Літературний образ та його втілення в музичних творах (на прикладі вірша О. Пушкіна "Не пой, красавица, при мне")

Жанрові особливості романсової спадщини Глінки. Характеристика засобів виразності романсу "Не пой, красавица, при мне". Характеристика романсової спадщини Рахманінова. Порівняльний аналіз засобів музичної виразності у романсі М. Глінки, С. Рахманінова.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Курсова робота на тему

Літературний образ та його втілення в музичних творах (на прикладі вірша О.Пушкіна «Не пой, красавица, при мне»)

Вступ

Актуальність курсової роботи.

Романс представляє собою унікальне явище у вітчизняній художній культурі. Проникнувши в нашу культуру із Західної Європи в середині XVIII століття, романс вже у кінці того ж століття став національним жанром, що поєднав риси західноєвропейської арії та російської ліричної пісні. Цей вокально-поетичний жанр з'явився своєрідним відгуком на народження в Росії цього періоду нового типу особистості, а отже, і нового типу культури.

Домінантою в сучасній музиці можна вважати рок- і поп-культуру. Вони припускають залучення слухача в процес виконання, що виражається в моторному співучасті у художньому дійстві. На противагу цьому романс - жанр, який відповідає потребам витончено-духовного вираження внутрішнього світу особистості композитора і виконавця, а тим самим і співпереживання слухача.

Останнім часом романс став отримувати все більш широке поширення. Це і «Вечори романсу», присвячені творчості якого-небудь одного композитора або окремого періоду розвитку російської музики, «Творчі вечори» одного або декількох виконавців, в репертуарі яких представлені зразки романсу різних композиторів та епох. Крім цього, популярність романсу підтримується естрадними співаками, що включають романси у свій репертуар.

Багато віршів О.Пушкина було покладено на музику не одним композитором. Тема «музика, яку надихнули вірші О. Пушкіна» надзвичайно багата, і її розробка обіцяє масу цікавих відкриттів і яскравих зіставлень і порівнянь. Перлиною серед них є «Не пой, красавица, при мне». Ось лише один приклад: на вірш «Не пой, красавица, при мне» написали свої романси, принаймні, п'ять російських композиторів: М. лінка («Грузинська пісня»), М.алакирєв («Грузинська пісня»), Н.Римський-Корсаков («Не пой, красавица, при мне»), С.Рахманінов («Не пой, красавица, при мне»), А.Гедіке («Не пой, красавица, при мне»).

Тому актуальність нашої курсової роботи мі вбачаємо в тому, щоб донести до учнів унікальність та духовно-естетичну цінність даних вокальних творів.

Об'єкт - вірш «Не пой, красавица, при мне» О. Пушкіна.

Предмет курсової роботи є втілення образу сходу засобами музичної виразності в романсі «Не пой, красавица, при мне» М. Глінки та С. Рахманінова.

Ціль - проаналізувати та зрівняти два твори, написані на один текст та однакові за жанром.

Задачи:

розглянути засоби музичної виразності в романсах «Не пой, красавица, при мне» М. Глінки та С. Рахманінова;

виявити спільне та різне у використанні засобів музичної виразності в передачі образу сходу в романсах М. Глінки та С. Рахманінова;

запропонувати методичні рекомендації по використанню матеріалів курсової роботи на уроках «Музики», «СХК» у школі.

Матеріал роботи: романси «Не пой, красавица, при мне» М. Глінки та С. Рахманінова.

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, переліку використаних джерел та додатків.

РОЗДІЛ 1. Романси М. Глінки у музичній культурі другої половини XIX століття

1.1 Жанрові особливості романсової спадщини М. Глінки

У художній спадщині М. Глінки є зовсім унікальна частина його творів, що нітрохи не менше, ніж його знамениті опери, становить славу російського музичного мистецтва та користується величезною популярністю. Це так називані російські пісні, елегії, балади, побутові російські й характеристичні романси в італійському, іспанському, східному роді, застольні пісні, арії. Всі вони при значній відмінності друг від друга по стилю, змісту й формі утворюють поняття, що закріпилося в суспільній свідомості як «романсова творчість Глінки». Усього композитор написав для голосу з фортепіано близько 80 найрізноманітніших у жанровому відношенні творів.

Всі перераховані вокальні жанри композитор не винаходив. Вони існували в російської музики й до нього, але тільки у творчості Глінки знайшли класичну форму, що виявилося в гармонійній єдності музики ті слова, народного й професійного, емоційного й інтелектуального.

