Харчові гельмінтози, їх класифікація, поширення, шляхи профілактики

Гельмінти (по-простому - глисти) - загальна назва паразитичних черв'яків, що мешкають в порожнинах тіла людини і тварин і викликають гельмінтози, їх поширення, класифікація, характеристика та клінічний перебіг. Профілактика і лікування гельмінтозів.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Національний медичний університет ім. О.О. Богомольця

І медичний факультет

Кафедра гігієни та екології

Харчові гельмінтози, їх класифікація, поширення, шляхи профілактики

Виконала: студентка 3 курсу 21 групи

Хоменко Анна

Перевірила:

доцент С.М. Ткаченко

Київ 2011



План

1. Загальні відомості про гельмінтів, їх класифікація

2. Гельмінтози. Класифікація

3. Окремі види гельмінтозів:

Аскаридоз

Гіменолепідоз

Дифілоботріоз

Ентеробіоз

Трихінельоз

Цистицеркоз

4. Профілактика та лікування гельмінтозів

Висновки

Перелік використаної літератури

1. Загальні відомості про гельмінтів, їх класифікація

Гельмінти (по-простому - глисти, від дав.-гр. ?лмйнипт -- паразитний черв, глист) - загальна назва паразитичних черв'яків, що мешкають в порожнинах тіла (наприклад, в кишечнику або порожнині тіла і і інших тканинах) людини і тварин і викликають гельмінтози.

За даними ВОЗ кожні 20 років приблизно 10% людей на планеті заражається одним з трьох основних видів гельмінтів, що призводить до аскаридозу (2 млн. чол.), анкілостомозу (50 млн.) і трихоцефальозу (до 850 тис.).

Деякі оцінки, виконані як в США (Росс Андерсон), так і в Росії (Н. Кравченко) наводять, що 95-99% населення має паразитів, але не знають про це.

До гельмінтів відносять представників стрічкових черв'яків, або цестод, сисунів, або трематод (обидві ці групи відносяться до плоских черв'яків) та круглих черв'яків, або нематод.

З урахуванням біологічних особливостей гельмінтів усі вони поділяються на три класи:

- круглі черв'яки (нематоди), до них належать збудники аскаридозу, трихоцефальозу, ентеробіозу, анкілостомозів, стронгілоїдозу, трихінельозу тощо;

- стрічкові (цестоди) - збудники теніозу, теніаринхозу, гіменолепідозу, дифілеботріозу, ехінококозу, альвеококозу тощо;

- сисуни (трематоди) - збудники опісторхозу, фасціольозу, парагомінозу, клонорхозу, метагонімозу тощо.

Особливості життєвого циклу гельмінтів дозволяє розділити їх на дві групи:

1) геогельмінти;

2) біогельмінти.

Для геогельмінтів характерна відсутність проміжного хазяїна, для розвитку личинок в яйцях до інвазійних форм потрібний кисень. Дозрівання яєць відбувається в більшості випадків у ґрунті, куди вони потрапляють з фекаліями. При цьому степінь зрілості личинок у виділених яйцях і терміни дозрівання яєць у навколишньому середовищі визначають степінь контагіозності хворих. У разі контагіозних гельмінтозів яйця або вже через кілька годин стають інвазійними або вже зрілими виділяються в навколишнє середовище. За наявності аскаридозу, трихоцефальозу та деяких інших гельмінтозів для дозрівання яєць необхідне тривале перебування яєць у навколишньому середовищі, тому спілкування з людиною, яка хвора на аскаридоз або трихоцефальоз, для оточуючих не є небезпечним.

При біогельмінтозах розвиток паразита відбувається за участі не тільки кінцевого (дефінітивного) хазяїна, але й проміжного, а іноді і двох проміжних хазяїнів. У організмі основного хазяїна при цьому паразиту статево зрілий гельмінт, в організмі проміжного - відбувається розвиток личинкових форм до інвазійної стадії. Людина може бути кінцевим і проміжним хазяїном у разі одного і того ж гельмінтозу. Прямий контакт здорової людини з хворим за цих гельмінтозів безпечний (не контагіозні гельмінтози).

В організмі людини кожному виду гельмінтів властива своя специфічна локалізація, у зв'язку з чим їх поділяють на:

- кишкові (аскаридоз, анкілостомідози, стронгілоїдоз, трихінельоз, теніїдози, гіменолейнідоз та ін );

- позакишкові (опісторхоз, фасціольоз, парагонімоз, шистосомози та інші).

Однак, говорячи про специфічну локалізацію мають на увазі місце проживання статевозрілих форм. Для багатьох гельмінтоз, у тому числі і кишкових, характерна міграційна стадія розвитку паразита в організмі, коли личинки можуть виявлятися в інших органах і тканинах.



2. Гельмінтози. Класифікація

Гельмінтози - найпоширеніші і наймасовіші паразитарні хвороби людини, за яких виникають складні взаємостосунки між двома живими організмами - паразитом і хазяїном.

