Особливості агресивної поведінки курсантів та працівників міліції

Розгляд основних особливостей агресивної поведінки курсантів та працівників міліції. Характеристика та аналіз видів агресивності по З. Фрейду: імпульсна жорстокість, садизм, деструктивність. Фізична агресія як результат підвищення соціального контролю.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Вступ

агресивний поведінка курсант міліція

Актуальність теми. Однією з характерних особливостей соціальної взаємодії людей у сучасному суспільстві є підвищена конфліктність та агресивність. Це пов'язано з впливом цілого ряду факторів що ускладнюють життєдіяльність і є джерелом роздратування, психічної напруги.

З огляду на це є актуальними будь-які дослідження деструктивних проявів особистості у різноманітних галузях діяльності людини. Особливу практичну значимість вони мають в умовах специфічної діяльності органів внутрішніх справ взагалі і в процесі підготовки курсантів у вищих закладах освіти системи МВС зокрема.

Вивчення агресивних проявів у майбутніх офіцерів виходить за межі традиційних напрямків психологічних досліджень у вищій військовій школі, як правило, орієнтованих на виявлення закономірностей змін, розвитку та формування професійно значимих якостей. Однак, такі дослідження не можуть відтворити повну картину розвитку особистості майбутнього офіцера, якщо не враховувати, що різноманітні деструктивні особистісні прояви також впливають на її становлення.

Серед них важливе місце належить агресивності, яка об'єктивно може виступати дестабілізуючим фактором у підготовці курсантів, впливати на здатність контролювати і регулювати ними власні психічні стани та поведінкові реакції, що необхідно для забезпечення нормальної та ефективної навчальної і службової діяльності. Крім того, враховуючи, що курсанти належать до категорії психічно здорових осіб, прояви ними агресивності можуть бути свідченням відсутності оптимальних психолого-педагогічних умов їх підготовки. Неможливо допустити прояви агресивності у майбутній службовій діяльності офіцера як суб'єкта професійного спілкування.

Багато відомих українських науковців внесли вагомий вклад у дослідження сутності агресії (Н.В. Алікіна, О.М. Бандурка, В.І. Барко, А.Ф. Зелінський, С.Д. Максименко, В.С. Медведєв, О.М. Морозов, В.М. Синьов, О.В. Тімченко, Л.І. Казміренко, М.В. Костицький, С.І. Яковенко та ін.).

Загальні аспекти агресивної поведінки людини, її сутність та витоки глибоко досліджені вітчизняними і зарубіжними вченими (Л.М. Аболін, А. Ассінгер, А. Бандура, Л. Берковіц, Р. Берон, Ф.Б. Березін, О.О. Бодальов, І.Б. Бойко, Л.Ф. Бурлачук, В.В. Горінов, І.В. Горшков, Д.М. Давидов, Є.Г. Дозорцева, М.О. Качаєва, Є. Керрол, С.Л. Кравчук, І.В. Крук, К. Лоренц, Л.О. Пережогін, Ф. Ріман, Д. Річардсон, О.М. Столяренко, Б.В. Шостакович та ін.).

Правові аспекти агресивності й агресії, що пов'язані з психологічними особливостями особистості, специфікою діяльності працівників ОВС, знайшли своє відображення у дослідженнях В.Г. Андросюка, Л.М. Балабанової, В.О. Лефтерова, Т.Р. Морозової, О.В. Тімченка й ін.

Актуальність дослідження агресивності майбутніх офіцерів полягає також і в тому, що гармонійно розвинута особистість передбачає наявність у ній певної долі агресивності, що й робить її соціально адаптованою і корисною (наприклад, для подолання життєвих перешкод), у протилежному випадку відбувається втрата індивідуальності, суб'єкт стає пасивним, конформним, знижується його соціальний статус (Ю.М. Антонян, 1995), що не сприяє ефективній професійній діяльності офіцера.

Об'єктом даного дослідження виступає поведінка.

Предметом - агресивна поведінка.

Метою даного дослідження є вивчення особливостей агресивної поведінки курсантів та працівників міліції.

Для досягнення мети дослідження були поставлені наступні завдання:

1) Здійснити теоретичний аналіз літературних джерел з проблеми агресивності;

2) Визначити особливості агресивної поведінки курсантів та працівників міліції;

3) Вивчити особливості комунікативної агресивності курсантів та працівників міліції

Методи дослідження:

-теоретичний аналіз наукової літератури з проблеми дослідження,

-здійснення емпіричного дослідження із застосуванням діагностичних методик:

1) Тест «Руки» Вагнера.

2) Методика дослідження агресивності особистості «Діагностика показників і форм агресії А. Басса і А. Дарки».

3) Визначення інтегральних форм комунікативної агресивності (В.В.Бойко).

4) Математико-статистичні методи, які здійснюються на принципах порівняльного аналізу в навчальному дослідженні (t-критерії Ст'юдента, ц-критерій Фішера).

