Життєвий та творчий шлях Вільяма Фолкнера
РЕФЕРАТна тему:Життєвий та творчий шлях Вільяма ФолкнераЯ думаю, що мистецтво - це ... найпотужніша сила винайдена людиною для втілення своєї власної невідбутності, своєї мужності, що перемагає будь-яке страждання.У.ФолкнерУ контексті художніх пошуків століття в американського письменника Вільяма Фолкнера своє місце, свій метод, стиль, слово. Письменника, тепер уже визнаного класика, глибоко торкали проблеми нашого століття, незважаючи на гадане самітництво. Легенду про самітництво підтримував і сам Фолкнер, що заявив один раз, що він не письменник, а сільський житель, що в нього немає ніяких ідей. Він уникав надокучливих репортерів, столичний шум не захоплював його, більшу частину свого життя проведеного в невеликому містечку Оксфорді південноамериканського штату Міссісіпі. Неподалік звідси він народився 25 вересня 1897 року, тут помер 6 липня 1962 року. Однак самота Фолкнера не була втечею від життя, зарозумілим самітництвом дивака.Пафос творчості Фолкнера в його незламній вірі в людину, її духа, волі. Він вірив у силу її розуму й в одному зі своїх романів («Світло в серпні» - 1932) писав: «Схоже, що людина може витримати майже все. Витримати навіть те, чого вона не зробила. Витримати навіть думку, що є таке, що вона не має сил витримати. Витримати навіть те, що їй якраз впасти й заплакати, а вона собі цього не дозволяє. Витримати - не оглянутися навіть, коли вона знає, що, оглядайся, не оглядайся, пуття однаково не буде».Письменника захоплює в сучасниках нескориме бажання творчості, прагнення до досконалості, уміння протистояти мінливості долі. У Нобелівському мовленні У. Фолкнер говорить про це: «Я знаю, що в ньому закладено щось, що змушує його переживати навіть війни…І навіть після того, як відзвучить і завмре останній дзвін прокльону, один звук не затихне: звук його голосу, у якому – прагнення побудувати щось більше високе й міцне і могутнє, могутніше й довговічне, чим все те, що було раніше, і все-таки вихідне з того ж старого первородного гріха, тому що і йому, зрештою, не вдасться стерти людину з лиця землі. Я не боюся… я поважаю його й захоплююся ним».Вільям Фолкнер народився 25 вересня 1897 року в Нью-Олбені, маленькому містечку штату Міссісіпі. Батьки належали до старої рабовласницької аристократії, що розорилася в роки громадянської війни Півночі й Півдня. Юність майбутнього письменника, як і більша частина його життя, пройшла в Оксфорді, невеликому містечку його рідного штату, на центральній площі якого як данина традиції піднімався пам'ятник солдатам рабовласницької конфедерації.У роки Першої світової війни Фолкнер учився в школі. Він повинен був бути відправлений на фронт у складі канадських військово-повітряних сил, але літак, у якому він летів, потрапив в авіаційну катастрофу. Це відбулося під час однієї із тренувань, але особиста участь у боях Фолкнер уже не прийняв.Повернувшись в Оксфорд, Фолкнер починає працювати. Змінив кілька професій, перш ніж став займатися літературною діяльністю. Почав з посади поштмейстера в університеті Міссісіпі. Одночасно він відвідує університетські лекції, вивчає французьку та іспанську мови. Прослуживши на цій посаді протягом 3-х років, залишає її, мотивуючи тим, що не хоче «піддавати своє життя впливу грошовитих людей». Служить на міській електростанції, потім переїжджає в Новий Орлеан, пробуючи свої сили в журналістиці. Потім почав літературну діяльність.