Захворювання в людини спричиняють більш як 250 видів гельмінтів, приблизно 20 із них зустрічаються в Україні.

Гельмінтози, на які хворіє тільки людина, називається антропонозами. У разі зоонозів збудник зберігається в природі, здійснюючи повний цикл свого розвитку за участю хребетних тварин без обов'язкової участі людини.

Можливий різний механізм зараження людини гельмінтозами:

- фекально-оральний (як за різних кишкових інфекційних захворювань), при цьому до організму потрапляє яйце або личинка гельмінта;

- перкутанний - під час укусу кровоносною комахою в організм людини потрапляють личинки, які пройшли певну стадію розвитку в організмі цієї комахи.

У клінічному перебігу гельмінтозів виділяють гостру і хронічну фази хвороби. Гостра фаза гельмінтозів, яка триває від 1-2 тижнів до 2-3 місяців, відповідає звичайно міграційній стадії і проявляється загально алергічними висипаннями різного характеру, лімфаденопатією, гіпереозинофілією.

При цьому виникають різні органні порушення - легеневі (дифузно-вогнищева еозинофільна пневмонія), серцеві (алергічний міокардит), печінкові (гепатит, іноді - з жовтяницею), ЦНС (алергічний менінгоенцифаліт, енцефаломієліт).

У хронічній фазі гельмінтозів патогенний вплив на організм людини визначається видом його, інтенсивністю інвазії, локалізацією, способом харчування паразита. Паразитування гельмінтів супроводжується комплексом таких несприятливих впливів на організм:

- порушенням харчування хворої людини, оскільки гельмінти використовують різні продукти, в тому числі білки і вітаміни, що надходять з їжею, для свого росту й розвитку. Гельмінти, що харчуються кров'ю хворого (гематофаги), можуть бути причиною розвитку анемії (анкілостоми, вологоловці);

- механічним пошкодженням тканин у зоні паразитування гельмінтів. Це супроводжується запаленням, атрофією тканин, порушенням функції різних органів і систем. Так, локалізація цистицерка в речовині мозку, в оці призводить до порушення функції цих органів, закупорка просвіту кишечнику аскаридами - до розвитку кишкової непрохідності, в місці проживання волосоголовця розвивається запальна реакція, проявом якої може бути гострий апендицит тощо;

- алергічними і токсичними реакціями, оскільки продукти життєдіяльності гельмінтів чинять не тільки місцеву, але й всмоктуючись, загально токсичну і алгергізуючу дію. Особливо виражені алергічні реакції в разі супер- і реінвазій, вони супроводжуються нерідко процесами автосенсибілізації. Але все-таки в разі хронічного перебігу прояви алергії виражені значно слабше, ніж у ранній стадії (стадії міграції);

- зниження місцевої та загальної реактивності, що полегшує проникнення в організм вторинної інфекції: такі інфекційні захворювання, як шигельоз, черевний тиф, гепатит та ін., у хворих на гельмінтоз перебігають важче, гірше піддаються лікуванню, частіше дають ускладнення;

- є відомості про можливу канцерогенну дію гельмінтів.

Тривалість паразитування гельмінтів різноманітна (від кількох тижнів при ентеробіозах до багатьох років при теніозі, теніаринхозі).

3. Окремі види гельмінтозів

Аскаридоз

Аскаридоз -- поширена хвороба з групи гельмінтозів, що викликається паразитуванням в організмі людини і багатьох тварин круглих червів -- аскарид.

Людина заражається, коли в організм потрапляють яйця аскарид, які містять розвинені личинки. Яйця попадають до травного апарату разом із забрудненою їжею чи водою або випадково з частинками ґрунту. Личинка з кишечника потрапляє у венозну систему, плином крові заноситься в серце, а потім у легені, а звідти через дихальне горло -- знову в кишечник, де досягає статевої зрілості. Іноді мігруючі личинки можуть затримуватися в різних органах, викликаючи тяжкі захворювання. Дорослі аскариди паразитують в кишечнику, де іноді утворюють великі скупчення, що можуть спричинятися до непрохідності кишок і механічного пошкодження травного тракту. Яйця аскарид виводяться назовні з випорожненнями людини, хворої на аскаридоз.

Ознаки аскаридозу зумовлені загальною інтоксикацією організму й ураженням травної та нервової систем (порушення апетиту, нудота,головний біль тощо).

Лікування аскаридозу: приймання сантоніну, піперазину та ін. препаратів, введення в кишечник кисню.

Запобігання аскаридозу полягає у додержанні загальних правил гігієни і зоогігієни та правил санітарної охорони ґрунту йводойм. У тварин аскариди паразитують у тонких кишках. Здорові тварини заражаються, заковтуючи яйця, що виділяються хворими тваринами з екскрементами.

Лікування тварин: чотирихлористий вуглець (для коней), сантонін з каломелем і фтористим натрієм (для свиней).

Запобігання аскаридозу тварин: старанне очищення тваринниць...