Місце Криму в українській історії. Перші спроби становлення кримської державності (1917-1919). Крим в українській геополітиці 1917-1921 рр. Спроби установи кримського уряду різними політичними силами. Передумови національно-визвольних змагань в Україні.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Севастопольський інститут банківської справи

Університету банківської справи

Національного банку України

Кафедра правознавства

Курсова робота

з дисципліни "Історія держави та права України"

на тему:

Державно правовий ровзиток Криму в період національно визвольних змагань (1917-1921 рр.)

Виконала студентка 1 курсу групи ПР-32

М.С. Погребна

Перевірив професор кафедри правознавства, доктор юридичних наук

А.С. Захарчук

Севастополь - 2013

Зміст

• Вступ
• Глава 1. Аналіз перших спроб становлення кримської державності (1917-1919)
• 1.1 Крим в українській геополітиці 1917-1921 рр.
• 1.2 Аналіз перших спроб становлення Кримської державності (1917-1919)
• 1.3 Спроби установи кримського уряду різними політичними силами
• Глава 2. Аналіз передумов національно-визвольних змагань в україні
• 2.1 Україна в добу Центральної Ради
• 2.2 Війна Радянської Росії проти УНР (кінець 1917 - початок 1918 рр.)
• 2.3 Брестський мирний договір
• 2.4 Гетьманський переворот. Внутрішня та зовнішня політика П. Скоропадського
• 2.5 Директорія
• Висновок
• Список використаних джерел

Вступ

Місце Криму в українській історії, культурі, економіці та політиці тривалий час дебатується вченими і суспільно-політичними діячами. А втім, мало хто помічає, що основне питання, навколо якого в'яжуться всі вище зазначені, це - надзвичайно вигідне географічне розташування Кримського півострова. Я не помилюсь, коли скажу, що більшість тутешніх проблем соціального, культурного, національно-політичного та економічного характеру залежать саме від цього чинника.

Якщо поглянути на історичний процес у межах кордонів сучасної України, то важко не помітити, що Крим із давніх-давен був надзвичайно важливою віссю міжнародних стосунків, а відтак - і об'єктом геополітичних інтересів багатьох держав і народів. Припускаю, що саме тому в часи національно-визвольної боротьби за українську державність 1917-1921 рр., боротьби, яка спиралася відповідно на декілька історичних концепцій легітимізації державних кордонів (М. Грушевського, В. Липинського), - "кримське питання" (а точніше - проблема територіальної приналежності Криму) поставало особливо гостро.

З одного боку, півострів "логічно вписувався" в адміністративно-територіальний устрій молодої Української держави, адже цьому сприяли природо-кліматичні умови, особливості географічного розташування і навіть та частка українців, яка тут проживала. З іншого боку, за останні 130 років до революції 1917 р. Крим став важливою військовою і торгівельною базою російських геополітичних інтересів, і як уважали продовжувачі цієї стратегії - в уособленні діячів білого руху чи то більшовиків - цей півострів був невід'ємною територією Росії і російського народу.

У цьому випадку незайвими будуть зауваги професора Гарвардського університету Романа Шпорлюка про те, що з часів "освоєння Півдня" у російській національній свідомості завоювання Чорноморського узбережжя та Криму сприймалося у світлі імперських воєн, військової величі держави, будівництва Одеси і Севастополя, тоді як в українській національній свідомості, навпаки, історія цих земель починалася кількома століттями раніше, і, крім того, це історія народу, народних воєн і народного освоєння території.

кримська державність українська геополітика

Глава 1. Аналіз перших спроб становлення кримської державності (1917-1919)

1.1 Крим в українській геополітиці 1917-1921 рр.

Переходячи конкретно до нашої теми, треба, зрештою, зауважити, що ХХ ст. позначилося зростанням етнонаціональної свідомості багатьох корінних народів, і з розвалом Російської імперії кримські татари теж стали вимагати для себе автономних і навіть державних преференцій.

Як відомо, урядування в Україні Центральної Ради надто непослідовно позиціонувалося щодо територіальної приналежності Криму. Проблеми визначення українського державного простору, які постали фактично від часу створення цього національно-політичного органу, виробили у його діячів надзвичайно делікатне ставлення щодо "кримського питання". Так, у рефераті одного з провідних діячів ЦР Федора Матушевського "Права національних меншостей", прочитаному на Всеукраїнському національному конгресі у Києві 6 квітня 1917 р., опріч проблеми забезпечення прав національних меншин, йшлося власне про те, "що таке Україна і чого ми для неї добиваємося" [2, 151]. І там у контексті боротьби українців за національно-територіальну автономію було сказано, що "Україною ми називаємо край, заселений поспіль нашим українським народом; край, в склад якого входить вісім губерень: Київська, Волинська, Подільська, Полтавська, Харківська, Катеринеславська, Херсонська та Чернігівська. " [2, 151]. Натомість із Таврійської губернії, згідно старого адміністративного поділу колишньої Російської імперії, Ф. Матушевський відніс до України лише 3 повіти - Бердянський, Дніпровський і Мелітопольський [2, 152]. Таким чином, сам Крим, у межах Сімферопольського, Євпаторійського, Перекопського, Ялтинського і Феодосійського повітів Таврійської губернії, на думку Матушевського та інших доповідачів національного конгресу, не був українською етнічною територією.

