Розробка одноденного екскурсійно-краєзнавчого маршруту "Канів історичний"

Пізнавальна цінність маршруту краєзнавчої екскурсії, яка включає розгляд геологічних та історичних пам'яток Канівського масиву. Історичні події, пов'язані з урочищами Монастирок та Ісковщина, Меланчиним потоком, ярами Комашиний і Сухий потік, Лисою горою.
Краткое сожержание материала:

Размещено на http://www.allbest.ru/

Відділ освіти Канівського міськвиконкому

Міський центр туризму, краєзнавства, спорту та екскурсій учнівської молоді

«Історія міст і сіл України»

Розробка одноденного екскурсійно-краєзнавчого маршруту

«Канів історичний»

Виконавці роботи:

вихованці гуртка «Спортивне

орієнтування» МЦТКСЕУМ

Керівник гуртка:

Гудим Максим Олександрович

Канів 2012

Вступ

Маршрут даної краєзнавчої екскурсії включає розгляд урочищ Канівського масиву від Чернечої гори до Сухого потоку.

Пізнавальна цінність маршруту полягає у тому, що на даній ділянці Канівського масиву, було виявлено і досліджено поселення ранньобронзової епохи першої половини II тис. до н.е. (в урочищі Ісковщина), що є найбільш стародавнім слідом людського життя на території сучасного Канева.

Також на цій ділянці масиву місто в XV - XVIII столітті утворювався за рахунок козацьких поселень. Перепис 1552 року фіксує тут невеликі хутори і поступово Канів стає своєрідною козацькою святинею. За даними люстрації Київського воєводства 1616 року в Каневі налічується 1346 козацьких «неслухняних» дворів і 160 «слухняних». У 1625 році утворюється Канівський реєстровий полк. Перші Канівські полковники Кулага Іван (1630), Данило (1632-1634), Боярин Іван Іванович (1638), Сікірінский Амвросій (1638), Голуб Юрій (1644 - 1646).

В урочищі Монастирок було поховано видатних гетьманів війська запорізького Івана Підкову (1578), Якова Шаха (+1578) і Самійла Кішку (1602).

Довідкові дані про екскурсійно-краєзнавчий маршрут

Тема екскурсійно-краєзнавчого маршруту:

Пізнавально-екскурсійний розгляд геологічних та історичних пам'яток Канівського масиву від Чернечої гори до Сухого потоку.

Перелік населених пунктів:

Маршрут пролягає в межах міста Канева.

Екскурсійні об'єкти:

Урочище Монастирок - яр Меланчин потік. Монумент пам'яті козацької слави. Комашиний яр. Гора Пилипенкова. Урочище Бесарабія. Холодний яр. Урочище Ісковщина. Гнила балка. Гора Лиса. Гора Мала Гончариха. Сорочий яр. Гора Гончариха. Куток Цегельня - яр Сухий потік.

Вік учасників:

Маршрут розрахований на школярів середньої та старшої ланок.

Сезонність:

Початок березня.

Спосіб пересування:

Громадським транспортом по місту до зупинки «Монастирок», а потім пішки.

Відстань: 5 кілометрів.

Схема маршруту

Опис оглядово-пізнавальних об'єктів на маршруті

краєзнавчий екскурсія канівський масив

Урочище Монастирок (Додаток 1). Тут в балці Меланчиного потоку розташоване урочище Монастирок, здавна славилося родовими майстрами гончарної справи. Сировиною для гончарної продукції служать розкриваються ярами дуже пластичні і в'язкі Батські глини. Але більш за все урочище Монастирок згадують у зв'язку колишнім тут козацьким монастирем.

На Січі Богдан Ружинський почав своє гетьманство з реформування військової організації козаків. Він заснував полки за назвами міст, де вони утворювалися. Серед перших створений був і Канівський полк, а сам Канів поступово стає козацькою святинею.

Сюди поверталися доживати свій вік літні січовики, які вже не могли брати участі в походах. В середині XVI століття вони заснували тут Канівський православний чоловічий монастир, від чого збереглося і назва сучасної околиці міста Монастирок, а оскільки їх називали ченцями або чернецями, то і гору, на якій вони оселялися, назвали Чернечій.

У цьому монастирі знаходили останній притулок опальні козацькі ватажки. Сюди, у 1578 році перевезли козаки останки славетного гетьмана Івана Підкови, виданого зрадниками і страченого у Львові.

У Каневі поховано ще одного козацького гетьмана - Якова Шаха. В історію ці гетьмани увійшли як побратими.

Також за народними переказами, які дійшли до нас від Михайла Максимовича, в гробницях монастиря похований і гетьман Самійло Кішка.

