Стилістика комічного в текстах сучасних ЗМІ

Особливості вияву комічного в публіцистиці. "Комічне" та види його реалізації. Гумор як форма вияву комічного. Мовностилістичні особливості вияву комічного в сучасних газетних текстах. Комічне в спеціалізованому та загальноінформаційному виданні.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Стилістика комічного в текстах сучасних ЗМІ

Вступ

Актуальність теми дослідження. Комічне завжди було одним з предметів стилістичного дослідження. Але з плином часу змінюється менталітет і розуміння комічного ефекту. Змінюються його форми та засоби, а також стилі авторів. Використовуються певні прийоми та способи вираження комічного, через що стиль і мова стають унікальними і неповторними. В цій роботі будуть проаналізовані деякі джерела, та виявлено основні способи і прийоми вираження комічного ефекту, використовувані сучасними авторами ЗМІ.

Мета курсової роботи - полягає в тому, щоб проаналізувати комічне як категорію, виражену мовними засобами в сучасних ЗМІ.

Для досягнення цієї мети слід розв'язати такі завдання:

- Розглянути і уточнити поняття комізму як стилістичної категорії,

- Виділити різні рівні тексту, в яких проявляється ефект комізму,

- Проаналізувати прийоми і засоби комічного ефекту на різних рівнях тексту.

Об'єкт дослідження становить комічний ефект як стилістична категорія.

Предметом дослідження є способи та прийоми вираження комічного ефекту в текстах сучасних ЗМІ.

Джерела фактичного матеріалу. журнал «Перец» та газета «Україна молода».

Наукова новизна у 2013 році стилістика комічного в текстах сучасних ЗМІ на прикладах журналу «Перец» та «Україна молода» не була досліджена.

1. Особливості вияву комічного в публіцистиці

Комічне - категорія естетики, що характеризує той аспект естетичного освоєння світу, який супроводжується сміхом без співчуття, страху і пригнічення. У комічній ситуації людина інтуїтивно осягає невідповідність між неповноцінним, недосконалим змістом явища і його формою, яка претендує на повноцінність і значущість, між високою метою і негідними засобами її досягнення.

Ця окрема жанрова група відрізняється від інших уже тим, що життєві реалії розглядає винятково крізь призму сміху - це перша їхня особливість. Друга випливає з першої та полягає в тому, що ці жанри використовують відповідні сатирично-гумористичні та зображувально-виражальні засоби. Третя особливість - ці жанри використовуються як у журналістиці, гак і в художній літературі. На радіо та телебаченні ці жанри конкурують з іншими. Неможна уявити сучасне радіо FM без того ж афоризму, або каламбурів. Але детальніше про жанри. [2; 215-221]

Гумор і сатира - основні типи комізму. Гумор - сміх дружній, незлобливий, хоча, за висловом Ю. Борєва, «не беззубий». Він вдосконалює те чи інше явище, очищає від недоліків, допомагає повніше розкриватися всьому суспільно цінному в ньому. Гумор вбачає у своєму об'єкті якісь сторони, що відповідають ідеалу. Часто наші недоліки є продовженням наших чеснот. Такі недоліки - мішень для доброзичливого гумору. Об'єкт гумору, заслуговуючи на критику, все ж у цілому зберігає свою привабливість.

Інша справа, коли негативними є не окремі риси, а явище за своєю суттю, коли воно соціально небезпечне. У такому випадку народжується сміх засуджуючий, звинувачувальний, сатиричний. Сатира заперечує недосконалість світу в ім'я його докорінної зміни відповідно до ідеалу. Пародія спирається на схильність людини до зниження, перетворення великих речей в малі, поважних - у неповажні, піднесених - у звичайні.

Людина ніби бачить світ із зворотного боку.

Між гумором і сатирою ціла гама відтінків сміху. [1; 88]

Комічне завжди національно забарвлене, має національно-неповторну форму, його національна своєрідність історично змінна, що відображається в стилістичній системі національної мови.

Особливості національної своєрідності культури кожного народу полягають не стільки в його одязі або кухні, скільки в манері розуміти значні речі. Ця манера розуміти їх виразно і рельєфно виявляється в національно забарвлених формах комізму і в мовних засобах створення комічного ефекту.

Комічне національно своєрідне, і водночас у ньому проступають інтернаціональні і загальнолюдські риси. З огляду на спільність законів соціального розвитку часто одні й ті самі явища з однаковою непримиренністю осміюють всі народи.

Сучасну сміхову українську культуру ще належить дослідити.

«Тлумачний словник» пише: «Сміх - короткі і сильні видихальні рухи при відкритому роті, які супроводжуються характерними переривчастими звуками». Все вірно. Але якби у сміху було лише це, то він був потрібний тільки для того, щоб валити карткові будиночки, і ніколи не став би предметом естетичного розгляду.