Якоюсь мірою романси Глінки, звичайно, втілили біографію композитора, але набагато цінніше, що в них виявилася відбита еволюція його духовних шукань, «виховання почуттів», хроніка емоційного життя автора і його сучасників. Романси у творчості Глінки займали те ж місце, що в поезії Пушкіна лірика. Формування естетичних поглядів Глінки проходило, як відомо, під безпосереднім вплив Пушкіна і його оточення, що, безумовно, позначилося на характері творчих шукань композитора. У романсах на вірші Пушкіна ми спостерігаємо настільки досконале втілення слова в музиці, що виникає відчуття ожилої в звуках самої поезії вірша. Не можна не згадати слова Г.Нейгауза, що в одній зі своїх статей писав: «Якщо музикант художник, то він не може не почувати з тією же силою музику поезії, з який він відчуває поезію музики... Самою досконалою музикою до віршів Пушкіна я вважаю романси Глінки. Музика тут є як би скромною подругою, невибагливою супутницею поезії, вона нічого не нав'язує, ні в що не втручається, гідність та чарівність її - у її «службовій ролі». І все це досягається вірністю передачі інтонаційного початку пушкінського вірша.» []

Значний вплив на вокальну лірику Глінки зробила й романтична поезія В. Жуковського й А. Дельвіга, до віршів яких композитор часто звертався.

В інших вокальних творах, написаних на тексти мало відомих поетів (Н. Кукольника, А. Римського-Корсака, Н. Павлова, П. Одоєвського й ін.), Глінці на матеріалі часом немудрих строф, які служили найчастіше лише імпульсом для натхнення, вдавалося за рахунок поглиблення інтонації вірша створювати багатомірні образи, що піднімають твір до рівня шедевра.

Неважко помітити, що в романсовій творчості Глінки, де відобразились традиції, що склалися в російській народній пісні, у яких переважають настрої смутку, роздумів, композитор тяжіє до виходу із цих станів. Саме тому майже всі (включаючи й елегії) сумні сюжети трактуються з тенденцією висвітити відтінки мрії та надії на її здійснення.

Розглядаючи романси Глінки, важко дотримуватися класифікації по жанрових ознаках. Можна, зрозуміло, згрупувати його вокальні твори по жанровому принципу, як це пропонує зробити відома радянська дослідниця творчості композитора О.Левашева. Така класифікація допомагає виявити еволюцію стилю Глінки усередині кожного жанру, дозволяє простежити за його мінливим творчим почерком, що росте з майстерністю композитора. Однак у цьому випадку за бортом виявиться цілий ряд творів, що не укладаються в рамки певного жанру. До якого виду скажемо варто віднести досить значну частину його вокальних добутків, у яких відбиті ліричні стани, не зв'язані прямо з яким-небудь певним характеристичним жанром? Як: елегією, баладою, застільною піснею, російською піснею в народному дусі, характеристичним романсом східного, іспанського або італійського типу. Серед таких романсів слід назвати такі Глінкінські твори, як «Память сердця», «Я люблю, ти мені твердила», «Только я узнал тебя», «Зацветет черемуха». Ці романси утворюють у стилістичному відношенні зовсім особливий тип його вокальної лірики, своєрідний симбіоз російського, селянського й міського фольклору із традицією італійської співочої школи.

Проте, більша частина романсів Глінки, безперечно, являє собою класичні зразки названих вище жанрів.

Елегія - один з найулюбленіших жанрів вітчизняної співочої лірики. Саме в цьому жанрі був написаний дивовижний романс Глінки «Не скушай меня без нужды», що відразу одержав визнання в публіки. У цьому ж жанрі створений й останній «Не говори, что сердцу больно». Елегії Глінки - це й любовні почуття («Не скушай меня без нужды»), і душевне тремтіння співака, що усвідомлює безодню між мрією й реальністю («Бедный певец»), і легкий смуток ще не усвідомленої до кінця втрати («Я люблю, ти мне твердила»), і холодний мажор («Разочарование»), і сум музики, покладеної на слова, повні захопленої любові («Как сладко мне с тобою быть»).

Справжньою перлиною, що поєднала генії поета та композитора є романс «Я помню чудное мгновенье». Композиції пушкінського віршу відповідає три частинна форма романсу, що відбила головні емоційно-змістові моменти «сюжету» - зустріч, розлуку та нову зустріч.

Елегії Глінки проходять свою еволюції, у якій природно проявляється вся зростаюча зрілість художника, позначається його досвід, глибина познання життєвих явищ. Елегії композитора раз за разом стають усе більше драматичними. На зміну світлим мріям, піднесенню в дусі романтико-сентиментальної образності приходить глибока задумливість, сум.

Жвавий інтерес до вітчизняного фольклору позначився у вокальній творчості Глінки із самого раннього періоду його творчості. Популярна й у наш час його пісня «Ах ти, душечка, красна девица», написана їм у двадцятилітньому віці, уже несла не собі своєрідність Глінкінського стилю - поєднання фольклорних елементів, двох жанрів - селянської й міської пісні. Ця тенденція простежується майже у всіх піснях у народному дусі, створених композитором (крім «Ночь осенняя», написаної в стилі селянської протяжливої пісні). Такі його «А...