Співвідношення ринкових і державних методів регулювання економіки

Базові методологічні засади дослідження господарської системи економістами німецької історичної школи. Періодизація господарського розвитку як основа аналізу капіталістичної системи господарства. Значення державного регулювання для розвитку економіки.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Размещено на

Міждісциплінарна курсова робота

на тему

Співвідношення ринкових і державних методів регулювання економіки

ВСТУП

державний регулювання німецький економіка

Актуальність теми курсової роботи полягає в тому, що самостійна Україна з 1991 року поступово змінює суспільно-економічну формацію з „розвитого соціалізму” з загальнонародною власністю на засоби виробництва та прибуток(капітал) і централізовано плановою економікою на „українську ринкову економіку” - сучасний різновид „державного капіталізму зверху” з примусовим переходом до приватної власності на засоби виробництва та капі-тал засобами легального „справедливого роздержавлення загальнонародної соціалістичної власності” та нелегального її захоплення окремими прошарками українського суспільства та іноземними інвесторами.

З врахуванням цього в суспільстві та наукових колах знов відродився інтерес до всебічного вивчення історії становлення капіталімзму -- суспільного ладу, в якому економічна система виробництва та розподілу заснована на принципах приватної власності, особистої ініціативності, раціональності та ефективності використання наявних ресурсів, максимізації прибутку (капіталу).

Політична економія капіталізму, як суспільно-господарського устрою, що замінив феодалізм, пройшла у XVIII - ХІХ сторіччях наступні етапи науково-практичного розвитку:

1. Класична політична економія, яка виникла в Британії наприкінці XVIII століття в працях Адама Сміта, Давіда Рікардо, Джона Стюарта Мілля, Жан-Батіста Сея, та обгрунтовувала ідею „невидимої руки ринку”, що змушує „економічну людину” суспільства мимоволі створювати загальне добро, переслідуючи особисті інтереси, при цьому державне втручання в процеси „економічної свободи діяльності” є непотрібним і повинне бути скорочене.

2. Марксистська політекономія ХІХ сторіччя - яка вважає капіталізм найвищою стадією розвитку суспільства із антагоністичним способом виробництва. Головне протиріччя капіталізму марксизм убачає в несуміс-ності суспільного характеру виробництва при капіталізмі й приватної власності, яка лежить в основі капіталістичної системи розподілу. Розв'я-зання цього протиріччя марксизм бачить у соціалістичній революції, ре-зультатом якої буде встановлена суспільна власність на засоби виробниц-твва і комуністичний принцип розподілу - від кожного за його здібностя-ми, кожному - за потребами.

3. Альтернативні „німецька історична” та „австрійська” школи ХІХ сторіччя - які вважали капіталізм багатостороннім наслідком еволюційного культурологічно-історичного розвитку окремих націй світового суспільства під керівництвом державних механізмів, які повинні створити соціологічні умови для співпраці робітників та роботодавців за рахунок справедливого (встановлю-ного державними законами) розподілу результатів труда між власниками засо-бів виробництва (капіталістами) та найманими працівниками (трудовою си-лою). Скореговані сучасними умовами ідеї „німецької історичної школи” є дуже привабливими для сучасних економістів - розробників „державно-ринкової економічної теорії” розвитку суспільного ладу в постсоціалістичній Україні.

Оскільки марксистська та „німецька історична” і австрійська політеконо-мії є теоретичним підгрунтямм двох основних гілок розвитку світового господарства у ХХ сторіччі (соціалістична та капіталістична моделі), то метою курсової роботи є аналіз основних положень та ідей економістів „німецької істо-ричної школи”, а також їх життєздатності в сучасних умовах світового економічного укладу ХХІ сторіччя.

Предметом курсової роботи є співвідношення ринкових і державних методів регулювання у працях представників „німецької історичної школи” .

Методом досліджень курсової роботи є історичний аналіз ідей ХІХ сто-річчя та його критичний аналіз з врахуванням досвіду економічного розвитку світового суспільства у ХІХ - ХХІ віках.

РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ ЕКОНОМІСТАМИ НІМЕЦЬКОЇ ІСТОРИЧНОЇ ШКОЛИ

1.1 Історичне місце «німецької історичної школи» в розвитку теорій економічного розвитку та регулювання господарських систем в світі

державний німецький економіка

Пануючі в першій половині ХІХ сторіччя традиції історико-філософської думки в Німеччині: потужний вплив знаменитого філософа Г. Гегеля (1770 - 1831), не менш відомих вченого-правознавця Ф.К. фон Савіньї (1779 - 1861) та філософа В. Дільтея (1833 - 1911) - вплинули на склад мислення німецьких економістів. Їм важко було сприйняти індивідуалістську філософію англійсь-кого утилітаризму (намагання мати з усього користь). Вони спиралися на ідею Гегеля, що розвиток людського суспільства, по суті, є проявом духу народу і тому держава з етичної точки зору, завжди займає пануюче становище в порів-нянні з індивідуумом і сім'єю. Такою була філософська концепція, котра лягла в основу методології історичної школи [35].

