Становлення адвокатури в Україні (1917-1921 рр.)

Історія зародження адвокатури в Україні; формулювання принципів створення даного інституту на першому Всеукраїнському з'їзді працівників юстиції. Прийняття постанови про реорганізацію колегій захисників і ліквідацію приватної адвокатської практики.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ "ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ"

Судово-адміністративний факультет

Реферат на тему:

СТАНОВЛЕННЯ АДВОКАТУРИ В УКРАЇНІ (1917--1921 рр.)

Студента

Судово-адміністративного

факультету 2к. 1п. 2гр.

Клепикова Максима

Одеса 2011

ПЛАН

1. Зародження адвокатури

2. Правове оформлення інституту адвокатури України

3. Перехід адвокатури на колективні форми організації праці

Список використаної літератури

1. ЗАРОДЖЕННЯ АДВОКАТУРИ

Після жовтневих подій 1917 р. влада в Україні певний час залишалася у Центральної Ради, яка частково реформувала судову систему царської Росії. Але щодо організації та діяльності присяжних і приватних повірених не було внесено ніяких змін. Коли Україну було проголошено Республікою Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, Народний Секретаріат 4 січня 1918 р. прийняв постанову "Про введення народного суду", якою скасовувалися всі судові установи, що діяли доти, а також інститути присяжної та приватної адвокатури. У постанові передбачалося, що всі громадяни, старші за 18 років, можуть бути обвинувачами й захисниками в суді та на попередньому слідстві. Аналогічно вирішувалося питання про захист і в революційних трибуналах за Положенням, затвердженим 23 лютого 1918 р.

14 лютого 1919 р. Рада Народних Комісарів України Декретом про суд ліквідувала відновлену Центральною Радою присяжну і приватну адвокатуру (після окупації України в лютому 1918 р. кайзерівською Німеччиною) і затвердила Тимчасове положення про народні суди і революційні трибунали УРСР, яке передбачало порядок організації захисту в народних судах і революційних трибуналах. Так, для захисту були створені колегії правозаступників в народних судах та окремі -- при революційних трибуналах. Члени перших обиралися з числа громадян, що відповідали умовам, установленим для виборців. У повітах члени колегії обиралися відповідними виконкомами, в містах -- міськими Радами, а при ревтрибуналах -- губвиконкомами.

Тимчасове положення встановлювало обов'язкову участь захисника в усіх справах, підсудних революційним трибуналам. Але питання про його допуск у стадії попереднього слідства було віднесено на розгляд слідчого.

Саме з цього часу починається активне втручання державних органів у діяльність адвокатури, керівництво нею в різних формах. Згідно з указаним Тимчасовим положенням до того, як будуть сформовані колегії правозаступників, функції захисників у революційних трибуналах повинні були виконувати громадяни, призначені Народним комісаром юстиції та юридичними відділами губвиконкомів. У народних судах і радах народних суддів функції захисників і представників сторін у цивільних справах мали виконувати особи, призначені юридичними відділами міських Рад депутатів або повітових виконкомів за пропозицією суду. Крім того, згідно з Декретом РНК УРСР від 16 квітня 1919 р. "Про трудову повинність спеціалістів по судовій частині" на вимогу НКЮ, а також осіб і установ, ним уповноважених, як захисники могли бути примусово залучені особи з колишніх судових установ і присяжної адвокатури.

Про значне одержавлення адвокатури, обмеження професійної свободи та незалежності адвокатів свідчить той факт, що всі правозаступники перебували на державній службі й одержували заробітну плату.

26 жовтня 1920 р. було прийняте Положення про народний суд УРСР. Ним правозаступники обов'язково залучалися як захисники обвинувачених у кримінальних справах, що розглядалися з участю шести народних засідателів. Крім членів колегії правозаступників захисниками й представниками сторін могли бути близькі родичі, працівники державних установ, члени громадських організацій. Діяльність колегії правозаступників при ревтрибуналах регулювалася "Тимчасовим положенням про революційні трибунали УРСР" від 14 лютого 1919 р.

Існування окремих колегій, які обслуговували тільки трибунали, на нашу думку, було порушенням права людини на захист, оскільки обмежувало вільний вибір адвоката. Такі колегії стали прообразом діючої довгий час міжреспубліканської колегії адвокатів для обслуговування трибуналів і спецсудів.

У лютому 1919 р. в усіх містах України були створені юридичні консультації. Кількість їх у кожному місті визначали відповідні відділи місцевих Рад з наступним затвердженням виконкомом. 18 жовтня 1921 р. постановою РНК УРСР "Про встановлення зборів у доход республіки по НКЮ" було запроваджено оплату за юридичну допомогу та участь правозаступника в судовому процесі. У цьому правовому акті, зокрема, передбачалося положення, що незаможні особи звільнялися від встановленої оплати за надання їм юридичної допомоги на підставі відповідних документів, виданих відділами соціального забезпечення, волосними комітетами, комітетами незаможних селян або профспілковими організаціями.

