Удосконалення педагогічної оцінки на уроках музики

Прогресивне значення поглядів В. Сухомлинського й Ш. Амонашвілі на педагогічну оцінку. Основні труднощі, що виникають під час організації опитування учнів. Педагогічна оцінка в гуманному спілкуванні. Оцінювання колективної навчальної діяльності учнів.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Размещено на

«Удосконалення педагогічної оцінки на уроках музики»

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І. Теоретичні аспекти педагогічної оцінки

1.1 Погляди В. Сухомлинського й Ш. Амонашвілі на педагогічну оцінку

1.2 Вчителі музики про педагогічну оцінку

1.3 Суперечливість питань педагогічної оцінки

Розділ ІІ. Удосконалення педагогічної оцінки на уроках музики

2.1 Труднощі, що виникають під час організації опитування учнів

2.2 Педагогічна оцінка в гуманному спілкуванні

2.3 Оцінка колективної навчальної діяльності учнів

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Контроль, оцінка знань, умінь і навичок учнів входить до діагностування процесу навчання.

Контроль знань -- важливий чинник управління навчально-виховним процесом, одна з головних умов підвищення ефективності й оптимальності навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Контроль, оцінка знань, умінь і навичок учнів -- серед класичних компонентів педагогічної технології. Проблема оцінювання була й залишається актуальною у сучасній дидактиці. Вимога об'єктивності контролю в поєднанні з гуманним, толерантним ставленням педагогів до учнів -- притаманна всім дидактичним системам.

Нова демократична школа не місце для формального контролю. Дидактичний контроль як своєрідний метод навчання повинен мати досить суттєву навчальну, розвивальну спрямованість, інтегруватись із самоконтролем і взаємоконтролем, бути, насамперед, корисним для учнів.

Контроль, окрім дидактичної, виконує також і виховну функцію, підвищує відповідальність за спільну діяльність педагогів та учнів, привчає дітей до самостійної й систематичної праці.

Демократизація школи вимагає відмовитися не лише від контролю знань, умінь і навичок, а й від рутинних форм стимулювання школярів за допомогою оцінок. Необхідні інші підходи. У системі діагностування оцінка як засіб стимулювання набуває нової якості. Передусім, результати діагностування, в якому можуть бути використані оціночні судження (бали), сприяють самовизначенню, самоактуалізації особистості. А це в нових економічних умовах конкурентного суспільства є важливим чинником.

Проте, одним із складних і суперечливих питань сучасного уроку музики, залишається питання про критерії педагогічної оцінки. Так деякі вчителі вважають, що оцінювати треба лише знання, уміння, навички. Інші говорять, що потрібно оцінювати кожний вид музичної діяльності й потім підсумовувати бали. Такий механістичний підхід спричинив справедливу критику вчительської громадськості.

Крім того було запропоновано й такі критерії оцінки: виявлення інтересу до музики, безпосередній емоційний відгук на неї, висловлювання про прослуханий або виконаний твір; активні зусилля школярів у пошукових ситуаціях і вміння користуватися насамперед «ключовими» знаннями в процесі живого сприймання музики; розвиток виконавських навичок, що оцінюються з урахуванням вихідного рівня підготовки учня та його активності на заняттях.

Оцінка результатів навчальної роботи учнів, у якій би формі вона на виражалась (цифровій чи словесній), є важливим засобом не тільки навчального, але й виховного впливу. Вона може задовольняти учня і спонукати до нових досягнень, або, навпаки, викликати розчарування, зневіру в своїх можливостях, негативно впливати на його ставлення до музики.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження: “Удосконалення педагогічної оцінки на уроках музики”.

Об'єкт дослідження - освітній та виховний процес в початковій школі (уроки музики).

Предмет дослідження - удосконалення педагогічної оцінки.

Мета дослідження - показати вплив оцінки на результати навчальної та виховної роботи учнів на уроках музики.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

розглянути теоретичні аспекти педагогічної оцінки;

дослідити погляди В. Сухомлинського та Ш.Амонашвілі на педагогічну оцінку;

проаналізувати думку вчителів музики про педагогічну оцінку;

розкрити суперечливість питань педагогічної оцінки;

розглянути удосконалення педагогічної оцінки;

дослідити педагогічну оцінку в гуманному спілкуванні;

проаналізувати оцінку колективної діяльності учнів.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури. Робота викладена на 25 сторінках друкованого тексту.