У дослідженні брали участь 100 осіб, з них 50 курсантів 4 курсу ХНУВС та 50 працівників Харківського міського управління ГУМВС України в Харківській області, серед яких 25 працівників патрульно-постової служби (ППСМ), віком від 20 до 40 років, та 25 працівників сектору карного розшуку, віком від 22 до 40 років, всі чоловіки.

Структура дипломної роботи: два розділи (теоретичний та практичний), вступ, висновки, додатки, список літератури.

1. Теоретичні підходи дослідження агресивності

1.1 Загальні поняття про агресивність та напрямки її дослідження у психологічній літературі

Вся історія людства переконливо доводить, що агресія є невід'ємною частиною життя особи і суспільства. У перекладі з латинської мови «агресія» означає «напад» В даний час термін «агресія» уживається надзвичайно широко. Даний феномен пов'язують і з негативними емоціями (наприклад, гнівом), і з негативними мотивами (наприклад, прагненням нашкодити), а також з негативними установками (наприклад, расовими упередженнями) і деструктивними діями.

По своїй внутрішній суті і зовнішнім проявам агресію можна розглядати як поведінковий прояв. Поведінка, з погляду одного з великих необихевиористов Кларка Халла, починається із стимулу із зовні або із стану потреби і закінчується реакцією. Але основною детерминантой поведінки Халл вважав потребу, що викликає активність організму, його поведінку. Агресивність, на його думку, стала благоприобретенной формою поведінки. Вона визначається тим, що людина прагнути добитися максимальної переваги для себе серед собі подібних. Когнітивні моделі агресії акцентують емоційні і пізнавальні процеси в прояві агресивної поведінки. Дані теорії достатньо оптимістичні в плані можливості контролю агресії, оскільки вони припускають, що людину можна навчити бути менш агресивною. Але, з іншого боку, самі ж автори цих теорій не виключають можливість прояву імпульсної агресії, не підвладної свідомості і розуму.

Погляди Фрейда на витоки і природу агресії украй песимістичні. Це поведінка не тільки природжене, таке, що бере початок з «вбудованого» в людині інстинкту смерті, але також і неминуче, оскільки, якщо енергія Танатоса не буде обернена зовні, це незабаром приведе до руйнування самого індивідуума. Зовнішній прояв емоцій, супроводжуючих агресію, може викликати розрядку руйнівної енергії і, таким чином, зменшити вірогідність появи небезпечніших дій. Тобто катарсис - здійснення експресивних дій, що не супроводжуються руйнуванням, може бути ефективним засобом запобігання небезпечнішим вчинкам. Іншими словами, з погляду З. Фрейда агресія має біологічну (інстинктивну) природу і подолати її неможливо, окрім як частково регулювати соціальними нормами, додаючи їй більш менш нешкідливі форми. [37, с. 117].

Еволюційний підхід до розвитку людської агресивності спирається, в першу чергу, на теорію До. Лоренця, розроблену в результаті вивчення поведінки тварин. Погляди К. Лоренца достатньо близькі до поглядів З. Фрейда. Згідно концепції К. Лоренца агресія бере свій початок з природженого інстинкту боротьби за виживання. Цей інстинкт розвинувся в ході еволюції і виконує три важливі функції: 1) боротьба розсіює представників видів на широкому географічному просторі, 2) агресія допомагає поліпшити генетичний фонд вигляду за рахунок того, що залишають потомство тільки найбільш сильні і енергійні, 3) сильні тварини краще захищаються і забезпечують виживання свого потомства. [17, С. 92]. Проте, в застосуванні до людини, швидше потрібно констатувати негативну роль другого пункту. Енергія агресії генерується в організмі спонтанно, безперервно, в постійному темпі, регулярно накопичуючись з часом. Чим більше кількість агресивної енергії є в даний момент, тим меншої сили стимул потрібний для того, щоб агресія «виплеснулася» зовні. Це так звана «психогідравлічна модель» агресії, створена на основі дослідження агресії тварин.

З позиції аналітичної психології До. Юнга, проблема агресії і агресивності представляється як психічна енергія, яка може виявлятися у формі сексуальності. Або ж можна сказати, що психічна енергія виявляється агресією, різноманітною і вектори, у тому числі і либидиозную. Агресивність як психічна енергія має своє коріння філогенезу і онтогенетичних, яке виявляється як в особистому, так і колективному несвідомому. Проте, з позиції індивідуальної психології А. Адлера головне джерело поведінки агресії лежить в могутньому прагненні до досягнення переваги і досконалості, яка розвивається у людини у відповідь на свою непристосованість в природі як біологічної істоти і неповноцінності окремих своїх органів. [33, с. 84].

Одним з підходів до розуміння суті людської агресивності є антропоэкологический підхід. Агресія і агресивність, зло і насильство, війна і руйнування і так далі і тому подібне всіма дослідниками людини безперечно відносяться до негативних, аномальн...