Валютна політика та інвестиції
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЦЕСУПерехід до економічного зростання у ході трансформації адміністративно-командної економіки в ринкову тісно пов'язаний із ефективністю управління державою інвестиційним процесом,Деякі економісти вважають, що проблеми перехідних економік можна розв'язати без державного втручання, лише за рахунок ринкових сил. Однак це — політика, типова для ХIX століття. Ринкова економіка постійно породжує суперечності та проблеми, які неможливо ефективно вирішити, застосовуючи виключно ринкові механізми. Обставини, за яких упродовж двох останніх століть ішли до процвітання Англія, Сполучені Штати та інші розвинуті країни, чий досвід рекомендують країнам із перехідною економікою, суттєво відрізняються від нинішньої ситуації. Щоб підтримувати соціально-економічну стабільність суспільства, держава має забезпечити сумісність важелів її впливу на процеси господарювання із ринковим середовищем із метою послаблення негативного впливу структурних диспропорцій у економіці та циклічних коливань попиту, зокрема на мотивації капіталовкладень. У країнах, що розвиваються, держава відіграє не лише регулюючу, а й системотворчу роль, яка є тим ефективнішою, чим більшою довірою суб'єктів господарювання вона користується та чим більшими фінансовими можливостями володіє. Перехідний період характеризується власне поступовим переходом державного апарату від методів прямого управління (план-закон, як правило, забезпечуваний адміністративним примусом) до ринкових методів регулювання (формулювання цілей, досягнення яких мотивується матеріально) в міру створення ринкового середовища. Завданням державного регулювання при цьому є досягнення компромісу між численними груповими інтересами з урахуванням співвідношення сил соціальних партнерів. Зрозуміло, заслуговує на увагу не так питання про доцільність державного регулювання ринкової економіки, як питання про межі такого регулювання та його форми.При розробці державою інвестиційної стратегії слід визначити тип інвестиційної моделі, джерела фінансування, систему гарантій, мету інвестування тощо.Інституційна структура віддзеркалює відносини між фінансовими посередниками (банками, фінансово-кредитними установами та фондовими біржами), позичальниками і кредиторами (офіційними інвесторами в особі центральних банків, державних установ, міжнародних організацій; комерційними банками, страховими компаніями, пенсійними фондами, транснаціональними компаніями, приватними фірмами). Зокрема, американським типом інвестиційної моделі (переважаючий вплив фондового ринку) на відміну від континентального (провідна роль банківської системи) передбачається зовнішній контроль за проектами та коротші цикли прийняття інвестиційних рішень. Щодо тенденцій розвитку функціональної структури світового ринку капіталів, то слід відзначити процес сек'юритизації, тобто перехід позичальників від кредитних форм надання позик до випуску цінних паперів (зокрема, єврооблігацій, коли банки виступають посередниками між позичальниками та безпосередніми кредиторами).Із глобалізацією руху капіталу загальні темпи зростання міжнародних інвестицій стали істотно перевищувати темпи зростання міжнародної торгівлі товарами. Зокрема, збільшується частка прямих інвестицій у загальному обсязі приватного й державного капіталу (в 1990-ті роки — близько 33%). Вивезення державного капіталу теж зростає і становить сьогодні чверть від загального обсягу експорту капіталу. Втім, ці процеси більше стосуються країн із розвинутою економікою (на них припадає близько 70% від загального обсягу іноземних інвестицій). Частка країн, що розвиваються, на світовому ринку позичкового капіталу постійно зменшується. Водночас серед цих країн іноземні інвестиції розподіляються досить нерівномірно. Починаючи з 1992 року, зарубіжні компанії інвестували в Китай понад 270 млрд. доларів США, тобто майже половину всіх інвестицій у країни, що розвиваються. Прямі іноземні інвестиції в Україну за роки незалежності становили 2-9 млрд. доларів, або менше 7% від ВВП (за станом на кінець І півріччя 1999 року), що є одним із найнижчих показників серед пост-соціалістичних країн у розрахунку на душу населення. Зокрема, іноземні інвестиції у вітчизняну банківську систему становлять нині у доларовому еквіваленті 180 млн. доларів, або близько 6% від загальної суми зареєстрованих статутних фондів українських комерційних банків (нині в Україні функціонує 26 банків за участю іноземного капіталу).