Театри України

Історія та сучасність основних академічних українських драматичних театрів. Київський та Херсонський театри ляльок. Діяльність Одеського національного театру опери та балету. Найвидатніші представники театрального мистецтва України, їх творчий шлях.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Театри України

Вступ

Театральне мистецтво -- галузь української культури, особливістю якого є художнє відображення життя за допомогою сценічної дії акторів перед глядачами.

Театр у всі часи був для культурних народів великою цінністю, яка мала незвичайне моральне, культурне й громадське значення як школа, що безпосередньо давала масам усе те, що придбали життя, наука й знання. Чим світліші часи, чим буйніший розгін і розквіт національного життя, тим більше з'являється матеріалу для драматичної творчості, яка стає найвірнішим дзеркалом почувань, ідей та змагань, якими громадянство в певний час жило. Нам, глядачам початку ХХІ століття, навіть і на думку не спадає задуматися над тим, який важкий, нарідко тернистий шлях пройшов український професійний театр.

Театр - це не відображаюче дзеркало, а -збільшуване скло.

Володимир Володимирович Маяковський

Вінницький державний академічний музично-драматичний театр ім. Миколи Садовського

Театр ім. Миколи Садовського 1905 рік

Театр ім. Миколи Садовського, сучасний вигляд

Будівля за проектом вінницького архітектора Г. Артинова була зведена і оснащена за 11 місяців.

Декорації виготовило одеське ательє М.Басовського, що оформлювало Олександрійський

Імператорський театр.

До 1917 р. на сцені вінницького театру виступали тільки заїжджі актори. Місцева трупа була створена в 1920 р. Г.Юрою.

Власне приміщення театру розташоване в центрі міста за адресою вул. Театральна 13 і має зал на 700 місць.

З 1986 року театр очолює Народний артист Ураїни В. Є Селезньов.

У 1940 році ухвалою Раднаркому України Вінницький театр опери і балету реорганізований в український обласний музично-драматичний театр.

28 жовтня 2004 року театр отримав статус академічного.

В квітні 1912 року орендарем театру була Леонтовська, яка зобов'язувалася платити міській управі за оренду 600 рублів і 25- за кожен спектакль. Вартість одного увитка складала від 17 копійок до 7 рублів.

До 1917 року на сцені театру виступали виключно заїжджі актори.

Стаціонарний театр був створений лише в 1920 році Гнатом Юрієм. Разом з ним тут починали свій творчий шлях такі видатні майстри , як Амвросій Бучма, Олексій Ватля, Володимир Сокирко, Феодосія Барвінська .

Працював тут і молодий Юрій Смолич, який пізніше описав цей період становлення театрального колективу в повісті “ Театр невідомого актора ” .

Вінницька Сцена пам'ятає виступи театру “ Березіль ”, Московського театру драми під керівництвом Мейєрхольда.

Також приїжджали служителі Мельпомени : Наталія Ужвій, Ігор Ільїнський, Михайло Царьов, Вагран Папазян, Зоя Гайдай, Леонід Собінов, Володимир Маяковсткий.

Репертуар: “ Аїда ”(17 жовтня 1933), “ Фауст “, “ Євгеній Онегін “, “Пікова дама “, “ Тихиго Дону “, “ Піднятої цілини”, “ Запорожець за Дунаєм”, “Енеїда”, “Наталка Полтавка”, “ В степах України”, “ Маруся Чурай”, “ Сватання на Гончарівці”, “Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці”, “ Фонтан Бахчисараю”, “Катерина”, “Циганка Аза”, “ Маруся Богуславка”, “Хмара”, “ Назар Стодоля”, “Дон Кіхот”, “Кармен”, “Ріголетто”, “ Дай серцю волю”.

Національний академічний український драматичний театр ім. Івана Франка

Національний академічний український драматичний театр ім. івана франка 1830 рік

Національний академічний український драматичний театр імені Івана Франка заснований 1920 року в Києві.

Будинок театру,який споруджено у 1898 року за проектом архітекторів

Є. Брадтмана та Г. Шлейфера .

Від Національної музичної академії України імені П.Чайковського, що на Хрещатику, попростуйте вгору старовинною вулицею Городецького, і за якісь хвилини у вашому серці спалахне радість - вразить казкова чарівність біло-блакитної будівлі Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.



Сучасний вигляд

У 1998 році приміщенню виповнилося 100 років. Воно овіяне легендами: побудоване на місці природного ставка, ось вже вік вабить і чаклує людей мистецькою магією...

Тут із своїми колективами виходили до глядачів видатні митці - Микола Соловцов, Коте Марджанішвілі, Лесь Курбас, а з 1926 року знаменита сцена належить франківцям.

