Дослідження зміни характеру головного героя роману Гі де Мопассана "Любий друг" Жоржа Дюруа

Тип маргінальної особистості в контексті літератури кін. ХІХ – поч. ХХ ст. Еволюція Жоржа Дюруа – героя роману Гі де Мопассана "Любий друг". Еволюція поглядів головного героя в умовах зростання його значимості в суспільстві та під впливом соціальних умов.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Тип маргінальної особистості в контексті літератури кін. ХІХ - поч. ХХ ст

РОЗДІЛ 2. Еволюція Жоржа Дюруа - головного героя роману Гі де Мопассана «Любий друг»

ВИСНОВКИ

ДОДАТКИ

ЛІТЕРАТУРА



ВСТУП

У наш час мало хто сумнівається в тому, що Гі де Мопассан - один з тих письменників, творчість яких належить до найзначніших набутків світової літератури, до її найвеличніших вершин. А для цього, як відомо, замало одного лише таланту, навіть найяскравішого. Необхідно також, щоб творчість митця з особливою повнотою і переконливістю відбивала його епоху, її глибинний зміст, провідні закономірності й характерніші колізії. Неабияке значення має й те, щоб поставала вона як завершене втілення певної системи естетико-художнього мислення, притаманної даній епосі й зумовленої нею. Такими митцями були Гомер і Софокл, Данте й Шекспір, Байрон і Гете.

Таким митцем був і Мопассан. Він свідомо ставив собі за мету максимально широке й достовірне витлумачення сучасності, котра була добою розквіту буржуазного суспільства. Гі де Мопассан не боїться говорити відверто та сміливо. Він навмисно сміється в очі заздрісникам та пише правдиво та щиро. Хоча його правда інколи сатирична чи жорстока, але ховати її він не має права. Такою є висока місія митця - бути рупором свого часу.

Метою роботи є дослідження зміни характеру головного героя роману Гі де Мопассана «Любий друг» Жоржа Дюруа та факторів, що спричинили цю зміну.

Поставлена мета передбачає виконання таких завдань:

· окреслення історичних та соціальних умов, в яких перебувала Франція кін. ХІХ - поч. ХХ ст.;

· подання теоретичного обґрунтування поняття «маргіналізм»;

· огляд зрізків маргінального типу особистості у світовій літературі;

· на основі роману Гі де Мопассана «Любий друг» розглянути еволюцію поглядів головного героя в умовах зростання його значимості в суспільстві.

Актуальність дослідження зумовлюється недостатнім висвітленням проблем роману «Любий друг» у науково-критичній літературі. Літературознавці більшою мірою розглядають соціальний підтекст роману, мало звертаючи увагу на еволюцію персонажів, яка більшою мірою була зумовлена суспільно-політичними умовами, що склалися на той час.

Об'єктом курсової роботи є образ головного героя роману Гі де Мопассана «Любий друг».

Предмет дослідження - репрезентація еволюції характеру Жоржа Дюруа під впливом соціальних умов.

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, додатку та списку використаної літератури.

мопасан любий друг дюруа герой



ТИП МАРГІНАЛЬНОЇ ОСОБИСТОСТІ В КОНТЕКСТІ ЛІТЕРАТУРИ КІН. ХІХ - ПОЧ. ХХ ст.

«Франція гасне, не заважайте її агонії» [8] - рішуче заявив Е. Ренан, відомий філософ та письменник, висловлюючи власні думки та думки своїх сучасників. Економічна, суспільно-політична криза посилювалася глобальною кризою світогляду, яка охопила не лише Францію, а й всю Європу останньої третини ХІХ ст. Історична практика засвідчує, що злам століть - етап складний та болісний. Але з іншого боку це - час грандіозних змін, якісно новий ступінь розвитку, якого потребує суспільство.

Започатковані епохою Просвітництва тенденції культурного розвитку знайшли своє відображення в ХІХ столітті, однак у цей період проявили себе нові соціально-історичні фактори, які суттєво вплинули на всю систему культурного життя Європи.

Одним із таких факторів став промисловий переворот, суть якого полягала в переході від мануфактурного до машинного виробництва. Цьому процесові в значній мірі сприяло створення парової машини видатним англійських винахідником Джеймсом Ваттом. «Промисловий переворот докорінно змінив не лише технічну основу виробництва, а й суттєво вплинув на побут, ціннісні орієнтації людей. Швидкими темпами зростав процес урбанізації, втягуючи у вир міського життя мільйони людей, ламаючи звичний патріархальний спосіб існування» [8]. Усе це формувало відчуття напруженої динаміки оточуючої дійсності. Впродовж ХІХ століття людство нагромадило велику кількість наукових знань, успішно застосувавши їх на практиці. Так, однією з найбільших проблем, розв'язаних в даний період, було отримання й використання електроенергії. Великий вплив на розширення інформаційного простору, на весь культурний процес світового розвитку мало винайдення телефону, радіо, фонографа, грамофона та ін.