На момент появи у XIX сторіччі «німецької історичної школи» в теорії економічного розвитку та регулювання господарських систем в світі, світова економічна думка мала наступні історичні економічні теорії [23, том 2]:

1. Меркантилізм - як перша теоретична розробка капіталістичного способу виробництва, виник на основі узагальнення досвіду первісного нагромадження капіталу. Прибічника цієї школи основним джерелом багатства вважали сферу обігу, торгівля, а саме багатство ототожнювали з накопиченням грошей. У розвитку меркантилізму виділяють 2 основні етапи: перший - ранній меркантилізм або монетаризм, до представників якого відносять В. Стаффорда (Англія), Б. Даванцаті (Італія) ; другий - розгорнута система меркантилізму, ідеї якого втілили Т. Мен, С. Фортрей (Англія), А. Монкретьєн (Франція). Основним критерієм поділу є обґрунтування засобів досягнення торговельного балансу. Меркантилісти сприяли розвитку експортно-орієнтованої промисловості, міжнародному поділу праці, визначали свободу багатьох форм економічної діяльності, але одночасно спиралися на митний протекціоналізм, монопольні компанії, колоніальну систему, фіскальне пограбування. Специфіки капіталізму меркантилісти не розуміли , не було і аналізу виробництва, соціальні проблеми ігнорувалися.

2. Фізіократія( з фр. physis - природа, kratos - влада) французька школа , що критикувала ідеї меркантилістів. На відміну від меркантилістів, вони перенесли акцент дослідження безпосередньо на природу і виробництво. Але джерелом багатства вважали тільки працю у сільськогосподарському виробництві. Вважали, що промисловість, транспорт і торгівля - безплідні сфери, а праця людей у цих сферах лише покриває витрати на їхнє існування і неприбуткова для суспільства. Представники: Ф. Кене (1694-1774рр.), А. Тюрго (1727-1781рр.), В. Мірабо (1715-1789рр.), Д. Норе.

3. Класична політична економія - ії засновники У. Петті. А. Сміт, Д. Рікардо зосереджують увагу на аналізі економічних явищ і закономірностей розвитку всіх сфер виробництва, прагнуть розкрити економічну природу багатства, капіталу, доходів, кредиту, механізму конкуренції. Саме вони започаткували трудову теорію власності, а ринок розглядають як саморегулюючу систему.

Згідно з найбільш поширеним підходом до хронологічного поділу класичної школи її поділяють на такі етапи:

a) Перший період охоплює кінець XVII - перша половина XVIII. Відбувається утвердження основних положень класичної школи у творчості В. Петті (Англія) та П. Буагільбера (Франція). В. Петті у праці "Трактат про податки та збори"( 1662 р.), починає розробку трудової теорії власності. Відома формула В. Петті: "Праця - батько і активний принцип багатства, а земля - його мати" є варіантом вчення про джерела власності. Він є одним із засновників економіко-статистичних методів дослідження, виділив категорію національного доходу.

б) Другий етап (др. пол. XVIII ст.) пов'язаний з дослідженнями англійського економіста А. Сміта (1723-1790 рр.). Найгеніальнішою працею вченого є "Дослідження про природу та причини багатства народів"(1776 р.). Саме в ній Сміт започаткував систематизований виклад політекономії і дослідив значення особистого інтересу, як рушійної сили економічного прогресу. Він досліджує суть та закономірності капіталістичного господарства, аналізує розподіл праці та грошовий обіг. На відміну від меркантилістів, вчений визначив першоджерелом багатства працю. Одночасно для Сміта була характерна подвійність поглядів стосовно теорії вартості, він обґрунтовує і трудовий і витратний підходи.

в)Третій (перша половина XIXст.) представлений у працях Д.Рікардо, Т. Мальтуса(Англія), Г. Кері (США), був пов'язаний з утвердженням ринкової економіки, завершенням формування національних ринків у Європі та початком економічних кризових потрясінь. Д. Рікардо так сформулював мету політичної економії: визначення законів, які керують розподілом доходів. Вчений більш послідовно, ніж А. Сміт, розробляє теорію про працю як єдине джерело вартості.

г) Завершальний четвертий етап класичного напрям...