На ділі сміх, як відзначив Салтиков-Щедрін, зброя дуже сильна, тому що ніщо так не збиває з пантелику порок, як свідомість, що він розкритий, і що з приводу його вже роздався сміх Герцен писав, що «сміх одне із самих могутніх знарядь руйнування; сміх Вольтера бив і палив, як блискавка. Від сміху падають ідоли, падають вінки й оклади, і чудотворна ікона робиться почорнівшою і дурно намальованою картинкою».

Комічне - реальність. Ідеалісти заперечують об'єктивну основу комічного. От так, наприклад, німецький письменник і естетик Жан Поль розглядає природу комізму на матеріалі одного з епізодів «Дон-Кіхота» Сервантеса. Коли Санчо Панса висить всю ніч у повітрі над дрібною канавою, вважаючи, що під ним стоїть прірва, то при даному припущенні його дії цілком зрозумілі. Він був би дурнем, зважившись зістрибнути і розбитися. Чому ж ми сміємося? Суть комічного для Жана Поля в «підстановці»: «Ми позичаємо його (Санчо Панса) прагненню наше розуміння справи і погляд на речі і витягаємо з такого протиріччя нескінченну незгідність…комічне…завжди живе не в об'єкті сміху, а в суб'єкті». [4; 104]

Внутрішні взаємозв'язки категорій естетики набувають завершення у комічному, оскільки воно фіксує відсутність у явищах духовних підстав для піднесення та утвердження ідеї в образі. Категорія «комічне» відображає суперечності життя у формі естетичного піднесення над негативними його проявами та долання вад його носіїв сміхом. Сприймання явищ як комічних зумовлене такою їх внутрішньою суперечністю, за якої духовна обмеженість прагне маскуватися зовні ефектною формою. В історії естетичної думки комічне характеризується як наслідок суперечності потворного - прекрасному (Аристотель), низького - піднесеному (І. Кант), хибного - значущому (Г. Гегель), нікчемного - великому (Ліппс) тощо. Видається, що найбільш чітке визначення комічного належить М. Чернишевському. В дисертації «Естетичні відношення мистецтва до дійсності» філософ пише: комічне - «внутрішня пустота і нікчемність, що прикривається зовнішністю, яка претендує на зміст і реальне значення» [7; 97].

Важливою характеристикою соціокультурної реальності є комічне, що являє собою об'єктивну суспільну цінність явища. Не все смішне є комічним, хоча комічне завжди смішне. Комічне породжує соціально значущий, одухотворений естетичними ідеалами сміх, що заперечує одні людські якості та суспільні явища та стверджує інші. Комізм соціальний своєю об'єктивною (особливості предмета) та своєю суб'єктивною (характер сприйняття) стороною.

З давніх часів життя людей супроводжувалося жартами, веселими обманами тощо.

Проте термін «комічне» має більш пізнє походження, що пов'язано з міфологічною культурою Стародавньої Греції. Згадуваний уже бог Діоніс був в Античній Греції символом і сумного, і радісного. Суть першого стану проявлялась у передчасній його смерті, що стала основою осмислення трагічного, а суть іншого стану - радісного, веселого - розкривалася під час його воскресіння. Цей стан переходу страждання в радість відобразивсь у народженні феномена комедії.

Етимологія ж цього слова визначилась особливостями культу Діоніса. Під час свят на честь бога радість з приводу його воскресіння висловлювали ряджені - веселі напідпитку чоловіки - «п'яні бражники». І «весела життєствердна пісня п'яних бражників» буквально відповідає змісту терміна «комедія» («комос» - п'яні бражники, «ода» - пісня).

Комічне (від грецьк. кпмЯкьж - смішний) - це метакатегорія естетики, яка відображає конфлікт суспільно значимої форми в поведінці і діях людини з нікчемністю соціального і морального змісту цієї дії, що не загрожує суспільним цінностям і долається через сміх. Предметом комічного є, як правило, несуттєві, хибні або уявні цінності, нікчемність яких усвідомлюється в процесі розв'язання комічного конфлікту. Комічне передбачає розвинуте почуття гумору, яке вважається інтелектуальним почуттям і свідчить про гнучкість розуму. Комічне є продуктом розвинутої людської культури, здатністю поглянути на себе збоку, піднятися над буденністю. Комічне, як і трагічне, пов'язане із свободою людини, впевненістю її в безумовній можливості піднятися над собою, над власними інтересами. Гегель вважав, що загальне підґрунтя комічного - це світ, в якому людина як суб'єкт зробила себе повним господарем того, що є значущим для неї; це світ, цілі якого руйнують самі себе своєю несуттєвістю. Суперечність між значущістю форми і нікчемністю змісту, що вгадується критично спрямованим розумом, створює комічність колізії. Почуття гумору, як і будь-яке інше естетичне почуття, не дається людині від народження, воно розвивається разом із особистістю і стає показником динамічної пружності людського розуму і фантазії. За визначенням Канта, гумор у позитивному значенні є здатність, талант людини без усяких...