Політико-правова думка Стародавнього Китаю
Реферат на тему:Політико-правова думка Стародавнього КитаюПЛАНВступ1. Конфуціанство2. Мо-цзи. Моїзм3. Лао-цзи. Даосизм4. Школа ЛегистовВисновокСписок використаної літературиВступУ своєму виникненні політико-правова думка всюди у древніх народів на Сході і на Заході – у древніх єгиптян, індусів, китайців, вавилонян, персів, євреїв, греків, римлян і ін. – сходить до міфологічних витоків і оперує міфологічними уявленнями про місце людини в світі. На ранній стадії свого розвитку переконання, що умовно іменуються як політичні і правові, ще не встигли відокремитися у відносно самостійну форму суспільної свідомості і в особливу область людського знання і були складеним моментом цілісного міфологічного світогляду.Китай – країна древньої історії, культури, філософії; вже в середині другого тисячоліття до н.е. в державі Шан-інь (XVII-XII вв. до н. э.) виникає рабовласницький устрій господарства. Праця рабів, в яких обертали захоплених у полон, використовувалася в скотарстві, в землеробстві. У XII столітті до н.е. в результаті війни держава Шань-інь було розгромлено плем'ям Чжоу, яке заснувала свою династію, що проіснувала до III ст до н.е.Боротьба за панування між царствами привела в другій половині III ст до н.е. до знищення царств», що «Б'ються, і об'єднання Китаю в централізовану державу під егідою сильного царства Цинь.Глибокі політичні потрясіння – розпад древньої єдиної держави і зміцнення окремих царств, гостра боротьба між крупними царствами за гегемонію – знайшли своє віддзеркалення в бурхливій ідеологічній боротьбі різних філософсько-політичних і етичних шкіл. Цей період характеризується світанком культури, філософії і політико-правових учень.У таких історичних для літератури пам'ятниках як «Ши цзин», «Шу цзин», ми зустрічаємо певні філософські ідеї, що виникли на основі узагальнення безпосередньої трудової і суспільно-історичної практики людей. Проте справжній розквіт древньої політико-правової думки доводиться саме на період VI-III в до н. э., (який пізніше буде названий «золотим століттям китайської філософії»). Саме у цей період з'являються такі твори філософсько-соціологічної думки, як «Дао дэ цзин», «Лунь юий», «Мо-цзи», «Мен-цзи», «Чжуан-цзи». Саме у цей період виступають зі своїми концепціями і ідеями великі мислителі Лао-цзи, Конфуцій, Мо-цзи, Чжуан-цзи, Сюнь-цзи. Саме у цей період відбувається формування китайських шкіл – даосизму, конфуціанства, моїзму, легізму, натурфілософів, що зробили потім величезний вплив на все подальший розвиток китайської філософії. Саме у цей період зароджуються ті проблеми. Ті поняття і категорії, які потім стають традиційними для всієї подальшій історії китайської філософії, аж до новітнього часу.Мета даної роботи – розкриття основних ідей і положень політико-правових учень Древнього Китаю.Завдання: розповісти про основні ідеї мислителів Древнього Китаю і освітити головні філософсько-соціологічні і правові концепції.1. КонфуціанствоФундаментальну роль у всій історії етичної і політичної думки Китаю зіграло учення Конфуція (551–479 рр. до н.е.). Його погляди викладені в книзі «Лунь юй» («Бесіди і вислови»), складеною його учнями. Впродовж багатьох століть ця книга робила значний вплив на світогляд і спосіб життя китайців. Її заучували напам'ять діти, до її авторитету апелювали дорослі в справах сімейних і політичних.Спираючись на традиційні переконання, Конфуцій розвивав патріархально-патерналістську концепцію держави. Держава трактується ним як велика сім'я. Влада імператора («сина неба») уподібнюється владі отця, а стосунки правлячих і підданих – сімейним стосункам, де молодші залежать від старших. Змальовувана Конфуцієм соціально-політична ієрархія будується на принципі нерівності людей: «темні люди», «простолюдини», «низькі», «молодші» повинні підкорятися «благородним мужам», «кращим», «вищим», «старшим». Тим самим Конфуцій виступав за аристократичну концепцію правління, оскільки простий народ повністю відсторонявся від участі в управлінні державою.Правда, його політичний ідеал полягав в правлінні аристократів чесноти і знання, а не родовій знаті і багатих, так що пропонована їм ідеальна конструкція правління відрізнялася від тодішніх соціально-політичних реалій і завдяки цьому володіла певним критичним потенціалом. Але в цілому для Конфуція і його послідовників, не дивлячись на окремі критичні зауваження і думки, характерний швидше примиренське і компромісне, ніж критичне відношення до існуючих порядків. Разом з тим властиве конфуціанству вимога дотримання в державному управлінні принципів чесноти вигідно відрізняє це учення як від типової для політичної історії Китаю практики деспотичного правління, так і від теоретичних концепцій, що виправдовували деспотичне насильство проти підданих і відкидали моральні заборони в політиці.Будучи прихильником ненасильницьких методів правління, Конфуцій закликав правителів, чиновників і підданих будувати свої взаємини на початках чесноти. Цей заклик перш за все звернений до правлячих, оскільки дотримання ними вимог чесноти грає вирішальну роль і зумовлює панування норм моральності в поведінці підданих. Відкидаючи насильство, Конфуцій говорив: «Навіщо, управляючи державою, вбивати людей? Якщо ви прагнутимете до добра, то і народ буде добрим. Мораль благородного чоловіка (подібна) вітру; мораль низької людини (подібна) траві. Трава нахиляється туди, куди дме вітер».Основна чеснота підданих полягає, згідно Конфуцію, у відданості правителеві, в слухняності і шанобливості до всіх «старших». Політична етика Конфуція в цілому направлена на досягнення внутрішнього світу між верхами і низами суспільства і стабілізації правління. Окрім чисто моральних чинників він звертає увагу і на необхідність подолання процесів поляризації багатства і бідності серед населення. «Коли багатства розподіляються рівномірно, - відзначав він, – те не буде бідності; коли в країні панує гармонія, то народ не буде малочислені; коли панує мир (у відносинах між верхами і низами), не буде небезпеки скидання (правителя)». Відкидаючи бунти і боротьбу за владу, Конфуцій високо оцінював блага цивільного миру.Негативно відносився Конфуцій також і до зовнішніх воєн, до завойовних походів китайських царств один проти одного або проти інших народів («варварів»). Не відкидаючи в принципі самі гегемоністські претензії китайських правителів, Конфуцій радив їм: «людей, що живуть далеко і що не підкоряються», необхідно «завоювати за допомогою утвореної і моралі». «Якби удалося їх завоювати, – додавав він, – серед них запанував би мир». Ці культуртрегерскі і миротворчі мотиви надалі нерідко використовувалися китайськими правителями як моральне прикриття своїх завойовних акцій і підпорядкування своїй владі інших народів.Регулювання політичних стосунків за допомогою норм чесноти в ученні Конфуція різко протиставляється управлінню на основі законів. «Якщо, – підкреслював він, – керувати народом за допомогою законів і підтримувати порядок за допомогою покарань, народ прагнут...