У 1920 р. в Україні налічувалося понад 160 юридичних консультацій, у яких працювало 365 правозаступників. У 1921 р. кількість правозаступників в Україні вже становила 557 чоловік. Тоді ж було організовано 192 бюро для надання безплатної юридичної допомоги.

Слід указати, що організовані відповідно до Тимчасового положення про народні суди та революційні трибунали Української республіки колегії правозаступників не зазнали змін аж до 1922 р. В історії адвокатури України це був період її становлення.

Одним із основних напрямів діяльності правозаступників України вважався захист інтересів громадян у судах. На жаль, у ті роки адвокатура політизувалася, що було небезпечним явищем. Ці перші деформації відіграли певну негативну роль, проклали місток до викривлення правового становища адвокатури, яке проявилося в недосконалості її організаційного устрою, а головне -- призвели у багатьох випадках до правової незахищеності громадян, що далося взнаки, зокрема, у політичних процесах в Україні.

22--29 травня 1921 р. в Києві Найвищим Надзвичайним революційним трибуналом УРСР, спеціально призначеним ВУЦВК, було розглянуто справу за звинуваченням у контрреволюційній діяльності членів Центрального Комітету Української партії соціал-революціонерів В.О.Голубовича (колишнього прем'єр-міністра уряду Центральної Ради), Н.А.Петренка (голови ЦК УПСР), І.М.Лизанівського (колишнього члена уряду УНР), І.М.Часника, Ю.Ю.Ярослава, Г.Т.Сиротенка. Від захисту виступали ПАШубін та Н.Н.Попов. Звертаючись до членів ревтрибуналу й присутніх, П.А.Шубін так розпочав свою промову: "Ось кого ми маємо на лаві підсудних. Кожний із них нікчемний як особистість, бо ми судимо нікчемну партію, яка складається з клерикалів; вона смердить. Хай кожен із підсудних окремо, не як член партії, а Петренко як Петренко, Лизанівський як Лизанівський, Часник як Часник і т. д. до кінця, аж до Остапенка, скажуть про себе на суді, хто він такий, і нехай постарається довести, що він заслуговує або заслужить поблажливість пролетарського суду".

А другий правозаступник Н.Н.Попов відмовився від наданого йому слова заявивши, що його товариш по захисту Шубін достатньо висвітлив питання, а тому доповнення зайві.

Цей приклад яскраво свідчить про те, що політичні пристрасті призводили до зневажливого ставлення деяких адвокатів до свого професійного обов'язку і що захист, незважаючи на передбачену законом у деяких випадках обов'язкову участь захисника, перетворювався на формальну процедуру.

адвокатура україна колегія захисник

2. ПРАВОВЕ ОФОРМЛЕННЯ ІНСТИТУТУ АДВОКАТУРИ УКРАЇНИ

Цей етап в історії адвокатури України пов'язаний з уведенням у республіці нової економічної політики, що зумовило необхідність судової реформи 1922 р., яка, в свою чергу, поставила на порядок денний і організаційне оформлення адвокатури. Працівники юстиції висловлювали різні думки з цього питання. Зокрема, пропонувалося створити приватну адвокатуру. Проте здебільшого відстоювалася концепція, згідно з якою адвокатура повинна була перебувати під постійною опікою, тобто позбавлялася своєї самостійності й незалежності. Наприклад, пропонувалося встановити нагляд прокурора за діяльністю адвокатури, не допускати до адвокатури колишніх присяжних повірених, затверджувати перший склад захисників губвиконкомом, заборонити сумісництво захисників. А Нарком юстиції УРСР М. О.Скрипник на одній із нарад виступив проти надання адвокатурі автономії та за встановлення за нею судового нагляду.

У січні 1922 р. в Харкові відбувся перший Всеукраїнський з'їзд працівників юстиції, в одній із резолюцій якого "Про адвокатуру" були сформульовані такі принципи створення адвокатури: організувати колегії правозаступників при губернських відділах юстиції; оплату праці захисників встановлювати за таксою з конкретним визначенням випадків звільнення від оплати; при виборі захисника в кримінальних і представництва у цивільних справах враховувати побажання особи, яка потребує юридичної допомоги; вважати недопустимим сумісництво членів колегії захисників із посадами в НКЮ, УНК, міліції, розшуку. З'їзд також доручив Наркомату юстиції розробити відповідний законопроект реформи колегій правозаступників, який 2 жовтня 1922 р. й було прийнято після обговоре...