Методичні особливості вивчення мистецтва України ХVII-XVIII століть на уроках художньої культури

Мистецтво України ХVII-XVIII ст.ст.: загальна характеристика, прояв барокових тенденцій. Дидактично-методична специфіка вивчання питань, присвячених мистецтву України ХVII-XVIII ст. на уроках світової художньої культури, принципи розробки уроків.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Размещено на

Курсова робота

Методичні особливості вивчання мистецтва України ХVII - XVIII століть на уроках художньої культури

Вступ

Сучасний стан культурологічної науки обумовлений загостреним інтересом до маловивчених розділів історії мистецтва, розуміння яких допоможе прояснити етапи культурно-історичного розвитку нації. Дослідження духовно-естетичних цінностей українського народу певного періоду є одним із чинників відродження та самозбереження нації, функціонування усталених форм культурного буття, що забезпечують безперервність існування мистецької традицій.

В сучасній гуманітарній науці барокову добу України визначено епохою, що розкриває принцип взаємозв'язку видів і жанрів мистецтва через соціальне усвідомлення. Відбиття соціокультурного простору у витворах бароко розкриває характер українського мистецтва ХVІІ - ХVІІІ ст. ст. Теоретичний аналіз даного аспекту набуває актуальності при розгляді особливостей храмового та цивільного будівництва, скульптури, живопису, літератури, театру, спадкуванні народної традиції бароковим мистецтвом, своєрідності синтетичного поєднання національних мистецьких ознак із західноєвропейським бароко. Багатьма вченими (В. Барвінський, А. Жаборюк, М. Закович, І. Зазюн, Л. Масол, В. Шейко та ін.) підкреслюється, що важливе місце в естетичному вихованні посідає залучення людей до вивчення художньої культури рідного краю [1, c. 12].

Українське бароко поєднало традиції вітчизняного народного мистецтва з характерними відзнаками європейського бароко і як виразник нових художньо-світоглядних настанов мало специфічні художні вияви. На відміну від європейського бароко, зорієнтованого на придворно-аристократичне мистецтво, українському бароко притаманні демократичні засади, що ґрунтувалися на ідеях православних братств, патріотичного руху всіх верств українства загалом. Тому, на відміну від часом надмірної віртуозності і чуттєвих крайнощів італійського бароко, трагічного драматизму і помпезності іспанського, містицизму німецького, рафінованої декоративності французького, в Україні цей стиль був просякнутий пафосом героїки й урочистого утвердження ідеалу світла як основи світобудови. Це виявлялося у сліпучо-золотих переливах церковних бань і мереживі різьблених іконостасів, високій духовності музичних гімнів і хорових концертів.

Бароко стало першим універсальним художнім напрямом, що поширився в усіх видах мистецтва - поетичному, образотворчому, музичному, театральному. Подальше зміцнення культурних контактів із сусідніми країнами, подолання відносної ізольованості, характерної для середньовіччя, досягнення науки, освіти, мистецтва сприяли утвердженню українців на міжнародній арені [20, с. 71].

Своєчасність дослідження продиктована потребою розширити й збагатити філософсько-культурологічне сприйняття українського мистецтва XVII-XVIII ст. ст. як складової частини культурно-історичного простору Європи.

Вибір такої теми зумовлений відвертим браком наукових праць, присвячених особливостям вивчення мистецтва України ХVІІ - ХVІІІ ст. ст. на уроках світової художньої культури.

Об'єктом курсової роботи є методика викладання шкільного курсу «Художня культура».

Предмет дослідження - дидактично-методична специфіка вивчення питань, присвячених мистецтву України ХVІІ - ХVІІІ ст. ст. на уроках художньої культури.

Згідно з темою, об'єктом і предметом курсової роботи, її метою є розробка методичної системи вивчення тем, присвячених мистецтву України ХVII - XVIII ст. ст. на уроках художньої культури.

Завдання:

- узагальнити мистецтвознавчий матеріал, присвячений мистецтву України ХVII - XVIII століть;

- визначити місце теми, присвяченої мистецтву України ХVII - XVIII століть, у змісті програми шкільного курсу художньої культури;

- враховуючи дидактично-методичні особливості, розробити модель уроку, присвячену театральному мистецтву України ХVII - XVIII століть.

1. мистецтво УКРАЇНИ ХVII-XVIII ст.ст.: загальна характеристика

1.1 Прояв барокових тенденцій в образотворчому мистецтві та архітектурі України

образотворчий мистецтво урок художній

XVII-XVIII ст. ст. - доба розквіту та піднесення української національної культури. Саме на цьому етапі Україна здійснила потужний якісний прорив у всіх напрямах художньої творчості, небачений від часів Київської Русі. Культурний поступ був тісно пов'язаний з посиленням національно-визволеної боротьби українського народу за свою державність, необхідністю обстоювання власних традицій, посиленням ролі козацтва в житті суспільства. На початку XVII ст. провідним культурним центром України знову стає Київ. Величезну роль у цьому відіграв видатний релігійний і культурний діяч митрополит Петро Могила.

