Особливості реалізації законів в Україні (теоретичний аспект)

Процес оновлення діючого законодавства та прийняття нових законів для регулювання різноманітних питань суспільного та державного життя. Практика ефективної реалізації законів в Україні. Реалізація законів, прийнятих на всеукраїнських референдумах.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ ЗАКОНІВ В УКРАЇНІ (ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ)

М. Кравченко

Нині в Україні відбувається активний процес оновлення діючого законодавства та прийняття нових законів для регулювання різноманітних питань суспільного та державного життя. Безперечно, як нові так і вже діючі закони, мають реалізовуватися в повній мірі, виконувати покладені на них завдання і функції. В іншому випадку закон буде лише сукупністю ідей і не буде виконувати свого функціонального призначення. Таким чином, питання про реалізацію юридичних законів стає одним із ключових питань, як теорії так і практики.

Практика реалізації законів в Україні нині далека від ідеалу. В цьому легко переконатися відкривши будь-яку спеціалізовану юридичну літературу. Більше половини нинішніх досліджень присвячені різним проблемам реалізації окремих законів та підзаконних нормативно-правових актів. На нашу думку, варто наголосити на тому, що вирішення потребують не тільки конкретні проблеми реалізації окремих законів та підзаконних нормативно-правових актів але й вдосконалення самого процесу реалізації законів, підвищення його ефективності.

Ключова роль у вирішенні цього питання мала б належати державі. Нажаль держава надзвичайно мало уваги приділяє питанню вдосконалення саме процесу реалізації закону, підвищенню його ефективності. Чи не єдиною спробою адекватно врегулювати на законодавчому рівні дане питання є розділ 6-й проекту Закону України "Про нормативно-правові акти" (реєстр. N 1343-1), поданий народним депутатом України Лавриновичем О.В.

За таких обставин надзвичайно цінними стають напрацювання науковців у даній сфері. Процес реалізації права та його ефективність активно досліджували в 60- ті - 80- ті роки ХХ століття. За цей період було опубліковано багато фундаментальних досліджень. Серед вчених, які займалися дослідженнями в той період, можна виділити таких відомих дослідників, як: Недбайла П.О., Байтіна М.І., Малікова М.К, Русінова Р.К., Шабу- рова А.С., Сємідко А.П., Власенко Н.А. та багато інших.

Серед російських вчених, які досліджували деякі питання реалізації права, можна назвати: С.С. Алексєєва, В.В. Глазиріна, В.М. Кудрявцева, В.В. Лазарєва, Р.З. Лівшица, В.А. Леванського, A.B. Малько, М.І. Мату- зова, B.C. Нерсесянца, С.В. Полєніна, Л.І. Спірідонова, Ю.О. Тіхомірова, Сапуна В.А. та ін.

В Україні розвиток наукових досліджень проблем реалізації права характеризується теоретичними розробками окремих питань цієї проблематики такими відомими вченими, як: Андрусяком Т.Г., Бобровник С.В., Головченком В.В., Козюброю М.І., Копєйчиковим В.В., Лисенковим С.Л., Нагребельним В.П., Оніщенко Н.М., П.М. Рабіновичем, Селівановим В.М., Сіренко В.Ф., Скакун О.Ф., Цвєтковим В.В., Шемшученком Ю.С., Ющиком О.І. та ін.

Незважаючи на проведені дослідження, дослідження питання про ефективність реалізації закону не можна вважати до кінця вирішеним. На нашу думку для покращення практики реалізації законів в Україні необхідно в першу чергу поглиблено дослідити сам процес реалізації законів, відмежувати закономірне від випадкового в даному процесі, визначити його особливості в Україні зокрема.

Загальноприйнятим в юриспруденції є науковий підхід відповідно до якого особливості реалізації законів визначають крізь призму того, норми, якої галузі права в цьому законі містяться. З такої позиції можна говорити про особливості реалізації Кримінального та Цивільного кодексів України. Це насамперед обумовлене тим, що кожна галузь права має власний предмет правового регулювання, тобто певну частину однорідних суспільних відносин, які врегульовані за допомогою права, метод правового регулювання, принципи відповідної галузі права, суб'єктний та об'єктний склад, тощо. Ці чинники визначають специфіку реалізації відповідних законів.

