Компоненти комунікації

Канали і засоби комунікації. Вербальні компоненти спілкування, їх роль у міжособистісному спілкуванні. Невербальні повідомлення, їх особливості. Невербальні засоби спілкування. Процеси взаємодії вербальних і невербальних компонентів спілкування.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

Кам'янець-Подільський національний університет ім. Івана Огієнка

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

Компоненти комунікації

Студентки заочного відділення

Факультету української філології

та журналістики

спеціальності журналістики

І курсу

Групи 11-ж

Герасімової Наталії

Кам'янець-Подільський 2012г.



1.) Елементарні компоненти і засоби комунікації

Безпосереднє, «живе» спілкування людей завжди неповторне, оскільки у ньому беруть участь особистості з різним внутрішнім світом, звичками, уподобаннями тощо; сам процес інтеракції відбувається у конкретній ситуації; тематика, яка обговорюється учасниками, може стосуватись найрізноманітніших проблем; результати спілкування бувають непередбачувані тощо. Водночас у будь-якому типі спілкування є спільні елементи, які уможливлюють сам процес інтеракцїї, взаємодію учасників. Це елементарні компоненти і засоби комунікації.

Елементарні компоненти комунікації. До них належить адресант, адресат, повідомлення, канал комунікації. інформаційний шум, фільтри, зворотний зв'язок, Контекст і ситуація:

1) адресант (автор, мовець). Він є джерелом повідомлення. Спирається на існуючі в конкретному суспільстві стратегії презентації інформації. Може реалізувати свої інтенції у формі усного дискурсу, листа, скарги, роману, урочистих зборів тощо. Адресант кодує свої повідомлення і подає їх у відповідних формах, доступних для адресата (слухача, читача, аудиторії);

2) адресат. Кінцевий «споживач» повідомлення. Сприймає повідомлення і відповідно до своїх когнітивних стратегій і конкретних умов інтерпретує повідомлення адресанта;

3) повідомлення. Це інформація, втілена у конкретний код і передана за допомогою відповідного каналу спілкування. Може реалізуватися засобами мови та інших знакових (семіотичних) систем, зокрема жестами, мімікою, рухами та поставами, схемами, діаграмами тощо;

4) канал комунікації. «Міст», що поєднує адресанта й адресата. Кожне повідомлення вимагає свого власного шляху передавання від джерела інформації до споживача;

5) інформаційний (комунікативний) шум. Це вибіркове сприйняття, семантичні перешкоди, інформаційні перевантаження, слабкий зворотний зв'язок тощо. Він Може виникати внаслідок перекручень у каналах комунікації, деформування інформації самими учасниками комунікації тощо;

6) фільтри. Це соціальні, психологічні, фізичні та інші обмеження, накладені на інформацію в процесі комунікації. З боку адресанта -- відбір інформації для повідомлення. Фільтри можуть бути внутрішніми (психологічними: недовіра, невпевненість тощо) або зовнішніми (цензура, заборони, табу тощо). З боку адресата фільтрами можуть виступати несприйняття мовця як авторитета, недовіра до нього тощо;

7) зворотний зв'язок (зворотна інформація). Ним є реакція адресата на повідомлення, яка допомагає адресантові орієнтуватись в його особі, переконатись у мірі дієвості своїх аргументів, досягненні чи недосягненні предметної та комунікативної мети тощо. Реакція може бути словесною або несловесною (жестовою, мімічною, спонтанно руховою тощо);

8) контекст і ситуація. Це місце і час здійснення спілкування; наявність чи відсутність безпосереднього контакту; можливість бачити, чути адресата; кількість учасників комунікації, офіційність чи неофіційність спілкування; наявність «чужих»; «своя» чи «чужа» територія спілкування тощо.

Засоби комунікації. Цими засобами є коди, тобто система відповідностей між формою і значенням повідомлення. Знання коду необхідне для передавання інформації обома учасниками спілкування.

Найважливішими засобами комунікації є засоби мовної системи, паралінгвістичні засоби, компоненти інших семіотичних систем.

1. Засоби мовної системи. Серед них виокремлюють:

— експліцитні (матеріально виражені): одиниці різних рівнів мови, категорії, властиві конкретним рівням мови, а також мові загалом;

— імпліцитні (матеріально не виражені), однак без них комунікація відбуватися не може. Це різноманітні правила і закономірності організації мовної системи (парадигматичні й синтагматичні), правила спілкування, імплікації (непрямі висновки) та імплікатури (непрямі смисли).

