчан]. - К.: Дніпро: ВЦ «Просвіта», 2010. - 390 с.) і Максима Рильського (1. Рильський М. Т. ЛІРИКА / Передм. І. Ф. Драча. - К.: ВАТ «Вид-во «Київ. Правда», 2005. - 240 с.; 2. Рильський М. Т. Яблука доспіли, яблука червоні!..: Поезії: Для серед. та ст. шк. віку; Іл. М. І. Стратілата / М. Т. Рильський. - К.: Веселка, 1986. - 343 с.). Під час опрацювання поетичних матеріалів було проаналізовано близько шестисот фіксацій звертань у складі синтаксичних конструкцій різних типів.

Наукова новизна роботи полягає у дослідженні форм вияву номінацій адресата мовлення у функціональному аспекті, своєрідність якого визначається особливим комунікативним призначенням. У роботі описано сучасні погляди лінгвістів на звертання як компонента синтаксичної конструкції, нові тенденції вживання форм звертання, а також розбіжності у трактуванні звертання у соціолінгвістичному і прагматичному аспектах сучасної української літературної мови.

Теоретичне значення дослідження. Наукове дослідження є спробою комплексного аналізу функціональної сфери звертань у складі синтаксичних конструкцій поетичного тексту. Дослідження ґрунтується на вивченні функціональних характеристик номінацій адресата мовлення та конструкцій із ними у текстах найвидатніших українських поетів як взірцевих для інших митців слова, що дало змогу глибше та наочніше пояснити специфіку семантики, граматики та прагматики звертань у комунікативному акті.

У роботі представлено класифікацію функцій, які виконують звертання у поетичному мовленні.

Практичне значення дослідження. Матеріали дослідження можуть бути використані для створення функціональної граматики української мови, у підручниках та посібниках із морфології, синтаксису та стилістики української мови, у напрацюваннях із культури мовлення, мовленнєвого етикету й етнолінгвістики, матеріалом для спецкурсів із стилістики у вищих навчальних закладах.

РОЗДІЛ 1. ЗВЕРТАННЯ ЯК ГРАМАТИЧНА КАТЕГОРІЯ

1.1 Реалізація звертання як компонента комунікативного акту

Звертання до когось чи чогось є однією із загальнолюдських мисленнєво-почуттєвих і комунікативних потреб. Воно є в усіх мовах світу, але через розбіжності у культурах націй різниться мовним оформленням. Залежно від соціального і професійного розшарування населення в різних соціумах, ментальності народу тієї чи іншої країни, прийнятих там етикетних формул тощо звертання набувають різноманітних лексико-семантичних, граматичних та інших характеристик.

Термін «звертання» ввів у науковий обіг Ф. І. Буслаєв. Під ним він розумів засіб для вираження відношень між співрозмовниками [7, с. 404]. Думки більшості сучасних дослідників сходяться на загальному визначенні звертання як інтонаційно виділеного компонента речення, що називає істоти або персоніфіковані предмети, до яких адресовано мовлення [11, с. 184]. За визначенням О. Селіванової, звертання - слово або сполука, що позначають особу чи персоніфіковані предмет, явище, до яких звергається мовець, привертаючи увагу адресата до повідомлення, іноді надаючи предмету звернення оцінно-емотивної характеристики, експресивності; і здебільшого характеризуються граматичною незалежністю й інтонаційною та пунктуаційною відокремленістю [58, с. 160]. Йому властиві номінативна семантика, усталена морфологічна форма, звертальна інтонація.

Звертання є одним із найважливіших компонентів комунікативного акту. Воно зазвичай задає тон усьому висловленню та подальшому спілкуванню.

До учасників (партнерів) комунікативних актів звичайно зараховують передавача (автора-мовця, або того, що пише, чи адресанта) та сприймача мовлення (адресата). У межах загального поняття сприймача треба розрізняти адресата (особу, якій безпосередньо призначає висловлення його автор) і неадресата (особу, яка може сприймати це висловлення) [63, с. 6].

У будь-якій мовленнєвій ситуації адресант і адресат «завжди сприймаються як функціонально різні учасники мовлення, які можуть змінюватися за ролями» [52, с. 43]. Винятком при цьому є монологічні тексти, ускладнені риторичними звертаннями до неживих предметів, абстрактних понять тощо.

Між комунікантами можуть встановлюватися різні за характером зв'язки: психологічні, що виявляються, зокрема, у спільних знаннях про світ та досвіді комунікантів, ставленні до теми висловлення, їхніх взаємостосунках, передбачуванні реакції партнера та очікуванні від нього певних дій, у поглядах, позиціях, зацікавленнях, симпатіях тощо; соціологічні, що виявляються в симетричності (рівноправності) чи асиметричності (нерівноправності) стосунків між партнерами. До симетричних належать партнерські, приятельські стосунки між колегами по роботі, інтимні тощо, до асиметричних - стосунки вищого з нижчим і навпаки (сюди належать зв'язки між керівником та підлеглим і навпаки, тобто ті, які зумовлені суспільним статусом комунікантів, а також зв'язки типу «старий - молодий», «батьки - діти», «чоловік - жінка» тощо) [63, с. 6].

Сукупність усіх зв'язків і відносин між мовцями становить прес...