Історичні реалії та художній домисел у романі В. Шкляра "Залишенець. Чорний ворон"

Коротка біографічна довідка з життя Василя Шкляра. Тема боротьби українських повстанців проти радянської влади у 1920-х роках у романі "Чорний Ворон". Відображення війни Холодноярської республіки. Жанрово-стильові різновиди історичної романістики.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Міністерство освіти і науки України

Чорноморський державний університет імені П. Могили

Кафедра української філології, теорії та історії літератури

Реферат

з дисципліни: «Дискурс української історичної прози»

на тему: «Історичні реалії та художній домисел у романі В. Шкляра «Залишенець. Чорний ворон»»

Миколаїв 2013



Вступ

Жанр українського історичного роману з патріотичними акцентами почав набирати сили ще з середини 1990-х, коли на книжкових полицях, окрім нових книжок таких авторів як О. Пахучий, О. Гуцуляк, Д. Міщенко, з'явилися забуті чи заборонені за радянських часів твори М. Вінграновського, Ю. Мушкетика, О. Лупія та інших. Радянські історико-патріотичні романи 20-х і 30-х, потім 60-х років створювалися на замовлення влади і, позаяк були явищем масово-пропагандистським, у різні періоди радянської історії виконували відповідні мобілізаційні функції. Доволі схожі надії покладають і на сучасний історичний роман з його прозорою заідеологізованістю.

Історико-патріотичний роман Василя Шкляра існує нібито самостійно, без державного замовлення. Однак він зачіпає болючі питання історії, самосвідомості й політики, завойовуючи своєю конвенційною консервативністю не лише увагу масового читача, а й позитивні оцінки критиків.

Ідеться про роман, виданий у двох видавництвах під різними назвами - «Чорний ворон» і «Залишенець». Він приніс авторові кілька літературних премій, був номінований на найпрестижнішу державну літературну премію ім. Тараса Шевченка й кількаразово перевиданий, він став об'єктом безпрецедентної читацької уваги. Ця увага дісталася роману не одразу після його появи 2009 року році, а лише 2011-го, коли письменник у відкритому листі відмовився від Шевченківської премії, вимагаючи відставки міністра освіти та науки. Така заява спричинила викреслення «Чорного ворона» зі списку номінантів. Натомість, у відповідь на заклики Юрія Андруховича, Василеві Шкляру було вручено першу «Народну Шевченківську премію», зібрану коштом прихильників. Зараз триває схожий збір грошей - на екранізацію цього роману. Після скандальної відмови автора від премії думки критиків розділилися: одні звинувачували письменника у ксенофобії й навіть фашизмі, інші (їх була більшість) вбачали в «Чорному вороні» свідчення нового відродження української літератури.

Роман Василя Шкляра «Чорний Ворон» став знаковим явищем не лише в українській літературі. Його рамки виходять далеко за межі художньої цінності. Той сплеск масової уваги до твору, велика кількість позитивних і критичних відгуків свідчать про непересічне суспільно-політичне значення появи «Чорного ворона» на літературному полі України.

Цей роман є потужною ідеологічною зброєю, яка здатна вплинути на хвору колоніальну українську свідомість. Його роль тим більше вагома на фоні проблем з українською ідентичністю й псевдоелітою, яка має всю повноту впливу на розвиток держави ще із часу проголошення незалежності.

Відсутність в Україні українського змісту та духу, його заміщення комплексом малоросійства та в підсумку низький рівень життя, соціальна та національна несправедливість - і є наслідком поширення в українській ідентичності цієї хвороби колоніально-залежного народу.

«Чорний ворон» - знаковий твір у тому сенсі, що називає речі своїми іменами.



Історія написання роману і нагороди

Василь Шкляр - письменник і політичний діяч. Народився 1951 року на Черкащині.

1968-го р. закінчив середню школу зі срібною медаллю. Того ж року вступив на філологічний факультет Київського університету ім. Т.Г. Шевченка, де завершив навчання 1973-го. Водночас навчався (за обміном студентів) на філологічному факультеті Єреванського державного університету - студіював вірменську мову й літературу.

Після навчання рік працював науковим співробітником Центрального державного історичного архіву. Відтак довгий час займався журналістикою, завідував відділом прози в журналах «Ранок» та «Дніпро». На порі становлення нашої незалежності у 90-х роках був прес-секретарем Української республіканської партії. Тривалий час перебував на творчій роботі, обіймав посади головного редактора видавництва «Дніпро» та заступника голови Національної спілки письменників України.

Василь Шкляр - член НСПУ, член Асоціації українських письменників, лауреат багатьох престижних літературних премій, володар гран-прі Всеукраїнських конкурсів на кращий роман «Золотий бабай» та «Коронація слова», лауреат премії «Золоте перо», міжнародної премії «Спіраль століть», австралійської премії «Айстра», премії Ліги українських меценатів «Ярославів Вал» та ін. Улюблена літературна відзнака Шкляра - «Автор, чиїх книжок найбільше викрали з магазинів».