Це був час становлення та утвердження стилю українського бароко, який поширився на всі види мистецтва: архітектуру, скульптуру, живопис, графіку, а також музику. В Україну стиль бароко прийшов із Заходу, де він з'явився на сто років раніше. Для українського бароко характерні ті самі зовнішні ознаки, що й для західноєвропейського: динамічність форм, нерівність та розірваність ліній, тяжіння до вияву внутрішнього руху та драматизму, широке застосування декоративних оздоблень, символічних та алегоричних образів. Проте водночас воно має власні духовні витоки. Вирішальний вплив на його формування мали народне мистецтво, народні естетичні смаки та ідеали. Прагнення українського народу до самоутвердження, попри в край скрутні історичні обставини, наповнило твори мистецтва життєрадісним, піднесеним настроєм. Цей настрій крізь віки зазвучав у відновлених святинях - Успенському соборів Києво-Печерської лаври та Михайлівському Золотоверхому соборі [20, с. 73].

В мистецтві стилю бароко важливу роль відігравала скульптура. Її широко використовували в оздоблені фасадів та інтер'єрів архітектурних споруд. Розквіт скульптури в Україні припадає на XVIII ст.

У Західній Україні цей вид образотворчого мистецтва традиційно був більш розвиненим, ніж у Східній. Видатний його представник - львівський скульптор Йоанн Пінзель. Його статуї прикрашають собор Святого Юра у Львові, ратушу в Бучачі. З-поміж створених ним образів окрім міфологічних та біблейних героїв привертає увагу український козак, сповнений високої людської гідності. У доробку майстра багато витворів з дерева, виконаних з віртуозною майстерністю. Фігури ніби перебувають у динимічному русі, найнесподіваніших ракурсах. У позах, жестах, виразах облич передано бурхливі почуття. У своїх творах майстрові вдалося найвищою мірою втілити дух бароко: динаміку, мінливість, експресію. Творча манера Пінзеля вплинула на розвиток мистецтва скульптури в Галичині та за її межами.

На Придніпров'ї та Лівобережжі декоративна скульптура перебувала під впливом народного мистецтва. До самобутніх творів свого часу належали міні фігури архангела Михаїла - покровителя Києва і богині правосуддя Феміди, встановлені на будівлі київської ратуші.

Скульптура була тісно пов'язана з мистецтвом різьблення по дереву, яке у ХVІІІ ст. досягло своєї вершини. Яскравий приклад цього - декоративні оформлення іконостасів багатьох українських церков і соборів, що вражають майстерністю виконання, складністю композицій, пишнотою й розмаїттям елементів і форм.

Живопис Доби Бароко - особлива сторінка української культури. Як і архітектура, він розвивається під впливом європейського та народного мистецтва. Ці два джерела сформували неповторне обличчя української національної школи живопису, яка досягла довершеності у ХVІІІ ст.

Як і в попередні епохи, в Україні розвивався монументальний і станковий живопис. Монументальний живопис переважно пов'язаний їз розписами культових споруд. До нашого часу дійшло дуже мало його пам'яток, а ті, що збереглися (наприклад, фрагменти фресок Троїцького собору Густинського монастиря поблизу Прилук), свідчать про значні зміни в цьому виді мистецтва. Українські художники вирішували нові творчі завдання: опанували засоби реалістичного мистецтва, долали традиційну площинність, прагнули створити ілюзію відкритого простору та руху [20, с. 77].

Настінними розписами прикрашали не лише муровані, а дерев'яні церкви. Найранніші їх пам'ятки (середини та другої половини XVII ст.) збереглися в Західній Україні. Це розписи храмів Святого Юра та Чесного Хреста в Дрогобичі, Святого Духа в с. Потеличі (нині Львівської області). У них знайшли відображення світогляд та художні смаки міщан, селян, ремісників. Ці розписи, виконані дещо в наївній манері народного мистецтва, сповнені щирих почуттів. Постаті й обличчя святих та інших персонажів нагадують звичайних українських людей.

Настінні розписи в дерев'яних церквах - самобутнє явище, що немає аналогів у мистецтві жодного іншого народу.

У станковому живопису, як і за попередньої доби, провідну роль продовжував відігравати іконопис. Це ще одна особлива сторінка в історії української культури. Видатними іконописцями свого часу були західноукраїнські художники Іван Рудкович та Йов Кондзелевич. Їхні життя і творчість пов'язан...