Маніпуляція як спосіб здійснення соціальної комунікації

Специфіка розгляду комунікації у соціології тлумачення. Соціологічне тлумачення поняття маніпулятивного впливу. Специфіка явища маніпуляції на рівнях соціальної комунікації. Рівень групової взаємодії. Маніпуляція в середовищі "знаки-символи-стереотипи".
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Вступ

Актуальність роботи. Маніпуляція як спосіб впливу на людину є невід'ємною практикою впродовж всієї історії людства. Однак у ХХІ столітті проблема маніпуляції набуває нового виміру. Протягом ХХ ст. велися наукові дослідження способів впливу на громадську думку, розвивалися прикладні напрямки їх вивчення. Тема маніпуляції не є новою; зафіксована у суспільній свідомості, є темою різного роду публіцистських «розвідок». Відношення до маніпуляції, її ролі у суспільному житті постійно змінювалось, супроводжуючись складними суспільними дискусіями. Разом з цим, наростання всеохоплюючого, «масового» використання маніпулятивних практик стало реалією саме ХХІ ст. - століття, коли, за словами відомого журналіста Дж. К'єза, «ми знаходимося з точки зору інформації на повороті історії» [http://www.youtube.com/watch?v=5iH_X35k8jE].

Поява «інформаційного суспільства», і, відповідно, поширення високопродуктивних систем передачі та обробки інформації, зумовили не лише кардинальні кількісні, а й якісні зміни у технологіях маніпуляції. Старі, «прямі» способи впливу, зокрема ідеологічний тиск та пропаганда, втратили свою ефективність. Натомість з'являється ряд нових, «прихованих» методик ненасильного формування суспільної думки, які базуються на врахуванні різних умов перебігу соціальної комунікації, соціальних чинників, які її зумовлюють. Мова йдеться про маніпулювання стереотипами, цінностями, міфологізацію суспільної свідомості тощо.

«Причини зміни методів ідеологічного тиску на прихований вплив, технологія здійснення, соціокультурні наслідки маніпуляції становлять пізнавальну проблемну ситуацію.

Таким чином, потреба розгортання соціологічного вивчення проблеми маніпуляцій викликана рядом соціальних передумов. Перш за все це розвиток ЗМІ та соціокультурних взаємодій. По друге, беручи до увагу українське суспільство. яке перебуває у стані трансформації посттоталітарної системи, актуальність теми підкреслюється бурхливим розвитком та удосконаленням засобів і технік маніпуляцій за відсутності реально створених механізмів суспільного захисту від маніпуляцій них зусиль, одночасного зниження ролі інститутів соціального контролю. По-третє, маніпулятивні процеси, як різновиди процесу соціальної комунікації, на даному етапі розвитку суспільства проявляються на всіх рівнях останньої, саме тому вивчення цього явища, абстрагуючись від деяких з них приведе до обмеженого його розуміння. Маніпулятивні впливи, методи та технології їх застосування мають досліджуватися у єдності на всіх рівнях здійснення соціальних комунікацій.

Важливою для подальшого розвитку соціології є також «акцентуація та виокремлення поняття маніпуляцій в соціологічній теорії; розробка соціологічної концепції цього явища, соціологічне вивчення механізмів та наслідків здійснення маніпулятивних впливів». В умовах масовізації соціальних комунікацій дана проблематика набуває актуальності не лише для конкретної країни (України), а світового соціуму в цілому.

Об'єкт

Маніпуляція як спосіб здійснення соціальної комунікації.

Предмет

Маніпулятивні технології та форми їх прояву у соціальних комунікаціях.

Мета

З'ясувати специфіку та способи використання маніпулятивних технологій у соціальних комунікаціях.

Мета роботи може бути реалізована за умови вирішення наступних завдань.

Завдання

1. Уточнити поняття маніпуляції з соціологічної точки зору.

2. Визначити ознаки та структурні елементи маніпулятивної дії як способу здійснення соціальної комунікації.

3. Розглянути особливості протікання маніпуляції на різних рівнях соціальної комунікації.

4. Проаналізувати основні способи здійснення маніпулятивного впливу.

5. Охарактеризувати маніпулятивні технології у соціально-політичній сфері суспільного життя.

Розділ 1. Маніпуляція як спосіб здійснення соціальної комунікації

1.1 Специфіка розгляду комунікації у соціології тлумачення

Поняття «комунікація» є найзагальнішою категорією у соціологічній концептуалізації явища маніпуляції. Комунікація є багатоаспектним явищем та об'єктом вивчення багатьох наук: семіотики, соціології, психології, етнографії, риторики, ряду інформаційних та природонаукових дисциплін. Загальне в його трактуванні пов'язано з розумінням комунікації як «передачі інформації від однієї системи до іншої за допомогою спеціальних носіїв, сигналів» http://lib.rus.ec/b/307784/read#r2.