2. Паралінгвістичні засоби. До них належать: різноманітні жести, міміка, контрольовані й неконтрольовані (спонтанні) рухи, постава, відстань між комунікантами, свідома організація простору спілкування тощо. Російський лінгвіст Ігор Горєлов зазначав: «У людині виховується з самого початку життя навичка розподілу уваги між вербальною і невербальною частинами комунікативного акту, завжди включеного в ширшу сферу, ніж власне мовленнєва діяльність».

3. Компоненти інших семіотичних систем. Ідеться про ті складові, що «влиті» у вербальне спілкування: схеми, графіки, малюнки, позначення тощо, які можуть супроводжувати комунікацію, а також одяг (форма, колір тощо), кольори розфарбованого обличчя та інших частин тіла, запахи, які супроводжують комунікацію тощо.

У спілкуванні засоби мовного коду виступають не ізольвано, а в єдності, формуючи комунікативне повідомлення, у якому синтезований смисл усіх використаних засобів коду.

2.) Канали комунікації. Комунікативний шум

Повідомлення, яке поєднує учасників спілкування, створюється адресантом (автором) за допомогою носіїв конкретного коду (тобто кодується) і надсилається адресату. Кодування і надсилання повідомлення здійснюється з урахуванням фізіологічних можливостей людей.

Комунікативні процеси поділяють на типи відповідно до фізіологічних каналів, які використовуються. «Людство у цьому незмінне, воно може вигадати якісь нові системи зв'язку, але вони все одно повинні опиратися на ті самі п'ять органів чуттів. ...Теоретично на кожному з них людство могло започаткувати розгалужені мови, автономні одна від одної, і мати відповідні граматики й тексти. Реально цього не сталося, можливо, не всі канали виявилися однаково цікавими. Проте один з них став домінантним, а всі інші реально розглядаються насьогодні як додаткові реалізації вже існуючої моделі», -- зазначає Г. Почепцов.

Канал комунікації -- «місток», який поєднує адресанта і адресата;

засоби, за допомогою яких надсилається повідомлення.

У комунікаційних процесах використовують вокальний, візуальний, тактильний, нюховий і смаковий канали.

1. Вокальний (слуховий, звуковий) канал. Це провідний канал комунікації; саме він став домінуючим у процесах міжособистісного спілкування.

Переваги цього каналу спілкування полягають у тому, що: усе, що потрібно для комунікації, завжди з людиною; немає потреби у додаткових засобах; при говорінні не витрачається жоден фізичний матеріал, тобто, це економний засіб спілкування; усна комунікація дає змогу транслювати великі масиви інформації від покоління до покоління (міфи, вірування, легенди тощо); це природний характер спілкування.

Обмеження цього каналу: інформацію неможливо передати на великі відстані без спеціальних технічних засобів; неможливе селективне (вибіркове) передавання інформації до однієї людини (звернення мовця до когось персонально в аудиторії почують усі присутні в ній). Шепотіння є дієвим лише на невеликій відстані між учасниками спілкування; нетривалість у часі (хоча в окремих випадках це можна розцінювати як позитивне явище); усне передавання є нечітким (інформація може бути перекручена посередником передавання (ефект «зіпсутого телефону»)); усна комунікація доступна лише одному мовцеві (одночасне говоріння кількох мовців неефективне).

2. Візуальний (зоровий) канал. Цим каналом людина отримує більшість інформації від оточення. У комунікативних структурах, які використовують його (наприклад, телебачення, прапорцева сигналізація, сигналізація за допомогою диму тощо), велике значення має писемність. Саме вона знімає обмеження слухового каналу: писемність не прив'язана до однієї координати часу і простору; текст може мандрувати в просторі й часі без обмежень; писемність забезпечує точність передавання інформації.

Обмеження цього каналу: необхідність спеціального навчання і наявності спеціальних засобів письма.

3. Тактильний канал (сприймання дотиком). Це обмежений канал передавання інформації для звичайних людей і основний для людей з вадами зору та мовлення (сліпих і сліпоглухих). Застосування: шрифт Брайля, спеціальні знаки на грошових купюрах. Засоби цього каналу важливі у повсякденному житті: людська ласка, відчуття від фізичного контакту тощо.

4. Нюховий канал. Він має важливе значення у деяких культурах та субкультурах (наприклад, використання парфумів у спілкуванні людей протилежної статі в європейській культурі чи рослин із сильним запахом для дезорієнтації ворогів у деяких племенах південноамериканських індіанців тощо). Вагоме значення він мав у минулому для виживання людей в агресивному природному оточенні; залишається суттєвим у тваринному світі. Оскільки запахи є нестійкими, недеталізованими, за їх допомогою неможливо створювати тексти.

5. Смаковий канал. Його роль як «місточка» інформаційних потоків у сучасному суспільстві суттєво знизилася порівняно з попередніми періодами розвитку люд...