Інтертекстуальність в романі Джона Апдайка "Кентавр"

Дослідження біографії та творчого шляху письменника Джона Апдайка, особливостей функціонування літератури в другій половині XX століття. Аналіз засобів, що застосовувались письменниками Постмодернізму. Характеристика художніх рішень у творах автора.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Вступ

Апдайк (Updike) Джон Хойєр (народився 18 березня 1932 р., Шиллінгтон, шт. Пенсільванія), американський прозаїк, есеїст, поет, який належить до блискучих представників епохи Постмодернізму, закарбувавши себе в літературі XX століття як неповторний митець художнього слова.

Романам і повістям Апдайка притаманні витонченість оповідальних ходів, активне використання міфологічних паралелей, завуальованих літературних ремінісценцій, внутрішнього монологу, контрапункту й інших художніх рішень, що вирізняють літературу 20 ст. Складність композиції, однак не стає у нього самоцінною й орнаментальною. За переконанням Апдайка, "зміст пошуку нової форми, нової структури роману завжди в тому, щоб по-новому виразити, по суті, ті самі невмираючі сюжети" [15, с.141]. Найважливіше для Апдайка - це пошуки не ефемерних цінностей у часи духовної і моральної апатії, що, на його погляд, характеризує сучасне життя, і прагнення героїв знайти пояснення і виправдання власного життя, найчастіше несформованою, спотвореною атмосферою "грубо матеріального світу", згідно з канонізованими стереотипами соціальної поведінки.

Для Апдайка, починаючи уже з перших творів “Ярмарок у притулку” і “Біжи, кролику”, стали типовими мотиви повільного, але незворотного здрібніння особистості, упадку і збідніння її духовного потенціалу, кризи віри, що підмінюється байдужістю чи нігілізмом. Найчастіше ці мотиви співвідносяться в його творчості із зображенням доль обивателів, що домоглися матеріального благоденства, однак переслідувані неясним відчуттям безцільності свого зовні влаштованого життя, вони прагнуть урізноманітити порожнечу безбарвної буденності за допомогою всіляких сурогатів (безладні любовні зв'язки, наркотики і т.п.). Сполучення сатиричних фарб із ностальгічною тональністю, що створює неприховане співчуття автора своїм персонажам (для нього вони насамперед жертви часу, хоча письменник і не знімає з них відповідальності за хиткість етичних понять), допомогло Апдайку створити багатогранну картину життя "середнього американця" 1950-70-х років.

Велику роль у житті та творчості Апдайка зіграло те, що письменник одержав освіту в Гарвардському університетій Оксфорді. Характеризуючи власну творчість у численних інтерв'ю (вони зібрані в книзі "Розмови з Джоном Апдайком", 1994 р.) і критичних статтях, що нерідко представляють собою автокоментарій (збірники "Підібрані замітки",1975, "Гребу вздовж берега", 1983), Апдайк звичайно називає своїми вчителями Дж. Джойса, Х. Л. Борхеса, В. В. Набокова і співвідносить свої твори з модерністською естетичною традицією.

Джон Апдайк належить до того повоєнного покоління письменників США, яке прийшло в літературу з університетськими дипломами і ґрунтовною гуманітарно-філологічною підготовкою, чим різнилося від знаменитих старших колег (Е. Хемінґвея, В. Фолкнера, Д. Стейнбека, Р. Колдуелла, Р. Райта та ін.), можливо, не настільки ерудованих, але з багатшим життєвим досвідом. Для Апдайка характерні висока літературна техніка, стильове багатство, пильна увага до психології своїх героїв; об'єкт його зображення -- життя інтелігенції, добре знайомого йому «середнього класу». Дебютував нарисами, віршами в журналі «Нью-Йоркер» (1955--1957) і поетичною збіркою «Дерев'яна курка». Як прозаїк привернув до себе увагу романом «Ярмарок у притулку» («The Poor house Fain», 1959), дія в якому забувається у притулку для людей похилого віку. Його мешканці бунтують проти свого директора, заклопотаного соціальними дослідженнями.

Проте найбільш важливі у відношенні створити багатогранну картину життя “середнього американця” є романи "Подружні пари" (1968) і особливо тетралогія, десятиліття за десятиліттям створюючи перипетії долі пересічного провінціала, що школярем виділявся на баскетбольній площадці, потім став продавцем меблевого магазина і, нарешті, середньої руки бізнесменом ("Кролик, біжи", 1960, "Кролик зцілився",1971, "Кролик розбагатів", 1981, "Кролик заспокоївся",1990). Неможливо не згадати, що саме завдяки цьому циклу романів, Джон Апдайк заявив про себе як оригінального майстра роману. Цикл романів про Кролика став одним з важливих художніх знахідок післявоєнного американського роману, який звернений до створення хроніки часу, збагненого і відбитого в його соціальних конфліктах.

Крім циклу романів про Кролика,жваве зацікавлення читачів і критиків викликав і найвідоміший роман Апдайка «Кентавр» («The Centaur», 1963), удостоєний Національної книжкової премії. Цей роман має своєрідне написання, про яке йтиметься далі.