Меланчин потік (Додатки 1, 2). У 1239 році відбувся наступ татаро-монголів на Київ. Шлях до нього пройшов через Канів, Загарбники йшли від р. Тясмин, наступаючи на Пороські землі. Під Каневом Батий, перейшовши біля Княжої гори брід через Дніпро, розділив своє військо на дві частини, послав одну на Переяслав та Київ, а меншою оточив Родень і Канів. За легендою, біля Родня на бій з ворогами піднялися канівські жінки, яких повела за собою найвродливіша і найсміливіша, - юна Меланка. На смерть стояли вони на канівських кручах, знищуючи ворогів. Але сили були не рівні. Під стрімкою горою, біля гомінкого потоку останньою схилилась, випустивши з рук меч, Меланка. Тому й назвали в народі цей потік, який омиває Тарасову гору із західної сторони, - «Меланчин».

Існує й інша версія назви потоку. Проходили століття, а потік стислий Пилипенковою і Чернечою горами, спокійно вливав в Дніпро богом даний дар. Жителі Монастирка користувалися його світлою, як сонячний день, водою. Але одного разу розійшлася сильна гроза, потоки якої замили і замутили джерела, і жителям довелося носити воду з Дніпра. Найважче давалося це самотній жінці - Меланії, у якій і дозріли наміри очистити замиті джерела. Вона взялася за цю роботу. Інші жителі так же дружно підтримали її. Коли до одного з джерел залишилося зняти кілька пар багнетів зволоженою глини, розм'яклий гірський схил звалився. Ті, кого обвал не дістав, з усіх сил рятували завалених. Відкопали їх ледве живих, але врятувати Меланію не вдалося. Пам'ять про неї залишилася жити в назві потоку.

1. Гора Пилипенкова 2. Гора Чернеча. 3. Яр Комашиний. 4. Урочище Монастирок

Монумент пам'яті козацької слави (Додаток 3). У гирлі Меланчиного потоку між Пилипенковою і Чернечою горами на розі доріг, які ведуть до могили Великого Кобзаря та місцевості, де знаходився козацький монастир, встановлений Монумент пам'яті козацької слави, в центрі якого знаходиться пам'ятник отаману Івану Підкові.

Тут же встановлено пам'ятну плиту славним лицарям України. Пам'яті гетьманів війська запорізького похованих у Каневі: Івана Підкови (1578), Якова Шаха (+1578) і Самійла Кішки (11602).

На вічне нагадування про Канівських князів: Мстислава Володимировича (1194-1203), Святослава Ярославовича (1207-1223).

Про ватажків Канівського козацтва: Остафія Дашковича (1535), гетьмана-князя Дмитра Байду Вишневецького (1563), гетьмана Павла Бута (Павлюка) (1637), полковників Семена Бута (1618) і Гирю Канівця (1618), полковників Канівського полку Станіслава Гурського (1639-1648), Івана Голоту (1648-1649), Семена Савича (1649-1651), Федора Стародуба (1653-1658), Андрія Бутенко (1658), Івана Лизогуба (1659-1662), Якова Лизогуба (1666-1669), Івана Дмитренка (1670) та інших славних українських лицарів.

Комашиний яр (Додаток 18). Між Горою з берізками, Тарасовою горою і Монастирком розташовується зниження, зайняте двома ярами, що зливаються між собою - Комашиним і Меланчиним потоком.

Комашиний яр - один з найбільш розгалужених ярів поблизу м. Канева, у нього понад 20 великих розгалужень. Протяжність яру 2600 м, глибина врізу досягає 45 м. і більше.

Комашиний яр в нижній частині приурочений до дна стародавньої плоскодонної долини, що має ширину до 350 м. Морфологічно це балочна долина, виконана товщею лесовидних суглинків з прісноводної малакофауни (Suecinea oblonga, Pupa muscorum). Очевидно, ця долина закладена в післядніпровський час, але до валдайського заледеніння.

В присхилових частинах балки та поблизу схилів «гір» можна спостерігати своєрідні кам'яні розсипи. В.В. Різниченко вважав їх «реліктами пустель». В.Г. Бондарчук, заперечуючи їх пустельне утворення, пояснює накопичення уламків шляхом вивітрювання і площинного змиву, при цьому віддаляються дрібні частинки порід, а великі уламки залишаються на місці.

Гора Пилипенкова (Додатки 4, 5, 6). На південно-східній околиці урочища Бессарабії знаходиться Пилипенкова гора. Багата своїми скарбами гора століттями руйнувалася, не маючи гарного господаря. Але, нарешті, щастя підкотилося: біля її основи вибрав собі місце для садиби прибулий до Канева чоловік. Швидко побудувавши будинок, взявся за гору. І так наполегливо, що сусіди з Монастирка через якихось сім років не впізнали гірський схил, який перебував з боку Меланчиного потоку. Він зазеленів молодий гаєм. Батько з сином Василем засаджували - надійний заслін від ерозії, наполегливо дернували схили.

Урочище Бесарабія (Додатки 7, 8). З давніх часів тут селилися люди. Але назва Бесарабія поселенню дісталося тому, що тут селилися люди, які прибули з Бессарабії, рятуючись від турків.