Республіканська форма правління: конституційно-правова оцінка

Особливості моделі організації державної влади в республіканській формі правління. Знайомство з важливими етапами розвитку демократії. Форма правління як абстрактна категорія науки конституційного права. Аналіз ознак республіканської форми правління.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Республіканська форма правління: конституційно-правова оцінка

республіканський правління конституційний право

Вступ

Історично склалося так, що спочатку з`явилися держави, форму яких, передовсім, визначала форма держави ; більше того, таких категорій, як форма державного устрою або політичний режим просто не існувало. Шляхом визначення виду інституту глави держави, його головних ознак, а також виділення основних засад існування вищих державних органів можна розрізнити такі дві основні форми правління, як монархія та республіка. Ці форми правління історично склалися в процесі боротьби і взаємодії соціальних і політичних сил відповідного суспільства . Хоча першою з`явилася все-таки монархічна форма правління, та внаслідок значного поширення демократичних ідей і настроїв у сучасному світі можна констатувати те, що більшість країн на сьогоднішній день вибрали для себе республіканську форму правління. У цих республіках є свої особливості, характерні ознаки, що суспільно розвиваючись, наповнюються новим змістом, збагачуючись у взаємозв'язку і взаємодії . Разом із тим існуючі держави з республіканською формою правління мають загальні ознаки, що дозволяє дати визначення кожному елементу такої форми держави. Глабоке і всебічне дослідження саме цієї форми правління неминуче вимагає, по-перше, дослідження республіки не взагалі, а відповідно до конкретних умов життя суспільства і держави і , по-друге, наступного поділу республік на окремі види і підвиди.

Актуальність дослідження зумовлена. Насамперед, її практичною значимістю для сучасного етапу державного будівництва України, а також її важливим науковим значенням і винятковою роллю становлення і розвитку республіканства в сучасному глобалізованому і демократичному світі.

Мета дослідження полягає в комплексному загальнотеоретичному й порівняльно-правовому аналізі еволюції республіканської форми правління у країнах старої й молодої демократії як самостійної форми правління та доведення того твердження, що вона є оптимальною організацією державної влади для більшості країн на сучасному етапі розвитку суспільства.

Для досягнення мети автором поставлені такі завдання:

- Здійснити аналіз на основі системно-історичного та порівняльного підходів стану дослідженості теми й визначити напрями досліджень ;

- Розкрити основні тенденції розвитку республіканства в світі ;

- Розкрити модель організації державної влади в республіканській формі правління ;

- Сформулювати теоретичні висновки й практичні рекомендації щодо вдосконалення даної форми правління ;

- Визначити загальне поняття республіки як форми державного правління ;

- Визначити юридичну природу основних інститутів республіки і їх взаємодію між собою ;

- Проаналізувати процеси становлення республіки в великих європейських державах ;

- Розглянути основні проблеми функціонування даної державної моделі в зарубіжних країнах ;

Структура курсової роботи визначається змістом досліджуваної проблеми і спрямуванням на досягнення поставленої мети.

Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел.

У розділі І «Виникнення та розвиток республіканської форми правління» розглядаються найбільш відомі країни з республіканською формою правління, які існували в різні часи, наведена їх коротка характеристиха та особливі риси.

У розділі ІІ «Поняття та ознаки республіки» розкривається сама сутність республіки, наведено визначення та основні її ознаки.

У розділі ІІІ «Види республік» йдеться про найпоширеніші в сучасному світі види даної форми державного правління. Проаналізовано основні три види республіки, а також деякі атипові види.

1. Виникнення та розвиток республіканської форми правління

Республіканська форма правління зародилася в рабовласницькій державі. Найбільш яскраво проявилася вона в демократичній Афінській республіці. Тут всі органи держави, в тому числі найвищі (найважливішим із них було народне зібрання ), обиралися повноправними громадянами Афін.

Спочатку Афіни були республікою, яка мала яскраво виражений аристократичний характер. Величезну роль відігравав ареопаг - аристократична установа , що заміняла раду старійшин. Вищими посадовими особами були архонти. Щорічно ареопаг призначав 9 архонтів із представників найбільш знатних і багатих родин. Народне зібрання в той час ще великого значення не мало.

Населення Аттіки розпадалося на декілька груп. Привілейованим прошарком населення була аристократія , чи , як їх тут називали евпатриди. Вони користувалися всіма політичними і громадянськими правами. Основну масу населення складав демос - землевласники, ремісники, торговці, моряки. Склад і майнове становище демосу було неоднаковим :від селянина-бідняка до багатого власника майстерень, чи заможного торговця. Але всі представники демосу, маючи права громадян, не мали майже ніяких політичних прав.