Комунікація здійснюється на різних рівнях: між індивідами, групами, організаціями, культурами за допомогою різних знакових систем. В науковій практиці розрізняють міжособистісну (інтерперсональну), масову, групову, невербальну, технічну тощо. Відповідно до цього, крім загального, універсального значення, поняття комунікації має додаткові, уточнюючі значення, які визначаються специфікою кута зору різних напрямів наукового дискурсу на процес комунікації. Виходячи з площини соціологічного вивчення комунікативного процесу доцільно виділити категорію «комунікація» функціонально, як «соціальна комунікація».

Комунікація виступає невід'ємною складовою всіх процесів, що протікають в соціумі. Будучи елементом філософського знання починаючи ще від Платона та Арістотеля, тема комунікації ґрунтовно розробляється у працях Фейєрбаха, К. Ясперса, К.О. Апеля, Ю.Хабермаса, В.Гьосле, М.Фуко та інших. Поступово проблематика комунікативних процесів потрапляє в сферу інтересу представників й інших гуманітарних наук. Саме філософська «парадигма комунікації» лежить сьогодні в основі розуміння даної категорії у межах соціологічної та соціально-філософської дисциплін.

В чому ж полягає специфіка комунікації з точки зору соціології? Остання розглядає комунікацію як «соціально обумовлений процес, в межах якого формуються індивідуальні та групові установки мовної поведінки» http://iub.at.ua/_ld/0/61_.__.pdf Шарков «Основы теории коммуникации». На дещо інших аспектах категорії «комунікація» наголошує російський соціолог та психолог Т.М. Дрідзе. Працюючи в межах екоантропоцентричної парадигми соціального пізнання Дрідзе на перший план виводить інтеракційний осередок «людина-середовище», в межах якого безперервно відбуваються метаболістичні процеси обміну речовиною, енергією та інформацією. Зазначені процеси відбуваються у ході комунікації, яка здійснюється «у формі обміну діями породження та інтерпретації текстів - у текстовій діяльності» http://www.isras.ru/files/File/Socis/02-2000/003.DRIDZE.pdf Дридзе;25 - найти журнал. Текст є одиницею комунікації та становить собою ієрархію комунікаційних програм, впорядкованих загальною концепцією (замислом) тих, хто спілкується, а текстова діяльність - механізм обміну діяльності між людьми.

Таким чином, комунікація (або знакове спілкування соціальних суб'єктів), за Дрідзе виступає як:

- ключовий механізм соціальної взаємодії людей, що проявляє себе на всіх рівнях соціокультурної організації суспільства;

- комунікативно-пізнавальний процес, який формується «зціпленням» дій по створенню та інтерпретації текстів;

- комунікативно-пізнавальна діяльність, яка або сприяє матеріально-практичної діяльності, або є самостійною діяльністю;

- смисловий контакт, що досягається при збігу «смислових фокусів» створюваного та інтерпретованого тексту, зумовлюючого ефект «моносуб'єктності» як «платформу» для взаєморозуміння діалогу Т. М. ДРИДЗЕ Социальная коммуникация как текстовая деятельность в семиосоциопсихологии (http://ecsocman.hse.ru/data/931/005/1218/016_Dridze.pdf).

Таким чином ми виходимо на специфічне соціологічне розуміння соціальних комунікацій що становить предмет суспільних наук.

Соціальна комунікація є особливою комунікативною діяльністю людей, яка відбувається через соціально обумовлені знакові системи (мова, міміка та жести, акти поведінки тощо) та розкривається цілим рядом соціально значимих оцінок, конкретних ситуацій, комунікативних сфер та норм спілкування, властивих даному суспільстві.

Зазначене розуміння соціальної комунікації є найширшим її окресленням, як об'єкту вивчення ряду гуманітарних наук. Власне соціологічне дослідження комунікації формується в межах соціології комунікації та, частково, соціології культури.

Основу соціології комунікації як галузі соціологічного пізнання соціальних комунікацій в суспільстві становлять два основних напрямки, які формуються у середині ХХ ст. Це, з одного боку, соціологічні дослідження масових комунікацій, на основі яких формується парадигма прикладного дослідження функціонування ЗМК як соціального інституту, а з іншого - розвиток символічного інтеракціонізму (Кулі, Мід, Хоманс, Блумер та ін.), в межах якого закладено основи розуміння соціальної взаємодії та комунікації, механізмів та закономірностей обміну інформацією у суспільстві.

Соціологія комунікації виступає спеціальною галуззю соціології, яка вивчає функціональні особливості спілкування представників різних соціальних груп в плані їх взаємодії - передачі та отримання смислової та оціночної інформації та в плані впливу на їх становлення до соціальних цінностей даного суспільства та соціуму в цілому. Крім взаємодії соціальних та комунікативних факторів ця дисципліна вивчає рівні комунікації, види комунікативних систем , їх одиниці, та також соціально значимі категорії та часткові функції соціальної комунікації Конецкая В.П. Социология коммуникаций. ст.3-4.

Таким чином в межах соціології комунікації соціальна ком...