Емпатія і її особливості у дітей старшого дошкільного віку

Розвиток емпатії у дітей дошкільного віку. Емпатія в структурі морального розвитку особистості. Стан розвитку емпатії як особистісної якості у дошкільників. Форми роботи з дітьми для розвитку у них співчуття і співпереживання, вміння спілкуватися.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

План:

ВСТУП

Розділ 1. ТЕРЕТИЧНІ МОДЕЛІ ФЕНОМЕНУ ЕМПАТІЇ

1.1 Поняття емпатії у вітчизняній і зарубіжній науці

1.2 Особливості розвитку емпатії у дітей дошкільного віку

1.3 Емпатія в структурі морального розвитку особистості

РОЗДІЛ ІІ. ДОСЛІДЖЕННЯ ЕМПАТІЇ У СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ

2.1 Стан розвитку емпатії як особистісної якості у старших дошкільників

РОЗДІЛ ІІІ. ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ФОРМУВАННЯ ЕМПАТІЇ У СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ

3.1 Програма та методи формування емпатії у старших дошкільників

3.2 Результати експериментальної роботи по формуванню емпатії у старших дошкільників

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

Вступ

Актуальність дослідження. Соціально-економічні і політичні процеси, що відбуваються в Україні, зумовили зміни в моральній атмосфері суспільства. Утвердження демократичних норм суспільного життя висуває нові вимоги до духовного розвитку дитини, її підготовки до життя.

Моральне виховання - одне з найважливіших завдань, які ставить перед психологічною і педагогічною наукою суспільна практика. Поряд з громадськістю, активним творчим відношенням до дійсності необхідною моральною якістю людини нового суспільства являється дієве гуманне відношення до людей, яке складає основу справжнього колективізму.

У структурі морального розвитку особистості важливе значення відіграє емпатія.

Теоретичні основи формування емпатії засновані на ідеях М.Й.Боришевського, Л.П.Виговської, Д.Б.Ельконіна, О.В.Запорожця, Г.С.Костюка, С.Д.Максименко, Л.Б.Мерфі, Ф.Олпорта, В.А.Сухомлинського, І.М.Юсупова, та інших.

Онтогенетичний аспект розвитку емпатії у дітей в роботах відомих вітчизняних психологів та педагогів Б.Г.Ананьєва, Г.М.Андреєвої, Т.В.Василишиної, Т.П.Гаврилової, Я.А.Коменського та інших.

У багатьох роботах показано, що старший дошкільний вік не тільки є сензитивним для емоційного розвитку особистості дитини, але є дуже важливим етапом у соціальному розвитку дитини, у розвитку всіх психічних процесів, моральному розвитку. Накопляючи досвід спілкування, дитина до шести років вже чітко осмислює себе та іншого як суб'єктів переживання та спілкування, вміння діяти осмислено на користь інших людей. Формування мотивацій впливає на виникнення таких пізнавальних явищ як узагальнення, передбачення, що в свою чергу сприяє розвитку у дітей емоційного відгуку(А.В.Запорожець, Я.З.Неверович).

Вивчення проблеми формування емпатії дає можливість проникнути в її психологічну природу, глибше зрозуміти її функцію в поведінці, її роль в моральному розвитку дитини, а, як наслідок, в формуванні її особистості. Знання особливостей розвитку емоційної сфери дітей, механізмів становлення моральних мотивів буде сприяти науково обґрунтованому процесу виховання молодого покоління. Саме це й зумовило вибір теми нашого дослідження «Емпатія і її особливості у дітей старшого дошкільного віку».

Об'єкт дослідження - процес спілкування старших дошкільників.

Предмет дослідження - педагогічні умови розвитку емпатії в старших дошкільників.

Мета дослідження полягає в теоретичному розгляді явища емпатії, розробки підходу до проблеми розвитку емпатії і її методичне вирішення.

Гіпотеза дослідження. Якщо у систему роботи дитячого навчального закладу постійно запроваджувати різні форми роботи з дітьми для розвитку у них співчуття і співпереживання, вміння спілкуватися, то ефективність процесу розвитку емпатії у старшого дошкільника значно підвищиться.

Завдання дослідження:

Проаналізувати основні підходи у дослідженнях емпатії у вітчизняній і зарубіжній науці.

Виявити стан розвитку емпатії у старших дошкільників, її вікові та індивідуальні особливості.

Розробити та апробувати методику формування емпатії у старших дошкільників та експериментально перевірити її ефективність.

Методи дослідження: бесіди, анкетування, заняття, індивідуальна робота, читання художньої літератури, спостереження.

База дослідження: ДНЗ №27; групи « Джерельце »; 6-ти років.

