Інтертекст як ігровий принцип художньої організації тексту

Створення художніх творів. Зв’язок між текстом та інтертекстом. Значення інтертекстуальності задля створення оригінальних текстів у літературі. Ігрові функції цитат та алюзій в інтертекстуальному просторі світової літератури. Ігрові інтенції інтертексту.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

ЗМІСТ

Вступ

Інтертекст як ігровий принцип художньої організації тексту

1. Ігрові інтенції інтертексту

2. Автотекстуальність

3. Ігрові функції цитат та алюзій

Висновки

Список використаної літератури



ВСТУП

Художня творчість передбачає створення художніх творів. Навіть якщо автор задумав створити текст, який не має аналогів у світі літератури, то це зовсім не означає, що в даному оригінальному тексті не можна буде виявити інтертекстуальні зв'язки. Досвідчений читач зуміє побачити зовнішню чи внутрішню інтертекстуальність. Зовнішня інтертекстуальність передбачає пригадування читачем схожого художнього твору, а внутрішня інтертекстуальність передбачає виявлення в тексті запозичених фраз та зворотів мови.

Кожне повідомлення у художній літературі виступає і як акумулятор континууму культурного досвіду (що рухається в часі й культурній пам'яті, відкритий і плинний, наче сам цей мнемонічний континуум); і як об'єктивно наявний «текст», котрий постає перед суб'єктом, що його сприймає, нескінченно складним, але стабільним предметом пізнання. Інакше кажучи, будь-який мовний акт (повідомлення) -- це «досвід», що безугавно реагує на довкілля й так само безперестанку змінює це довкілля самим фактом свого існування й свого руху в часі.

Як відзначають вчені, в кожному художньому тексті присутні елементи, раніше вживалися в інших текстах. Наприклад, ними можуть бути алюзії, метафори, пропозиції. У залежності від авторського задуму тексти, які містять дані елементи, є стилізацією, інтерпретацією, пародіюванням чужих текстів. Чужий і авторський тексти вступають у взаємозв'язку на різних рівнях. Явище схрещення, контамінації текстів двох і більше авторів, дзеркального відображення словесних виразів прийнято називати інтертекстом.

Інтертекстуальність стала одним із найважливіших критеріїв сучасного дослідження тексту. Термін, запроваджений в 1967 р. теоретиком постструктуралізму Ю. Крістевою, став одним з основних в аналізі художнього твору постмодернізму. Цей критерій важливий, оскільки забезпечує можливість об'єднання текстів і навіть просто можливість продовження тексту.

Зв'язок між текстом та інтертекстом не має однолінійного характеру і не може розглядатися у площині запозичень чи впливів. Це взаємозв'язок, що призводить до трансформації змістового потенціалу обох компонентів, наслідок їх перехрещення, взаємодії.

Практично будь-який текст може бути названий інтертекстом. Класичну формулювання цього поняття дав Р. Барт: “Кожний текст є інтертекстом; інші тексти присутні в ньому на різних рівнях у більш або менш впізнаваних формах: тексти попередньої культури являє собою нову тканину, зіткану зі старих цитат. Уривки культурних кодів, формул, ритмічних структур, фрагменти соціальних ідіом і так далі - всі вони поглинуті текстом і перемішані в ньому, оскільки завжди до тексту і навколо нього існує мова” [11, 32].

Відповідно до аспектів дослідження (передусім літературознавчого чи лінгвістичного) інтертекстуальність розглядають з огляду на широке та вузьке її розуміння.

Наприклад, Ю. Крістєва визначає інтертекстуальність широко, а саме: “висловлювання, що містяться у просторі того чи іншого тексту, взаємно перетинаються та нейтралізують один одного, тобто текст - це комбінаторика фрагментів; інтертекст - це текстова динаміка; новий текст створюється із попередніх - зруйнованих та відроджуваних” [14, 53].

Визначаючи текст як продукт діяльності, Р. Барт також кваліфікує текст як інтертекст, порівнює його із тканиною, що “зіткана з цитат, що вже були використані” [11, 53]. Погоджуємось із висновками сучасних дослідників (О. Селіванова, Г. Денисова, О. Дуденко), що феномен інтертекстуальності слід розуміти як зв'язок, взаємодію, суміжність, переклик, діалог текстів.

Наслідок дії інтертекстуальності «виражається у прирощуванні смислів, поглинанні й перетворенні, трансформації й формуванні змісту, інтертекстуальность перебуває під впливом культурного середовища» [11; 6]. Завдяки зазначеним зв'язкам одиниці інтертекстуальності (цитати, алюзії, ремінісценції тощо) органічно поєднуються з основним текстом.

Отже, механізм співвідношення та взаємодії культурно маркованого та художнього текстів на рівні інтертекстуальності описуємо, спираючись на вузьке розуміння зазначеного поняття.