Тут варто зауважити, що сам етнографічний принцип визначення кордонів України, прихильником і основним промотором якого був голова ЦР Михайло Грушевський, значною мірою підважував політичну силу українського національного руху 1917 р. У зв'язку з тим, що на Наддніпрянщині проживало чимало інших етносів, у тому числі - російський, з боку Тимчасового уряду, а пізніше - і більшовиків етнографічний принцип визначення території України був предметом маніпулювання і затягування переговорів про визнання власне Української держави як такої. Незважаючи на це, до території проголошеної (у ІІІ Універсалі), незалежної (з ІV Універсалу) Української Народної Республіки Кримський півострів М. Грушевський і його прибічники не включали, хоча уряд (Генеральний Секретаріат) і співпрацював із політичними силами Криму у питаннях остаточного розмежування спірних областей.

Принагідно відзначимо, що, починаючи з лютого 1918 р., на зовнішньополітичній арені керманичі УНР і її нового уряду - Ради Народних Міністрів (РНМ), проводили дещо інший курс щодо Криму. На підставі Брестських домовленостей з країнами Почвірного союзу (27 січня (9 лютого) 1918 р.) і укладеного між ними й РСФРР мирного договору від 3 березня 1918 р., українські дипломати під час переговорів із російською стороною сподівалися вирішити "кримське питання" на свою користь. У зв'язку з цим, 14 лютого 1918 р. воно обговорювалося у РНМ УНР, де було зазначено, що РСФРР треба висунути умови, аби Крим залишався під впливом України. Окрім того, передбачалося поставити більшовиків перед "фактом", що "Весь флот (також і торговельний) на Чорному морі належить тільки Україні" [4, 25-25зв.]. З іншого боку, в ухваленому ЦР від 6 березня 1918 р. законі про новий адміністративно-територіальний поділ Української Народної Республіки Крим не вважався її державною територією [3, 41-43].

Цілком очевидно, що однією з обставин, з якою не могла не рахуватися молода українська держава, був національно-революційний рух кримських татар. У березні 1917 р. був утворений Мусульманський виконавчий комітет на чолі з 32-річним Челебі Челебієвим, який активно прагнув до співпраці з ЦР. У липні 1917 р. була створена "Міллі фірка" (національна партія), що ідеологічно спиралася на пантюркістські засади. Ця партія, спираючись на гарантії недоторканості Криму, які у листопаді 1917 р. своїм ІІІ Універсалом проголосила ЦР, організувала кримськотатарські установчі збори. Було ухвалено основи законодавства у Криму і створено кримськотатарський національний уряд на чолі з Ч. Челебієвим. Під час більшовицької окупації кінця 1917 - початку 1918 р. цей уряд було ліквідовано, а його керівника - вбито [5, 8]. Інший політичний діяч кримських татар Д. Сейдамет емігрував до Туреччини, де намагався заручитися підтримкою турецької влади у питанні державності Криму, але, блокований українською місією М. Левітського, зазнав дипломатичного фіаско.

Тим часом українські війська на чолі з полковником Петром Болбочаном, за підтримки німецько-австрійських військ (а подекуди - і всупереч їм) почали вигнання більшовиків з України і Криму, яке завершувалося у двадцятих числах квітня 1918 р. На той момент німецьке командування не бажало віддавати Крим під юрисдикцію українського уряду, а тому П. Болбочан змушений був відійти до північних повітів Таврійської губернії. У цей же час відбувалася ротація української влади на найвищому рівні, і за втручання німецького чинника замість Центральної Ради в Україні почалося правління гетьмана Павла Скоропадського.

Треба відзначити наполегливість гетьманського уряду у "кримському питанні". Фактично з самого початку в офіційних колах Гетьманату було висловлено думку про необхідність ведення однозначної як внутрішньої, та і зовнішньої політики у справі приєднання Кримського півострова до Української Держави. В той час, коли П. Скоропадський намагався порозумітися з цього приводу з вищим німецьким командуванням, у Міністерстві закордонних с...