Хвороби зернобобових культур

Морфологічні та екологічні особливості гороху. Загальна характеристика сої - культури мусонного клімату. Зовнішні ознаки та характерні симптоми грибних, бактеріальних та вірусних хвороб зернобобових культур. Основні джерела інфекції, збудники захворювань.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний авіаційний університет

Інститут економіки та менеджменту

Кафедра авіаційних робіт і послуг

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Основи фітопатології,ентомології та гербології»

на тему: «Хвороби зернобобових культур»

Виконав:

студент 1-го курсу ФМЛ

групи: 105-ОР

Матвійко Вікторія Сергіївна

Київ - 2014

Зміст

Вступ

Розділ 1. Хвороби гороху

1.1 Загальна характеристика гороху

1.2 Грибні хвороби гороху

1.3 Бактеріальні хвороби гороху

1.4 Вірусні хвороби гороху

Розділ 2. Хвороби сої

2.1 Загальна характеристика сої

2.2 Грибні хвороби сої

2.3 Бактеріальні хвороби сої

2.4 Вірусні хвороби сої

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

В умовах інтенсифікації сільськогосподарського виробництва подальше збільшення виробництва має бути досягнуто головним чином у результаті підвищення врожайності зернобобових культур. Проте одним з основних перешкод у виконанні цієї важливої народногосподарської задачі є ураженість вищеназваних культур грибними, бактеріальними та вірусними хворобами.

Для успішної боротьби з ними агрономи і фахівці із захисту рослин повинні в достатній мірі навчитися розпізнавати ознаки (симптоми) цих захворювань, особливо на ранніх стадіях їх розвитку, з тим, щоб не допустити їх поширення на посівах і нанесення господарству відчутної шкоди.

Зернові бобові культури належать до родини Бобових (Fabaceae). Вони характеризуються високим вмістом у зерні білка, який має велике значення для харчування людини і годівлі тварин. Культура зернових бобових рослин відома з давніх часів. Археологічні дослідження свідчать, що горох і боби вирощували в Європі понад 2500 років тому. У зерновому балансі України ці культури посідають значне місце. Світова посівна площа їх становить понад 100 млн га, або 13% площі зернових. У нашій країні зернобобові культури займають близько 1,4 млн га.

Зернобобові культури не тільки збільшують ресурси продовольчого і високобілкового фуражного зерна, а й підвищують родючість ґрунту та врожаї наступних культур сівозміни. Зернобобові культури за допомогою бульбочкових бактерій збагачують ґрунт на азот. За сприятливих умов вирощування після зернобобових у ґрунті залишається 50--100 кг/га азоту, що за ефективністю прирівнюється до внесення 10--20 т/га перегною. Зернобобові є добрими попередниками у сівозміні для інших культур, а їх післядія на врожай наступних культур виявляється впродовж 2-- З років.

В Україні районовано близько 50 сортів гороху. Найпоширеніші з них: Інтенсивний 97, Агат, Аграрій, Акціонер, Вінничанин, Дамир, Орендатор, Уладівський напівкарлик, Харківський 317, Харківський янтарний та ін. [3]

В умовах помірного клімату можна з успіхом вирощувати сорти сої лише ультраскоростиглої групи (тривалість періоду від сходів до дозрівання менше 80 днів) дуже скоростиглої (81-90), скоростиглої (91-110), середньоскоростиглої (111-120) і скоростиглої (121-130 днів) груп. У цих ранньостиглих сортів світлова реакція менше виражена, оскільки реакція сортів на фотоперіодизм тісно пов'язана з періодом їхньої вегетації. Скоростиглі сорти менше реагують на тривалість дня, ніж середньостиглі й особливо пізньостиглі.

Бобові рослини, більше ніж всі інші, потребують захисту від хвороб, оскільки дають не тільки їжу з цінними білковими сполуками, а й збагачують ґрунт азотом, на що не здатні представники інших родин рослинного світу.

Зернобобові культури й багаторічні трави уражуються багатьма грибними, бактеріальними та вірусними хворобами. Багато з них мають подібні ознаки. Тому,щоб уникнути повторення загальних особливостей аналогічних захворювань, їх краще розглядати по типах ураження або збудниках, відмічаючи при цьому специфіку хвороб на тій чи іншій культурі.

Ці культури уражуються хворобами протягом усього періоду вегетації. До найбільш шкідливих належать: аскохітоз, кореневі гнилі, переноспороз, борошниста роса, сіра гниль. В окремі роки має місце поширення бактеріоз, мозаїка та іржа. Джерелом інфекції багатьох хвороб є хворе насіння, заражений ґрунт та післязбиральні рослинні рештки.

У даній роботі розглянуті хвороби гороху та сої,симптоми яких можна спостерігати і на інших культурах родини зернобобових.

