Дослідження властивостей домінуючого типу темпераменту

Поняття темпераменту та тривожності, їх сутність. Типи вищої нервової діяльності і темперамент. Характеристика типів темпераменту. Тривожність як причина виникнення неврозу. Діагностика рівня тривожності та домінуючого типу темпераменту студентів.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Зміст

Вcтуп

1. Поняття темпераменту та тривожності

1.1 Сутність темпераменту

1.2 Типи вищої нервової діяльності і темперамент

1.3 Детальна характеристика типів темпераменту

1.4 Тривожність як причина виникнення неврозу

1.5 Висновок до розділу 1

2. Дослідження типу темпераменту та рівня тривожності

2.1 Діагностика рівня тривожності студентів другого курсу

2.2 Дослідження домінуючого типу темпераменту студентів

2.3 Результати експерименту

2.4 Висновок до експериментальної частини

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. Курсова робота складається з двох частин: теоретичної та експериментальної. В першій частині представлені теоретичні надбання наукової теоретичної думки. В другій частині - результати проведених експериментів, сформульовані висновки.

В наш час існує багато стресів які негативно впливають на людину, і залежать як від оточуючого середовища так і від самої людини. Я хочу дізнатися як залежить тривожність людини від її типу темпераменту.

На сьогодні ця тема актуальна, адже надзвичайно важливе значення надається вивченню темпераменту для прогнозування сумісності в групах людей, поліпшення взаємовідносин між учнями та вчителями, що досить важливо для професії вчителя.

Мета дослідження: вивчити як взаємозв'язані властивості домінуючого типу темпераменту і показники особистісної та реактивної тривожності

Об'єкт дослідження: індивідуально-психологічна сфера особистості.

Предмет дослідження: домінуючий тип темпераменту, тривожність.

Гіпотеза: ми припускаємо, що показники домінуючого типу темпераменту особистості відображаються на показниках тривожності.

Завдання дослідження:

1. Аналіз літератури за темою дослідження.

2. Вироблення проблематики дослідження.

3. Виділення експериментальної бази.

4. Експериментальна робота: підбір експериментальних методик, вибір експериментальної групи, аналіз результатів.

5. Методи (методики, тести).

6. Проведення серії експериментів.

7. Аналіз результатів.

8. Формулювання висновків.

Теоретична цінність роботи полягає в ретельному аналізі та систематизації знань з зазначеної проблеми.

Практичне значення полягає в тому, що на прикладі експериментальної частини курсової роботи можна проводити аналогічні дослідження в школі та використовувати одержані дані у діагностуванні експериментованих, подальшому практичному застосуванні.

1. Поняття темпераменту та тривожності

1.1 Сутність темпераменту

Коли говорять про темперамент, то мають на увазі багато психічних розходжень між людьми - розходження по глибині, інтенсивності, стійкості емоцій, емоційної вразливості, темпу, енергійності дій та інші динамічні, індивідуально-стійкі особливості психічного життя, поводження і діяльності. Проте темперамент і сьогодні залишається багато в чому спірною і невирішеною проблемою. Однак при всім різноманітті підходів до проблеми, вчені і практики визнають, що темперамент - біологічний фундамент, на якому формується особистість як соціальна істота.

Темперамент відбиває динамічні аспекти поводження, переважно уродженого характеру, тому властивості темпераменту найбільш стійкі і постійні в порівнянні з іншими психічним особливостями людини. Найбільш специфічна особливість темпераменту полягає в тім, що різні властивості темпераменту даної людини не випадково сполучаться один з одним, а закономірно зв'язані між собою, утворюють визначену організацію, структуру, що характеризує темперамент.

Темперамент (лат. temperamentum - устрій, узгодженість) - це вроджені форми поведінки, які виявляються в динаміці, тонусі та врівноваженості реакцій на життєві впливи [2, с.317].

Аналіз внутрішньої структури темпераменту представляє значні труднощі, обумовлені відсутністю в темпераменту (у його звичайних психологічних характеристиках) єдиного змісту і єдиної системи зовнішніх проявів. Спроби такого аналізу приводять до виділення трьох головних, ведучих, компонентів темпераменту, що відносяться до сфер загальної активності індивіда, його моторики і його емоційності. Кожний з цих компонентів, у свою чергу, має досить складну багатомірну будову і різні психологічні прояви.