Водночас Апдайк виявив художню гнучкість, він змінив манеру, форму розповіді. Наприклад, черговий після «Кентавра» твір -- повість «Ферма» («Оїthe Farm», 1965) -- написаний у традиційній манері. Тут тонко фіксуються складні психологічні нюанси стосунків поміж героєм, його другою дружиною та матір'ю героя. Іронічне ставлення до емансипації проглядає зі сторінок роману «Іствікські відьми» («The Witches of Eastwick», 1984), де йдеться про трьох сучасних «відьом» -- розлучених жінок із провінційного містечка, які потрапляють в історію з «чортом», столичним холостяком ван Горном; в епістолярному романі «S» (1988), стилізованому під жіночі листи, заможна жінка втікає від чоловіка і вступає в релігійну секту. Натомість головний герой іншого роману «Коли розквітають лілії» («In the Beauty of the Lilies», 1998) -- пастор Кларенс Вілмот -- захопившись дарвінізмом і фрейдизмом, втрачає віру в Бога і зрікається сану.

Своєрідним анти-«Гамлетом» став роман Апдайка «Гертруда і Клавдій»(«Gertrude and Claudius», 2000) -- «передісторія шекспірівського Гамлета, в якій розповідь ведеться від третьої особи, тобто нібито від традиційного автора-деміурга, але насправді то історія жінки, майбутньої матері Гамлета і дружини Клавдія-братовбивці, написана саме з її, жіночої, точки зору» (Т. Денисова).

Апдайк -- художник плідний і нерівний. Інколи він віддає данину шаблонам «масової» белетристики, мусуючи мотиви сексу (роман «Місяць відпустки» -- «A Month of Sundays», 1975). Значно цнотливіше розкривається інтимна тема в романі «Давай поберемося» (1976). Перу Апдайка належать також дилогії («Беч: книга» -- «Bech: A book», 1970; «Повернення Беча» -- «Bech is Back», 1982; «Беч у бухті» -- «Bech et Bay», 1999), герой якої -- письменник, який мандрує по США і Східній Європі. У цьому збірному образі містяться сатиричні натяки на деяких літераторів, сучасників Апдайка -- Н. Мейлера, Ф. Рома, С. Беллоу та ін. Апдайк плідно працює і як новеліст (зб.: «Ті самі двері» -- «The Same Door», 1959; «Голубине пір'я» -- «Pigeon Feathers», 1962; «Музеї та жінки» -- «Museums and Women», 1972; «Проблеми» -- «Problems», 1979; «У пошуках свого обличчя» -- «Seek My Face», 2002 та ін.); його віршам притаманне жартівливо-іронічне звучання. Йому належать також численні есе, рецензії, літературно-критичні статті. Вже за життя Апдайк сприймається як постать класична, а його твори стають предметом уваги не лише журнальних рецензентів, а й університетської «академічної» критики. У своїх найкращих книгах Апдайк виступає як своєрідний побутописець звичаїв і психології середнього класу, «споживацького суспільства», чудовий стиліст, котрий володіє всіма фарбами мовної палітри, де можна натрапити і на легку іронію, і на гумор, а інколи -- на сатиричне згущення фарб.

Мета моєї роботи полягає в розкритті методів та способів, які застосовує Джон Апдайк в своїй творчості, особливо інтертекстуальності в романі “Кентавр”.

Щоб осягнути названої мети я ставлю перед собою такі завдання дослідження: перш за все дослідити творчість письменника; більш детально вивчити літературний період, в якому творив письменник; дослідити засоби та методи, що застосовувались письменниками Постмодернізму; головним чином визначити роль, яку відіграла інтертекстуальність в творчості Апдайка та її місце в романі “Кентавр”.

Метод дослідження - дескриптивний з елементами комперативного.

Об'єктом мого дослідження є роман Джона Апдайка “Кентавр” .

Джон Апдайк подає свої витвори мистецтва в простій, але одночасно і складній формі, що дає змогу читачеві справді задуматися над їх глибоким змістом та провести паралель з іншим часом, місцем та людьми. Актуальність даної роботи - особливості функціонування літератури в другій половині XX століття визначаються активним запозиченням цитування творів минулих епох для створення нових художніх творів. У цьому контексті дослідження творчості Джона Апдайка, який повсякчасно послуговується надбанням літератури попередніх епох, без сумніву є актуальним.

Мета і завдання моєї роботи визначили таку архітектоніку: вступ, два розділи, висновки, список використаної літератури.

апдайк література постмодернізм письменник



I. Постмодернізм та його визначальні ознаки

За твердженням Л.Г.Андрєєва, провідного російського історика літератури, красне письменство другої половини XX сторіччя розвивалося під знаком постмодернізму. Постмодерн (від лат. post -- після і фр. moderne -- сучасний) -- світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятиліття прийшов на зміну модернізмові. Цей напрям - продукт післяіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем -- світоглядно-філософських, економічних, політичних. Постмодернізм можна вважати відгуком на суспільні події другої половини XX сторіччя, спробою подолати соціальну кризу. Перші відчутні ознаки кризи доводяться на останню третину XIX сторіччя і обумовлені відкриттями в природничих науках (відносність часу й простору, рух особистості, роль підсвідомих рівнів у психіці), його апогей в 70-х рр. XX ст., викликаний НТР...