Розділ 1. ТЕРЕТИЧНІ МОДЕЛІ ФЕНОМЕНУ ЕМПАТІЇ

1.1 Поняття емпатії у вітчизняній і зарубіжній науці

Нерозробленість теоретичних аспектів емпатії ставить перед її дослідником завдання всебічного розгляду емпатії, застосування тих літературних даних, які найбільше сприяють розумінню цієї проблеми. Серед дослідників емпатії спостерігаються значні розбіжності в трактуваннях та інтерпретації проблеми емпатії, що ускладнює використання експериментальних даних, отриманих представниками різних напрямків і шкіл. Однак обширна література по емпатії дозволяє систематизувати уявлення сучасних дослідників емпатії, розробити власний підхід до емпатії.

Поняття «емпатія» було поширеним в психологічній літературі на початку 50-х років XX століття. В більш ранніх роботах дослідники користувались поняттям «симпатія», вживаючи його в широкому значенні - як розуміння, відгук, емоційна співучасть. В сучасній зарубіжній психології емпатію практикують або як здатність розуміти переживання іншої людини, або як здатність співпереживати емоційне життя іншого. Складність вивчення емпатії заключається в тому, що одночасно стосується до ряду питань, які теоретично та експериментально мало опрацьовані в науці, таких, наприклад, як проблема емоційних станів, взаємозв'язок переживання та поведінки і так далі.

В трактуванні проблеми емпатії можна виділити дві основні тенденції - уявлення про емпатію як емоційний відгук на переживання іншого і як процес розуміння переживання іншого. Емпатію як емоційне явище розглядає група вчених, досліджуючих емпатію в лабораторному експерименті (Е.Стотленд, І.Є.Бергер, Ц.Ф.Хенер, А.Мехребієн та ін.).

В інших концепціях емпатія розглядається як осмислення внутрішнього життя іншої людини, тобто суто інтелектуальний процес розуміння людини людиною. Як правило так емпатія трактується в психології міжособистісних відносин. В американській психології, наприклад, поширено уявлення про емпатію як когнітивну здатність розпізнавати думки та почуття іншої людини, передбачати відповіді співбесідника (предикативна емпатія).

Розгляд емпатії чи як процесу розуміння, чи як емоційного відгуку на переживання іншого пояснюється тим, що обидва явища пов'язані як з когнітивними, так і з емоційними аспектами пізнання. Уточнення об'єкта дослідження зумовило у психологів необхідність розділити поняття розуміння та емоційного відгуку, але найчастіше розбіжності між ними не виступають достатньо чітко.

Традиційно проблеми, які пов'язані з поняттям емпатії, були об'єктом вивчення філософських дисциплін - етики та естетики. А саме це поняття виходить з етичного поняття симпатії (А.Сміт [86], Г.Спенсер [87], А.Шопенгауер [90] ) та поняття вчуття, яке виникло в німецькій філософії та естетиці (Т.Ліппс [68]).

Поняття «симпатія» існувало ще в давньогрецькій філософії і трактувалось як духовна об'єктивна спільність всіх речей, в силу якої люди співчувають один одному. В етичних системах А.Сміта, Г.Спенсера, А.Шопенгауера симпатія сприймається як властивість людської душі і розглядається в якості регулятора взаємовідносин між людьми в суспільстві, основи совісті, альтруїзму, справедливості [30;147]

В етиці А.Сміта (1759) симпатія виступає як здатність співпереживати іншому, як нормальна властивість людини відчувати потребу в благополуччі іншого. Присутність людей одночасно і полегшує страждання, і спонукає стримувати прояви почуттів. Контроль над емоціями, увага до переживання навколишніх необхідні для підтримки суспільного благополуччя. Симпатія лежить в основі суджень про дії інших людей та про свою власну поведінку, так як дає можливість подивитись на себе збоку, очима стороннього спостерігача [30;147].

Г.Спенсер (1870) розглядав симпатію як здатність співчувати людям, проявляти зацікавленість до їхньої долі. Він виділяв два типи симпатії: інстинктивну та інтелектуальну («співчутливу»). По мірі ускладнення суспільних форм ускладнюється і зміст симпатії, а по мірі психологічного розвитку людини - і характер її проявів. Розглядаючи мораль з еволюційної точки зору, Г.Спенсер аналізував роль симпатії в боротьбі за існування в природі і суспільстві [30;147].

А.Шопенгауер (1840) вважав, що людям властиво співпереживання до всіх інших істот, яке виникає з почуття спільності їх сутності та походження. Ця ідея заснована на розумінні А,Шопенгауером страждань як властивості самого життя. В процесі співпереживання людина забуває про відмінності між собою та іншими. Долаючи свій егоїзм, вона ототожнює себе з іншим, робить його переживання своїми, намагається зупинити його страждання і знаходить в цьому задоволення і щастя [30;147].

Теорія симпатії найбільш повно і послідовно розроблена М.Шеллером (1923)[89]. М.Шеллер, на противагу раціоналізму етичних систем, намагався виявити специфіку симпатії як справжньої форми відносин між людьми. Для М.Шеллера симпатія не просто співучасть, співчуття. Це інтенціональний акт, спрямований на пізнання особистості іншого як найвищої цінності. В акті симпатії здійснюються потенціальні можливості людини від нижчого рівня (вегетативного) до вищого(духовного) [89;26].

В залеж...