Разом із тим можна використати і інші критерії для визначення особливостей реалізації законів. В першу чергу варто звернути увагу на те, що певну специфіку реалізації мають окремі види законів. Так, про таку специфіку можна говорити по відношенню до реалізації норм Конституції України. Чинна Конституція України в ч.3 ст. 8 закріпила правило, відповідно до якого норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується [1]. Закріплення даної норми у Конституції України створило передумову для безпосередньої реалізації норм Конституції без їх деталізації у законах та підзаконних нормативно-правових актах. Це обумовлене особливим значенням приписів закріплених в нормах Конституції України для: особи, суспільства і держави. Так, наприклад, принцип невинуватості відповідно до якого особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її провину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду є одним із засобів для захисту від зловживань зі сторони державних органів.

Окрім того, норми Конституції України можуть реалізовуватися через прийняття окремих законів, які деталізують їх положення. Таким чином, як вірно зауважує Каюмов А.Д., з одного боку для реалізації цих законів необхідним є власний механізм реалізації. З іншого боку вони є частиною механізму реалізації конституції [2].

Існує також особливість реалізації такої групи законів, як закони Української РСР, що не втратили чинності. Такий висновок ґрунтується на ст. 3 Закону України " Про правонаступництво України", де зокрема зазначається, що закони Української РСР та інші акти, ухвалені Верховною Радою Української РСР, діють на територію України, оскільки вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України [3].

Певну специфіку реалізації мають також забезпечуючі (оперативні) закони, тобто закони якими ратифікуються міжнародні договори згода на обов'язковість, яких надана Верховною Радою України, вводяться в дію окремі закони та закони про внесення змін і доповнень до вже діючих законів. Їхня реалізація має надзвичайно цікаву природу. Наприклад, реалізація законів про внесення змін до вже діючих законів з однієї сторони ніби закінчується з моменту прийняття та опублікування даного закону. З іншої сторони кожен раз коли буде застосовуватися норма закону, яка була уточнена необхідно буде звертатися до закону про внесення змін до відповідного закону. До певної міри специфічна природа у законів, якими ратифікуються міжнародні договори згода на обов'язковість, яких надана Верховною Радою України. По суті вони виконують технічне призначення і засвідчують факт того, що Верховна Рада України дала згоду на ратифікацію відповідного міжнародного договору після чого він стає частиною національного законодавства України.

Цікавою є також реалізація законів прийнятих на всеукраїнських референдумах. Варто звернути увагу, що хоча сама можливість появи такого виду законів існує давно, Закон України "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" був прийнятий ще 03.07.1991 року, проте реалізації цієї можливості і досі немає [5]. Навіть нині чинна Конституція України була прийнята не шляхом проведення всеукраїнського референдуму, а Верховною Радою України. Разом із тим, чинним законодавством досить чітко регламентуються: підстави, порядок проведення референдуму та його наслідки.

В суспільній практиці законами називають правила, які затверджені підзаконними нормативно-правовим актами. Наприклад, правила дорожнього руху - по суті є законом для всіх водіїв і громадян, але формально законом не є.

Іншою підставою для визначення особливостей реалізації закону є форма адміністративно-територіального устрою в країні, де реалізуються закони. Україна є унітарною державою і тому тут відсутня проблема неузгодженості реалізації приписів федеративних законів та актів суб'єктів федерації. Що ж стосується держав із федеративним устроєм наприклад Російської Федерації то тут давно існує проблема узгодження приписів федеративних законів та актів суб'єктів федерації.

Останнім критерієм для визначення особливостей реалізації законів є вид державного (політичного) режиму в країні, де реалізуються закони. Від цього залежать способи і методи, якими реалізуються закони. Історії відомо багато прикладів тоталітарного режиму. Прикладом цього є практика реалізації законів у Німеччині 30-40 років ХХ століття. Досвід антидекратичних, антиправових способів і методів реалізації законів має також Україна в ХХ столітті. Яскравими рисами такої практики реалізації законів були: реалізація приписів нормативно-правових актів на підставі "наказу з гори"; пріоритетне значення підзаконних нормативно-правових актів в правовій системі держави; застосування різних видів санкцій до особи не на підставі приписів закону.

В демократичних країнах реалізація законів відбувається природнім шляхом. Цей процес здійснюється на підставі врахування всіх закономірностей, факторів та тенденцій, які впливають на реалізацію законів. Врахування цих чинників істотно впливають на якість та ефективність самого процесу реалізації закону та результати реалізації закону в цілому.

Визначити всі чинники, які впливають на процес реалізації законів надзвичайно важко. Однак серед вже відомих чинників, які обумовлюють процес реалізації закону можна виділити: закономірності процесу реалізації закону, тенденції та фактори, які впливають на даний процес. Розпочнемо із закономірностей процесу реалізації закону. Для зручності аналізу ми проведемо класифікацію закономірностей реалізації закону залежно від їх змісту. За цим критерієм ці закономірності можна поділити на: закономірності виникнення, функціонування і...