Якісному стрибку в розвитку природознавства сприяли три великі відкриття: створення клітинної теорії, відкриття закону збереження і перетворення енергії, створення еволюційної теорії. У природознавстві назрівала заміна метафізичного погляду на природу діалектичним.

Успіхи в галузі природознавства позитивно вплинули на розвиток філософської думки. Особливо виділяється в цей період німецька класична філософія, яка веде свій початок з часу появи перших праць Еммануїла Канта. Важливе місце у філософії Німеччини посідають Йоганн Готліб Фіхте та Фрідріх фон Шеллінг, а вершиною німецького класичного ідеалізму вважається філософія Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля, головне досягнення якого є теорія діалектики. Дуже важливо, що Гегель зробив спробу систематизації всього змісту виробленої людством культури. Усю історію людства філософ розглянув як «єдиний процес, в якому кожна доба займає своє особливе місце і спричиняє вплив на наступні епохи» [8].

Філософія Гегеля мала величезний вплив на розвиток науки вцілому та історичних досліджень зокрема. Філософи та історики намагалися з'ясувати закономірності різних періодів світової історії. Характерно, що в цей період надзвичайно зросло загальне захоплення історією. Майже в усіх європейських країнах утворюються історичні товариства, формуються національні школи істориків, серед яких особливо виділяється школа, яка склалася у Франції в добу Реставрації. Формування світоглядних орієнтирів відбувалося і в сфері розвитку суспільно-політичної думки, яка в країнах Західної Європи найбільш рельєфно представлена такими течіями, як консерватизм, лібералізм, соціалізм.

Винятковою складністю й суперечливістю відрізнялася література Франції зламу століть, характерною ознакою якої була боротьба й взаємодія різних напрямків і шкіл. При всій запеклості полеміки, яку вели між собою письменники, що належали до різних літературних угруповань, в їхній творчості виразно виявлялася тенденція до художнього синтезу, результатом чого стало розмивання чітких меж методів, течій, жанрів. Яскравим прикладом такого синтезу стали твори Е. Золя, Г. де Мопассана, братів Гонкурів, П. Верлена та інших, що поєднують у собі ознаки романтизму, реалізму, натуралізму, імпресіонізму.

На фоні широкого розмаїття літературних течій та напрямів досить статично зберігається тематика творів, до якої зверталися митці. Як вище було зазначено, кін. ХІХ - поч. ХХ ст. був часом змін у соціально-економічній сфері життя суспільства, які знайшли свій вияв у науково-технічному прогресі. Як наслідок, переосмислюється життєва філософія людини. Така людина часто-густо є предметом осмислення для митця, а її психологічний стан - багатим джерелом для аналізу. З'являється новий тип особистості, породжений новим суспільством. Це - людина-пристосуванець, яка вирвалася зі свого природного середовища й потрапила у вир раніше незнаного життя. Особливістю такого переходу є психологічна реакція людини, яка ще не розірвала зв'язки зі звичним оточенням, але й не влилася до нового. У науковій літературі такий тип особистості називають маргінальним.

Феномен маргінесу - явище притаманне всім історичним епохам, починаючи з сивої давнини й до нашого часу. «Суттю його для традиційних історичних спільнот виступало вилучення (зазвичай насильницьке) осіб або груп людей із контексту власної етнокультурної парадигми, що зумовлювало обмежені можливості соціалізації їх у чужому і, як правило, ворожому для цих груп культурному середовищі» [15]. Уже в окремих історичних спільнотах минулого маргіналізм міг сягати значних масштабів, як це мало місце в Стародавньому Вавилоні чи Римській імперії, а в часи Нової та Новітньої історії - у процесі становлення таких держав, як США, Австралія, ряду країн Латинської Америки, Африки тощо. Причому маргінальні верстви за певних умов могли справляти значний, як правило, далекий від конструктивних підходів вплив на суспільні процеси аж до загрози соціального розколу суспільства, а часом ставили його на межу самознищення.

Так, держава Чингізидів, зумівши в ХIII ст. створити унікальну для свого часу військово-політичну потугу, що виявилася здатною підкорити сотні могутніх країн і народів, в своїй основі формувалась як маргінальна спільнота. Саме це стало основною причиною досить швидкого занепаду Золотої Орди, на периферійних уламках якої ще довго давали про себе знати народи, що продовжували жити переважно за рахунок грабіжницьких нападів на сусідів ще впродовж кількох століть, тобто залишалися класичними маргінесами.

Однак для традиційних суспільств ще до середини ХХ ст., маргінесом завжди виступає «суспільна група або особа, що, порвавши з етнонаціональними культурними традиціями, в силу певних обставин не зуміла засвоїти аксіологічні орієнтири того суспільства, в якому їй доводиться існувати» [3]. «Маргінали - це ті люди, які знаходяться на межі між двома і більше соціальними світами, але не приймаються ні одним з них як повноправні учасники» [15], - зазначав Т. Шебутані. Для таких спільнот проблема існування державних інституцій виступа...