І, насамкінець, в Афінах існувала ще одна група вільного населення - так звані метки. Це були іноземці, що посилилися в Афінах і займалися, як правило, торгівлею або ремеслом. Метеки не мали ні громадянських, ні політичних прав. Особливою категорією населення були раби. Вони, звичайно, були абсолютно безправні. І взагалі не вважалися людьми - на них дивилися як на робочу силу чи інвентар.

В Афінах рано сформувалися політичні протиріччя і розгорнулася напружена політична боротьба. Це була боротьба селянської бідноти за збереження землі і свободи., тобто боротьба проти рабства. Справа в тому, що за афінськими звичаями селянин-боржник, який не зміг виплатити вчасно борг, ставав рабом і повинен був своєю власною працею відробити борг. Крім того, боротьба точилася між демосом і евпатридами. Найбагатші прошарки демосу прагнули того, щоб користуватися такими ж політичними правами і привілеями, як евпатриди.

Ця боротьба досягла найвищого напруження на межі VII-VI ст. до н. е. В 594 році одним із архонтів був вибраний Солон, що провів низку сміливих, революційних заходів. Він відмінив всі існуючі до того часу борги, звільнив уярмлених і назавжди заборонив продаж у рабство за борги. Увів нову конституцію, розподілив усіх афінських громадян на 4 класи в залежності від розміру їх земельних володінь ( або прибутків з них ). Тепер уже не знать вирішувала приналежність до привілейованих шарів суспільства, а майно, багатство. За Солона був створений новий виборний орган - рада 400, яка поступово почала витісняти ареопаг. Значно зросла роль народного зібрання, що стало вищою інстанцією у вирішенні всіх важливих державних питань. Реформи, проведені Солоном, сприяли загальній демократизації Афінської держави.

Ці демократичні реформи були продовжені і розвинуті Кліфкном ( 510-509 рр до н. е. ). Він увів новий територіальний поділ Аттики. За Клісфена рада 400 була реформована в раду 500, крім того, створена виборна воєнна колегія - 10 стратегів.Його заходи спрямували розвиток Афінської держави у бік ще більшої демократизації, продовжувачем якої був видатний політичний діяч Перікл. За часів його правління ьуло розширене виборче право. Державні посади почали оплачуватися, що давало можливість займати їх не тільки багатим людям ( у подальшому буде встановлена плата і за відвідування народного зібрання ). Перікл вводить так звані «театральні гроші», тобто оплата білетів до театру для найбіднішого населення. В Афінах театр був не тільки розвагою чи видовищем, але й засобом політичного виховання.

В цю епохе афінська демократія досягає свого найвищого розквіту. Усім життям держави керувало народне зібрання. Зібрання збиралося щорічно, кожний афінський громадянин користувався повною свободою слова і міг вносити будь-які пропозиції аж до нових законопроектів. Виборче право після реформи Перікла стало всезагальним, і тепер Афінський громадянин подавав свій голос обираючи посадову особу, але і сам міг бути вибраним на будь-яку державну посаду.

Крім народного зібрання в Афінській республіці існували й інші демократичні інститути, наприклад, гелієм ( суд присяжних ), що нараховував 6 тисяч членів. Гелієя мала ще і законодавчі функції. Рада 500 слідкувала за виконанням прийнятих законів і за діяльність посадових осіб. Щоб уникнути підкупів та інтриг, вибори в гелією і раду 500. Були пов`язані з жеребкуванням, тобто спочатку планувалася більша, ніж потрібна, кількість кандидатів, а потім серед них проводилося жеребкування. І , насамкінець, існувала колегія стратегів ( із десяти чоловік ), яка за часів Перікла відігравала велике значення, оскільки він сам 10 років поспіль обирався до її складу. Вибори до неї проходили без жеребкування, шляхом висунення певних кандидатур. Такою була сутність республіканського устрою Афін.

Отже, в Афінах уперше з`явилася демократія, як ознака республіканської форми правління. Саме в Афінах виникла приватна власність, що зіграла вирішальну роль у становленні і розвитку демократії і зародила відповідні їй соціально-політичні інститути : автономну особистість, захищену правом, систему демократичної поведінки. В античному світі були закладені деякі основи фундаментальної демократії : приватна власність, вільна особистість, незалежн від держави громадянське суспільство, республіканська форма правління і приватне...