«Єдина школа, до якої я належу, до якої я хочу належати, - це школа гуманістів», - говорив Фолкнер. Незгода з роздвоєністю мистецтва й свою гуманістичну концепцію мистецтва як зображення «старих великих істин – любові, честі, жалості, гордості, співчуття й самопожертви, без яких будь-який здобуток приречений на швидку загибель», Фолкнер сформулював у мовленні (1950) при одержанні Нобелівської премії. «Проблеми душі, що бореться, Фолкнер протиставляє модній темі страху, - самого низинного з почуття». Зневажаючи людське і соціальне, говорить він, письменник пише «не про любов, а про поразки, у яких ніхто не втрачає нічого коштовного; про перемоги без надії й, що саме гірше, без жалості й співчуття…Він пише не про людську душу, а про тривогу тіла. І поки він не зрозуміє цього, він буде писати так, начебто стоїть і очікує кончину людини і сам бере участь у цій кончині. Але я відмовляюся прийняти кончину людини…»Фолкнер відкидає непереборну силу обставин. Чесні люди Фолкнера активно втручаються в життя на боці правди й справедливості. Кайдани долі – мертві, а людина – жива й повинна відстоювати свою гідність. Фолкнер упевнений і тому, що людина витримає й перенесе всі обставини, які встануть на шляху правди. Як і інші великі реалісти, Фолкнер постійно ставить і активно вирішує питання «як жити?», «що робити?». Кредо людської гідності Фолкнер сформулював у творі «Порушник тліну» (1948): «Є речі, які ти ніколи не перестанеш терпіти. Речі, яким ти завжди змушений відмовляти терпіти. Несправедливість, приниження, безчестя, гноблення». Герої Фолкнера вступають у боротьбу з неправдою: Говин і Чик, спонукувані почуттям справедливості, доводять невинність негра, несправедливо обвинуваченого в убивстві. Готовність безкорисливо діяти на користь іншим активно втручатися в життя - означає стати вище обставин і інстинкту самозбереження; стати співучасником вищої, людської, народної справедливості. Концепція людини Фолкнера активно протипоставлена приреченості людини модерністів на бездіяльний розпач і позбавлений усякий сенс існування. Здатність до діяльного добра письменник знаходить найбільше в знедолених і експлуатованих. Тут і визначається стихійний демократизм Фолкнера, антивласницька спрямованість його творів. Справжня, за Фолкнером, людина є носієм етичних цінностей. Письменник вважає, що початок «американських трагедій» - у власності, у далекому рабстві й у пуританському лицемірстві. Егоїзм і бездуховність ворожі людині. Рвачі й егоїсти обтяжують землю. Джейсон Компсон і Флем Сноупс зображені Фолкнером як "вилупки". Але сила добра для Фолкнера винятково етична. Це - доброта й доброзичливість. Соціальних сил добра - колективізму й класової боротьби знедолених - він не знає. За Фолкнером, непрямі моральні чинники не в меншій мірі формують людину, ніж соціальні: людська натура двоїста, одночасно соціальна й біологічна. Погляди Фолкнера на літературу, на суспільство суперечливі. Його герой - людина, бентежна в хаотичному світі. Вірячи в «горду» людину, Фолкнер не вірить у можливість зміни навколишнього життя, пояснюючи це споконвічною гріховністю людської натури. Фолкнер ідеалізує патріархальне минуле рабовласницького Півдня й болісно сприймає втручання жителів півночі в його справи. Суперечлива позиція письменника у відношенні до негритянського питання. Свою Нобелівську премію (1949) він віддає на будівництво негритянських шкіл, називав ганебну расову дискримінацію в США, але був проти законодавчого рішення цієї проблеми, уважаючи його передчасним.Індивідуальності й творчості У.Фолкнера характерні риси уродженця Півночі: деякі аристократичні подання про порядність і непідроблений демократизм, патерналістичне відношення культурного білого до негрів і добросердий захист їхнього людського достоїнства; закоханість у...
Другие файлы:
Василь Стус. Життєвий і творчий шлях поета, людини, громадянина
Василь Стус. Життєвий і творчий шлях поета, людини, громадянина. Дидактичні картки для поглибленого вивчення творчості Василя Стуса у школі....
Життєвий і творчий шлях Василя Симоненка
Життєвий шлях поета Василя Симоненка. Його дитинство, годи освіти на факультеті журналістики у Київському державному університеті ім. Тараса Шевченка....
Життєвий та творчий шлях О О Богомольця