Театр імені Івана Франка засновано у Вінниці 1920 року. Очолив його видатний український митець Гнат Петрович Юра. Відкриття театру відбулося 28 січня 1920 року виставою "Гріх" В.Винниченка. За віком виконавців це була трупа молодіжна. До неї входили актори, котрі згодом увійшли в історію української сцени як видатні митці - Г.Юра, А.Бучма, Й.Гірняк, О.Добровольська, М.Крушельницький, Ф.Барвінська, О.Горська, М.Братерський, П.Нятко, К.Блакитний, О.Рубчаківна, М.Пилипенко, С.Семдор, О.Юра-Юрський, Т.Юра та ін. Театр працював напружено: лише за перший сезон показав 23 прем`єри. Вистави користувалися надзвичайним успіхом у Вінниці, Черкасах, Кременчуку, Олександрії, Проскурові, Кам`янці-Подільському та інших містах. Преса гаряче вітала талановитий "театр нової доби".

Праця перших 3 років, що проходила у скрутних пересувних умовах, дала блискучий результат: колектив досяг одностайного визнання своєї творчої потужності з боку глядачів, громадськості. Як наслідок цього, франківці одержали запрошення стаціонарно працювати як державний театр в Харкові, котрий був тоді столицею України.

Перший харківський сезон розпочався з осені 1923 року. "Провінційний" театр перетворюється на великий столичний, стаціонарний колектив.

Крім Г.Юри режисуру здійснюють Є.Коханенко, К.Кошевський, Б.Глаголін. Здібним сценографом утверджує себе М.Драк. Кращі вистави харківського періоду позначені духом експериментальних пошуків: "Лісова пісня" Лесі Українки, "Ревізор" М.Гоголя, "Полум`ярі" А.Луначарського, "Свята Йоанна" Б.Шоу, "97" М.Куліша та ін.

Україна в цей час мала кілька талановитих театрів, між якими встановлювалися стосунки творчого змагання. Франківці відстоювали свою художню програму, власний мистецький стиль найчастіше у "поєдинках" з театром "Березіль", яким керував Лесь Курбас. Врешті подібний творчий неспокій всім йшов на користь, до того часу, як влада не почала використовувати це мистецьке протистояння з політико-ідеологічною метою.

Влітку 1926 року театр ім. І.Франка рішенням уряду переводиться із столичного Харкова до Києва, а з Києва до Харкова їде театр "Березіль". Франківці не сумували з цього приводу, а відразу по приїзді до Києва почали активно вивчати запити нового глядача, розгорнули роботу над свіжим репертуаром.

Від 30 вересня 1926 року, коли в прекрасному приміщенні колишнього театру "Соловцов" було показано "Вій" Остапа Вишні (за М.Гоголем), франківці прийняли "київське похрещення" і працюють в цьому місті ось вже понад 80 років.

Незмінність художнього керівництва театру (Г.Юра очолював колектив з 1920 до 1966 року) стабілізувала його художню програму, яку можна визначити як будівництво театру народного, реалістичного, що цінує традиції театру корифеїв, проте схильний і до новаторських пошуків сьогодення.

Особливо творчо зміцнився театр ім. І.Франка в 30-і роки, коли його акторське ядро склали такі видатні майстри, як А.Бучма, Н.Ужвій, Ю.Шумський, Г.Борисоглібська, Ю.Мілютенко, В.Добровольський, П.Нятко, К. Осмяловська, Є.Пономаренко, М.Яковченко, М.Братерський та ін. Колектив славляє себе талановитими постановками вітчизняної та світової класики - "Весілля Фігаро" П.Бомарше, „Пригоди бравого солдата „Швейка” за Я.Гашеком, "Суєта" І.Карпенка-Карого, "Дон Карлос" Ф.Шіллера, "Борис Годунов" О.Пушкіна. Особливо яскравою вийшла постановка Г.Юри драми І.Франка "Украдене щастя". Популярністю користуються вистави на сучасну тему за п'єсами О.Корнійчука "Платон Кречет", "В степах України".

У 1940 році театр одержав звання академічного.

У період Великої Вітчизняної війни колектив працює в евакуації - в Семипалатинську і Ташкенті. Дві фронтові бригади обслуговують бійців на передових лініях боротьби з фашистами.

Франківські артисти активно знімалися в кіно. Зокрема роль партизанки Олени Костюк, зіграна Наталією Ужвій у кінострічці "Райдуга" за повістю В.Василевської, як і сам фільм (режисер М. Донськой), що одержав нагороду американської кіноакадемії - "Оскара", стала класикою світового кіномистецтва.

Від 40-років розширюється коло франківської режисури. Тут працюють Б.Норд, Б.Тягно, Б.Балабан, М.Крушельницький, В.Івченко, В.Гаккебуш, від 50-х років - В.Оглоблін, В.Крайниченко, В.Харченко, від 60-х - Д.Алексідзе, В.Скляренко, Д.Лизогуб, Б.Мешкіс, О.Барсегян, Д.Чайковський, від 70-х - С.Сміян та інші.

Кращі франківські сценографи надають виставам образно-художнього виміру. Поруч з М.Драком - новатор В.Меллер, самобутній митець-філософ Д.Лідер, його учень А.Александрович-Дочевський.

На цій сцені виявився талант композиторів Н.Прусліна, Ю.Мейтуса. С.Ждан...