Основні обсяги іноземного капіталу, враховуючи їх швидку окупність, вкладені в харчову промисловість — 622 млн. дол. США (21% від загального обсягу) та внутрішню торгівлю — 501 млн. дол. США (17%).У цій ситуації зростає роль державного регулювання щодо забезпечення адекватних механізмів інвестування, зокрема, акумуляції та ефективного використання внутрішніх ресурсів суспільства, створення умов для повернення капіталу в країну тощо.Невід'ємним елементом ефективного механізму інвестування є система гарантій, яка покликана забезпечувати умови для досягнення кінцевих цілей фінансування, задаючи параметри його окремих ланок. Нею має передбачатися не лише формування страхових резервних фондів на покриття кредитних ризиків, фонду гарантування вкладів населення, інших страхових фондів, які вже нині стають вагомим фактором зміцнення довіри до вітчизняної банківської системи та інших інвестиційних інститутів. Так, потребує коригування діючий у даний час механізм використання іноземних кредитів, залучених під гарантію уряду України, коли право на користування ними надається юридичній особі - резиденту згідно з рішенням Кабінету Міністрів за поданням Валютно-кредитної ради. Тобто всі комерційні ризики щодо повернення іноземних кредитів у разі ненадання уповноваженим урядом банком-агентом зустрічних гарантій відшкодовуються із державного бюджету. Такий порядок збільшує витрати держбюджету і не сприяє підвищенню ефективності інвестиційних рішень.Слід зазначити, що у структурі зовнішнього довгострокового боргу (він сягає нині 13.2 млрд. доларів, з яких 12.3 млрд., або 93% припадає на державний та гарантований державою) інвестиційний капітал (зокрема кредити, надані ЄБРР та іноземними банківськими установами під державні гарантії) становить лише незначну частку. Основні обсяги — це борги за енергоносії (країни СНД), кредити, надані для підтримки платіжного балансу та фінансування дефіциту державного бюджету (МВФ, Євросоюз, інші офіційні кредитори, іноземні кредитні установи, єврооблігації), зв'язані кредити для закупівлі товарів (у рамках міждержавних та міжурядових домовленостей). Зважаючи на брак прямих іноземних інвестицій у країну та значні обсяги зовнішнього боргу (у першому півріччі поточного року сукупні платежі з його обслуговування сягнули 15% від експорту товарів та послуг), зазначена структура зовнішніх кредитів (див. діаграму) може негативно позначитися на структурній реформі в Україні. Її ВВП постійно падає і нині становить лише 37% від рівня 1990 року; прискорилися темпи старіння основних фондів; погіршилася структура виробництва з превалюванням сировинних галузей та галузей, що випускають продукцію з низьким ступенем обробки. Від 1990 року частка енергоємних та сировинних галузей (металургії, електроенергетики, паливної промисловості) збільшилась із 21 до 50% від ВВП, тоді як машинобудування і харчової промисловості — зменшилася більш як на 40%, а легкої промисловості — у вісім разів (до...
Другие файлы:
Валютна політика держави
Сутність валютного ринку та його структура. Поняття національної валютної системи. Валютний курс та основні фактори, що на нього впливають. Поняття ва...
Основні тенденції банківського сектору в 2009 році
Грошово-кредитна політика та ліквідність. Загальна характеристика банківської системи України. Тенденції банківського сектору. Валютна політика та вал...
Фінансово - валютна політика України
Валютна політика України
Валютна політика – складова частина економічної політики держави і зовнішньоекономічної політики. Це система заходів держави усередині і поза країною,...