РОЗДІЛ І. Теоретичні аспекти педагогічної оцінки

1.1 Погляди В. Сухомлинського й Ш. Амонашвілі на педагогічну оцінку

Прогресивне значення мають погляди В. Сухомлинського на педагогічну оцінку. На думку видатного українського педагога-гуманіста, оцінка вчителя повинна бути оптимістичною. «Оцінка повинна винагороджувати працьовитість, а не карати за невдачу. Кожна робота для учнів має бути хоч маленьким просуванням уперед» [20, 123].

В. Сухомлинський вважав неприпустимим виділяти оцінювання знань з педагогічного процесу як щось відокремлене. Педагог наголошує на виховній ролі оцінки: вона лише тоді є стимулом, що спонукає до активної розумової праці, коли стосунки між учителем і учнем побудовані на-взаємному довір'ї і доброзичливості. З того, як учень ставиться до оцінки, виставленої вчителем, можна зробити безпомилковий висновок про те, як він сприймає вчителя, наскільки вірить йому й поважає його.

В. Сухомлинський залишив нам рекомендації з приводу оцінювання знань учнів [20, 125].

По-перше, не треба виставляти надто багато оцінок, але кожна з них повинна бути дедалі вагомішою, значнішою. В оцінці треба враховувати кілька видів навчальної праці школяра: і відповідь (можливо, кілька відповідей), і доповнення до висловлювання однокласника, і письмову роботу в класі, і виконання домашніх завдань.

По-друге, не слід ставити незадовільну оцінку, якщо учень не зміг внаслідок тих або інших умов чи обставин вивчити матеріал. Ніщо так не пригнічує дитину, як свідомість безперспективності. Тільки світле почуття оптимізму буде джерелом емоційного стимулу думки -- радості пізнання.

По-третє, не можна виставляти будь-яких оцінок, коли вчитель бачить, що школярі не розуміють якихось явищ з тих, котрі вивчали на уроках.

У праці «Сто порад учителеві» В. Сухомлинський зазначає: бажано уникати запитань, у відповіді на які точно повторюється інформація вчителя або завчене з книжки. В основі повторення має бути трансформація знань. Йдеться про таке поступове розумове заглиблення в знання, внаслідок якого учень щоразу, повертаючись до вивченого раніше, бачить у фактах, явищах, закономірностях щось нове, розглядає, аналізує якісь нові сторони, ознаки, особливості фактів, явищ, закономірностей.

Думки В. Сухомлинського про педагогічну оцінку розвиває Ш. Амо-нашвілі. В експериментальній роботі в початкових класах він апробував систему навчання без відзнак, показавши водночас, що відсутність балів посилює роль оцінних суджень учителя, знімає тиск, який справляє на дітей відзнака. На думку автора, на всіх щаблях навчання мають бути оцінка вчителя і самооцінка школярів. Внаслідок оцінних дій учні вдосконалюють засоби досягнення мети, запобігають помилкам або своєчасно виправляють їх.

Ш. Амонашвілі застерігає від ототожнення оцінки й відзнаки, підкреслюючи, що оцінка -- це процес, діяльність або дія оцінювання, а відзнака -- результат цього процесу (діяльності), його умовно-формальне відображення. Він справедливо зазначає, що педагогічна оцінка, як правило, не враховує старань і зусиль школярів, через те вони виявляють недовіру до оцінки вчителя, невіру в її справедливість [2, 45].

Ш. Амонашвілі критично висловлюється про імперативність учителя, оцінка якого не підлягає обговоренню, хоча діти й не завжди згодні з нею. Автор звертає увагу на такий факт, що має негативні наслідки: чимало ровесників і дорослих ставляться до дітей тільки як до володарів певних відзнак, не помічаючи їхніх особистісних якостей. Педагог вважає, що головна мета оцінки -- стимулювати і спрямовувати пізнавальну активність учнів. Автор виділяє два види оцінки: зовнішню (педагогічну) і внутрішню, рефлексивну (оцінку учнем своїх успіхів), з яких друга виникає на основі першої і перетворюється на самооцінку школяра. Як і В. Сухомлинський, Ш. Амонашвілі доводить, що для формування самооцінки учнів неабияке значення має гуманний характер взаємин учителя зі своїми вихованцями, зокрема керівництво навчанням з позицій інтересів дітей, віра в їхні можливості, повага до них.

Втім ще у 20-ті роки в СРСР була спроба скасувати відзнаки як вияв авторитарної педагогіки. Водночас мала бути різностороннішою і гуманнішою оцінка вчителя, а також посилитися самооцінка учнів. Проте ця спроба виявилася невдалою. Незважаючи на дослідження вчених і рекомендації прогресивних педагогів-практиків, більшість учителів не змогла подолати імперативність у своїй роботі. У практиці шкіл міцно утвердилися відзнаки, що, за влучним висловом Ш. Амон...