Особливе значення в структурі темпераменту має той його компонент, що позначається як загальна психічна активність індивіда. Сутність психічної активності полягає в прагнення особистості до самовираження, ефективному освоєнню і перетворенню зовнішньої дійсності; звичайно при цьому напрямок, якість і рівень реалізації цих тенденцій визначається іншими особливостями особистості: її інтелектуальними і характерологічними особливостями, комплексом її відносин і мотивів. Ступінь активності поширюється від млявості, інертності і пасивного споглядання на одному полюсі до вищого ступеня енергії, могутньої стрімкості дій і постійного підйому - на іншому.

До групи якостей, що складають перший компонент темпераменту, упритул примикає група якостей, що складають другий - руховий, або моторний компонент. Серед динамічних якостей рухового компонента варто виділити такі, як швидкість, сила, різкість, ритм, амплітуда і ряд інших ознак м'язового руху. Сукупність особливостей м'язової і мовної моторики складає ту грань темпераменту, що легше інших піддається спостереженню й оцінці і тому часто є основою для судження про темперамент їхнього носія. Третім основним компонентом темпераменту є «емоційність», що представляє собою великий комплекс властивостей і якостей, що характеризують особливості виникнення, протікання і припинення різноманітних почуттів, афектів і настроїв. У порівнянні з іншими складовими частинами темпераменту цей компонент найбільш складний і володієрозгалуженою власною структурою. Як основні характеристики “емоційності” виділяють вразливість. Імпульсивність і емоційну лабільність.

Вразливість виражає афективну сприйнятливість суб'єкта, чуйність його до емоційних впливів, здатність його знайти ґрунт для емоційної реакції там, де для інших такого ґрунту не існує. Терміном “імпульсивність” позначається швидкість, з яким емоція стає спонукальною силою вчинків і дій без їхнього попереднього обмірковування і свідомого рішення виконати їх.

Під емоційною лабільністю звичайно приймається швидкість, з яким припиняється даний емоційний стан або відбувається зміна одного переживання іншим.

1.2 Типи вищої нервової діяльності і темперамент

Творцем вчення про темперамент вважається давньогрецький лікар Гіппократ (близько 460 - 377 рр. до н. е.) він стверджував що люди різняться відношенням чотирьох основних «соків організму» з грецької це звучало як «красис», що пізніше замінили на temperamentum - «правильна міра» [9, с.214].

Уперше науковий підхід до з'ясування фізіологічних основ темпераменту застосував І. Павлов у своєму вченні про типи вищої нервової діяльності у тварин і людини. Ці основи він вбачав у особливостях функціонування кори великих півкуль головного мозку, її умовно-рефлекторній діяльності. Спираючись на експериментальні дані, він показав, що нервові процеси у корі головного мозку характеризується певними властивостями, які у своєму поєднанні утворюють типи вищої нервової діяльності (типи нервової системи). Такими властивостями є сила, врівноваженість і рухливість процесів збудження і гальмування. Сила нервової системи виявляється в її здатності витримувати сильні тривалі або часто повторювані збудження, не переходячи в стан гальмування.

Урівноваженість нервових процесів - це рівень балансу між процесами збудження і гальмування. Не завжди ці процеси відповідають один одному. Ступінь урівноваженості може бути різним. Рухливість нервових процесів визначається легкістю переходу від збудження до гальмування і навпаки. Певне поєднання цих властивостей утворює тип нервової системи [4, с.555].

Павлов виділив чотири їх види:

1) сильний, неврівноважений;

2) сильний, урівноважений, рухливий;

3) сильний, урівноважений, інертний;

4) слабкий.

На його думку, ці типи вищої нервової діяльності відповідають чотирьом типам темпераментів: холеричному, сангвінічному, флегматичному і меланхолійному. Він вважав темперамент найзагальнішою характеристикою кожної людини, яка накладає відбиток на всю її діяльність.

Сильний тип нервової системи є достатньо розчленованим, а слабкий - ні, врівноваженість виявилася розчленованою, а неврівноваженість залишалася без зміни. Очевидно, логіка дослідження повинна була б вимагати довершення такої схеми.

Б. Теплов і В. Небилицин, продовжуючи вивчати властивості нервових процесів на основі електроецефалографічних методик і статистичного оброблення експериментальних даних, довели, що деякі інд...