Комітет з Національної премії імені Тараса Шевченка присудив Василеві Шкляру цю найвищу літературну нагороду за роман «Чорний Ворон» («Залишенець»), однак письменник відмовився отримувати премію на знак протесту проти перебування на посаді міністра освіти українофоба Табачника.

Згодом у Холодному Яру вперше в нашій історії автору «Чорного Ворона» було вручено Народну Шевченківську премію. Грошовий еквівалент нагороди - 260 000 грн. письменник переказав у фонд екранізації роману «Чорний Ворон».

Друкувати свої твори почав ще школярем, з 1967 року. Окремими виданнями вийшли книжки прози «Перший сніг» (1976), «Живиця» (1982), «Черешня в житі» (1983), романи «Праліс» (1986), «Ностальгія» (1989), «Ключ» (1999), «Елементал» (2001), «Кров кажана» (2003), «Залишенець» («Чорний Ворон», 2009) та ін.

Сьогодні Василя Шкляра називають батьком українського бестселера. Кожен його роман викликає неабиякий резонанс у суспільстві. Тираж «Чорного Ворона» уже сягнув за 150 тисяч. Культовий роман «Ключ» нещодавно витримав десяте видання. Постійно перевидаються романи «Елементал», «Кров кажана».

Письменник володіє вірменською мовою, свого часу активно займався художнім перекладом. Розголосу набула його інтерпретація першого варіанту повісті М. Гоголя «Тарас Бульба», за що «удостоївся» брутальної критики тодішнього російського посла Віктора Черномирдіна.

Твори Василя Шкляра також перекладено багатьма мовами, зокрема англійською, болгарською, вірменською, шведською, словацькою, російською та ін.

«Чорний Ворон» - не просто історичний роман, а маніфест на тему: хто такі українці і як їм жити. Роман відтворює одну із сторінок української історії - боротьбу українських повстанців проти радянської влади у 1920-х роках. В його основу покладено історичні документи, зокрема, з розсекречених архівів КДБ. Робота над романом тривала майже 13 років. З перших же сторінок «Чорного Ворона» можна було побачити неабияк уміло поєднані архівні документи і художню розповідь так, щоб факт не розчинився в морі фантазії і наборі троп, а навпаки - підкреслив свою значущість, став об'єктом осмислення та переживання; щоб пробудив заспані почуття, чесноти і принципи як загальнолюдські, так і національні. Таких творів у нас зараз небагато, творів історичних, написаних цікаво, вдумливо, які торкаються теми історичної справедливості і приносять не тільки задоволення, а й користь та якийсь поштовх до роздумів, бажання самому щось шукати, вивчати, самовдосконалюватись. А це вкрай необхідно для розвитку сучасного українця.

«Залишенець» відтворює події громадянської війни ХХ століття в Україні, зокрема історію Холодноярської республіки, яка з 1919 по 1922 рік була осередком визвольного руху на території нашої держави.

Хронологія буремних подій і нині українськими істориками подається скупо: 1918-1922 рр. український повстанський рух зароджується біля Мотронинського монастиря. Після революції на прохання ігумені в селі Мельники жителі створили загін самооборони Мотронинського монастиря під керівництвом Олекси Чучупаки, щоб вберегти монастир від пограбування. 1919 року загін із 22 осіб перетворився на полк, а Василя Чучупаку обрали полковником (до цього він був сільським вчителем). Його брат Петро Чучупака став начальником штабу полку. Під час окупації України денікінцями полк брав участь у вигнанні їх із Черкас. Холодноярська республіка контролювала понад 25 навколишніх сіл та мала близько 15 тисячну армію, втім, територія повстанського руху охоплювала й набагато дальші села. Офіційна історична наука твердить про те, що Холодноярську республіку та повстанський рух було зліквідовано 1923 року внаслідок спецоперації чекістів, які вийшли на одного з отаманів, переконали отаманів в існуванні вигаданої у надрах ЧК «Чорноморської повстанської групи» та зманили отаманів у пастку і захопили провідних командирів Холодноярської повстанської групи військ.

Ці факти лягли в основу спогадів про буремні події М. Дорошенка «Стежками холодноярськими. 1919-1923» (Філадельфія, 1973), Ю. Горліса-Горського «Холодний Яр» (Львів, 1937), а також художніх творів, написаних, зокрема, мурівцем Федором Дудко («Отман Крук»), українським письменником Климом Поліщуком тощо. Однак тема боротьби повстанців Холодного Яру в українській історичній прозі не настільки поширена, як, скажімо, опис доби Київської Русі чи доби Хмельницького.

Художня версія тих подій від В. Шкляра певною мірою розширює уявлення про історію створення та загибелі Холодноярської республіки. Письменник вибудовує свій твір на засадах історичної достовірності: чи не кожний розділ книги розпочинається уривком із до...