При дослідженні інтертекстуальних зв'язків у даній роботі буде використовуватися поняття “прецедентний текст” і “прецедентне висловлювання”, визначення яким дав Ю. М. Караулов: “закінчений і самодостатній продукт мовленнєвої діяльності; (полі) предикативна одиниця; складний знак, сума значень компонентів якого не дорівнює його змістом” [12, 216].

Праці означених дослідників розглядали загальні питання інтертекстуальності та проблему інтертекстуальних зв'язків у творах окремих прозаїків і поетів.

Актуальність теми курсової роботи обумовлена ??зростаючим інтересом до дослідження вираження ігрових інтенцій інтертексту як принципу художньої організації тексту в художньому тексті у процесі розвитку літератури.

Мета наукової розвідки полягає у дослідженні ігрових виявлень інтертексту як принципу художньої організації тексту літератури ХХ ст.

Визначена мета вимагає вирішення ряду практичних завдань при дослідженні:

- дослідити явище інтертекстуальності та виявити його основні функції у літературному процесі останніх десятиліть;

- з'ясувати значення інтертекстуальності задля створення оригінальних текстів у літературі;

- простежити залежність наявності інтертекстуальних зв'язків від комунікативної настанови автора;

- з'ясувати значення поняття «автотекстуальність» як різновиду інтертекстуальності в сучасному літературознавстві;

- визначити ігрові функції цитат та алюзій в інтертекстуальному просторі світової літератури.

Теоретико-методологічною основою курсової роботи слугували праці українських та зарубіжних істориків і теоретиків літератури з питань інтертексту у літературі: І. Арнольд, Р. Барта, М. Бахтіна, І. Ільїна, Ю. Крістєвої, Ю. Лотмана, І. Потебні, Н. Фатєєвої та ін. У роботі використано й інтерпретовано спеціальні наукові дослідження, присвячені вивченню інтертекстуальної гри в літературі як принципу художньої організації на матеріалі статей Т. А. Космеди, І. В. Шаповалової, І. І. Яценка, а також літературно-критичні розвідки С. Жигун із дослідження інтертексту в творах письменників-модерністів початку ХХ ст.

Для вирішення поставлених завдань у роботі застосовувалися такі методи і прийоми дослідження: метод систематизації та класифікації матеріалу; описовий; порівняльний; метод компонентного аналізу, а також контекстологічний, порівняльний. Обраний аспект вивчення і розв'язувані завдання припускають звернення до порівняльно-типологічного та культурно-історичного методів. Методами дослідження є також реалізація історико-функціональних методологічних принципів у системному аналізі творів зі зверненням до літературознавчо-стилістичного аналізу.

Об'єктом дослідження курсової роботи є ігрові інтенції інтертексту як принципу художньої організації текстів у літературі. Предметом стало виявлення засобів репрезентації ігрових можливостей інтертекстуальності у художньому тексті на прикладі творів кращих зразків української літератури.

Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних наукових та художніх джерел, опрацьованих під час порівняльного аналізу в курсовій роботі. У вступі обґрунтовано актуальність теми, з'ясовано стан її вивчення, визначено мету, завдання дослідження, розкрито його наукову новизну, вказано авторів публікацій критично-аналітичного характеру, що стосуються порушеної в курсовій роботі проблеми дослідження явища інтертексту. Перший розділ досліджує роль ігрових інтенцій інтертексту. Другий розділ безпосередньо подає визначення автотекстуальності та його функціонування. Третій розділ визначає ігрові функції цитат та алюзій на прикладах творів кращих зразків української літератури. У висновках узагальнюються та систематизуються усі досліджені та проаналізовані у курсовій роботі положення, доводиться оригінальність художнього подання головної ідеї твору письменником.

Практична значимість роботи полягає в можливості використання матеріалу даного дослідження на уроках словесності в старших класах загальноосвітніх шкіл при вивченні творчості сучасних письменників, а також в курсі дисципліни “Філологічний аналіз художнього тексту” у вищих навчальних закладах.



1. ІГРОВІ ІНТЕНЦІЇ ІНТЕРТЕКСТУ

Гра є головною формою плідної діяльності людини на будь-якому етапі її розвитку, гру прийняти легко, у грі розкривається творчий потенціал, виходить назовні усе приховане. В кінці ХХ - на початку ХХІ століть гра захопила письменницьке коло і таким чином стала одним із найцікавіших літературних прийомів у сучасній літературі постмодернізму.

Особливості тлумачення гри у постмодерному дискурсі пов'язані із поглядами Ж.Дерріди. Він розглядає гру як засіб руйнування ієрархій та упривілейованої позиції традиційних вартостей західного суспільства. Французький філософ розрізняє гру і вільну гру, надаючи перевагу останній, оскільки вона неструктурована і не має визначеної мети, тоді як гра породжує зразки, структуру суспільства та його міфи.

Питання співвідносності гри і літератури - одне з це...