Тема курсової роботи актуальна для майбутнього фахівця з виконання авіаційних робіт і послуг для отримання необхідної інформації для створення оптимальних технологічних передумов виробництва сільськогосподарської продукції. Студенти даної спеціальності повинні знати хоч мінімальні ази дисципліни для свідомого і кваліфікованого вивчення споріднених дисциплін, які формують фахову підготовку спеціалістів.

горох соя хвороба інфекція

Розділ 1. Хвороби гороху

1.1 Загальна характеристика гороху

Рис. 1.1. Горох

Серед зернових бобових культур, які вирощують в СНД, горох (рис.1.1) займає найбільші посівні площі -- до 5 млн. га, що становить близько 30 % світової площі. Таке велике поширення гороху пояснюється його високою середньою врожайністю та цінними продовольчими й кормовими якостями.

Зерно гороху містить від 16 до 36 % білка, до 54 % вуглеводів, 1,6 % жиру, понад 3 % зольних речовин.

Зелене недозріле насіння гороху («зелений горошок»), а також недозрілі плоди овочевих сортів мають промислово-сировинне значення. Його, зокрема, широко використовують у консервній промисловості. Насіння зеленого гороху містить значну кількість вітамінів А, В1, В2, С, мінеральних речовин і є цінним дієтичним продуктом харчування.

Тваринам згодовують зелену масу, сіно, а також солому гороху,кормова поживність яких,завдяки підвищеному вмісту білка,значно вища,ніж злакових культур.

Морфологічні та екологічні особливості. Горох (Pisum L.) має кілька видів, з яких найпоширеніші: поліморфний (P. sativum L.) і культурний посівний.

У гороху посівного білі квітки, зелене листя, кулясте та гладеньке, інколи зморшкувате насіння однотонного забарвлення (біле, зелене, рожеве) та світлі (рідко темні) рубчики (рис.1). Маса 1000 насіння становить 150 -- 300 г. Цей підвид найпоширеніший у культурі.

Горох невибагливий до тепла. Насіння його починає проростати, коли ґрунт прогріється всього до 1 - 2 °С, а сходи добре витримують короткочасні заморозки до - 5-7 °С. Найсприятливішою температурою для гороху у період вегетації є 15 - 18 °С. Проте в період наливання і дозрівання зерна для гороху потрібна дещо вища температура (близько +25 °С).

До вологи горох вибагливий починаючи з проростання: насіння бубнявіє при поглинанні до 115 % води від власної сухої маси. Найвищі врожаї формує у районах з річною кількістю опадів 450 -- 600 мм і вологістю ґрунту 70 -- 80 %. В посушливі роки (особливо коли в період від сходів до кінця цвітіння запаси продуктивної вологи в орному шарі ґрунту становлять менше 25 мм) різко знижує врожай -- опадають квітки, зменшуються озерненість бобів, маса 1000 насінин. Негативно впливає на урожайність зерна гороху і надмірна волога -- розвивається велика вегетативна маса, на що витрачається багато поживних речовин, рослини сильно уражуються хворобами. [1]

1.2 Грибні хвороби

Аскохітоз гороху

В Україні поширено три види аскохітозу (рис.1.2): блідий, темний і зливний. їхніми збудниками є незавершені гриби роду Ascoehutalib, порядку Sphaeropsidales.

Блідий (блідоплямистий) аскохітоз. Проявляється у вигляді світло-каштанових плям з темно-коричневою облямівкою переважно на бобах, рідше -- на листках, черешках і стеблах. На листках і бобах плями округлі, діаметром до 9 мм, а на стеблах і черешках -- видовжені. У центрі плям утворюються темно-коричневі пікніди. Іноді при зараженні рослин у кінці вегетації на бобах і стеблах плями не утворюються, але з'являється багато пікнід, що вкривають всю уражену поверхню.

Рис. 1.2 Аскохітоз гороху

Уражене насіння зморшкувате, із світло-жовтими, невиразними плямами.

Збудник блідого аскохітозу -- гриб Ascochyta pisi Libert. Уражує тільки горох, на якому утворює лише нестатеве спороношення -- пікніди з пікноспорами. Пікніди кулясті, трохи приплюснуті, світло- і темно-бурі, діаметром 143-263 мкм.

Пікноспори циліндричні або видовжено-еліптичні, із заокругленими кінцями, прямі чи зігнуті, не перетягнуті або трохи перетягнуті, 9- 19 х 2,5-6 мкм і проростають у краплинній волозі.

Темний (плямистий) аскохітоз. Проявляється на листках, стеблах і бобах гороху у вигляді темно-коричневих плям неправильної форми, які у більшості зональні, по центру завжди темні, розпливчасті. Пікніди утворюються, як правило, на великих плямах й розкидані по всій поверхні. На уражених стеблах часто з'являються виразки, а на сходах чорніє й загниває коренева шийка, що іноді буває причиною випадання рослин. На ураженому насінні добре помітні темні плями.

Збудник хвороби -- Ascochyta pinodes Jons. Крім гороху, він може уражувати й інші зернобобові, але ступінь їх ураження менший. Гриб...