Антимонопольна політика держави і її місце у встановлення сучасних ринкових відносин в Україні

Форми антимонопольної політики в Україні та необхідність використання світового досвіду антимонопольного регулювання у вітчизняній економіці. Аналіз основних методів та показників діагностування ринкової влади монополіста та наслідків монополізації.
Краткое сожержание материала:

Размещено на http:///

Міністерство аграрної політики України

Полтавська державна аграрна академія

Кафедра економічної теорії та економічних досліджень

МІЖДИСЦИПЛІНАРНА КУРСОВА РОБОТА

з дисциплін загальноекономічної підготовки

на тему «Антимонопольна політика держави і її місце у встановлення сучасних ринкових відносин в Україні»

студентки Волошко Анастасії Сергіївни

Науковий керівник Солтис Володимир Васильович

Полтава 2012



Зміст

РОЗДІЛ 1 СУЧАСНІ ЕКОНОМІЧНІ СИСТЕМИ І СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

1.1 Об'єктивні основи, необхідність та спрямованість антимонопольної політики держави

1.2 Форми антимонопольної політики в Україні та необхідність використання світового досвіду антимонопольного регулювання у вітчизняній економіці

Розділ 2 Монопольна влада та шляхи її врегулювання в україні

2.1 Методи та показники діагностування ринкової влади монополіста та наслідки монополізації

2.2 Особливості регулювання діяльності природних монополій

2.3 Антимонопольне законодавство України та напрями його вдосконалення

Розділ 3 МАКРОЕКОНОМІЧНА теорія регулювання та антимонопольна політика держави

3.1 Інструменти впливу антимонопольної політики на вітчизняну економіку

3.2.Труднощі впровадження антимонопольної та регуляторної політики держави

3.3 Економічні наслідки антимонопольної політики в Україні

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

В економічній системі розвинутих країн світу оптимально поєднуються ринкові важелі саморегулювання народного господарства з державним регулюванням. Незважаючи на це, економіка цих країн періодично зазнає криз. Однією з вагомих причин не спрацювання механізму поєднання ринкових і державних важелів регулювання економіки є існування монополій у різних сферах народного життя більшості країн світу. Монополії, процес монополізації економіки мають істотні негативні наслідки:

-монополії придушують конкуренцію - важливу рушійну силу економічного прогресу;

-вони здатні збільшувати прибутки, зменшуючи обсяг випуску продукції і підвищуючи її ціну;

-схильні до уповільнення науково-технічного прогресу;

-схильні до хижацького використання природних ресурсів та забруднення довкілля;

- розорюють малий та середній бізнес; монополізують засоби масової інформації, за допомогою яких впливають на свідомість населення у необхідному їм напрямку;

-здійснюють тиск на уряд у пошуках неправомірних пільг та привілеїв.

Актуальність дослідження та наявність великої кількості нерозв'язаних теоретичних та практичних проблем, що стосуються антимонопольної політики, які найповніше відповідали б конкретним потребам економіки України на сучасному етапі побудови ринкових відносин, обумовили мету, завдання і предмет дослідження. Метою курсової роботи є дослідження теоретичних основ і практики формування антимонопольної політики держави в умовах ринкової економіки.



РОЗДІЛ 1. СУЧАСНІ ЕКОНОМІЧНІ СИСТЕМИ І СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

1.1 Об'єктивні основи, необхідність та спрямованість антимонопольної політики держави

Здійснення рішучих та послідовних ринкових перетворень, усунення деформацій економічного розвитку, що відбувались у попередній період, вимагають по-новому оцінити стан та завдання ряду найважливіших напрямів економічної політики держави. Одним із них є, безперечно, конкурентна політика.

Процес реалізації конкурентної політики не може виходити за межі цілей, що забезпечуються конкуренцією суб'єктів господарювання як суспільно-економічним феноменом.

Основною суспільною метою конкуренції є досягнення економічної ефективності на базі оптимального розподілу ресурсів, максимального використання досягнень науково-технічного прогресу, забезпечення виробництва товарів з мінімально можливими витратами.

Проблеми антимонопольної та конкурентної політики були і залишаються предметом досліджень багатьох учених. Аналіз зазначеної проблематики ведеться переважно з позицій загальноекономічних або специфічних (в межах класичних ринкових процесів) підходів. Разом із тим, недостатньо дослідженими залишаються питання особливостей прояву антимонопольно-конкурентних процесів за умов деформованості ринкових відносин.

На відміну від початку 1990-х pp., коли в економіці України однозначно переважав монополізм, зараз у ній можна виділити декілька секторів, які характеризуються різними умовами конкуренції. [6]

Перший з них -- монопольний. У ньому конкуренція відсутня або практично відсутня.

Другий -- сектор індивідуального домінування. В ньому конкуренція істотно обмежена внаслідок наявності суб'єктів господарювання, індивідуальна ринкова частка яких перевищує 35%.

Третій сектор -- олігопольний. В ньому існують можливості обмеження конкуренції шляхом змов або паралельної поведінки невеликої кількості фірм, які у сукупності мають значну ринкову владу.

Внаслідок істотної різниці умов конкуренції, в кожному із зазначених секторів досягнення економічної ефективності має здійснюватися специфічними шляхами. Тому існує комплекс завдань конкурентної політики, що стосується різних секторів національної економіки. Крім того, виникає окреме завдання щодо визначення та забезпечення оптимального співвідношення між зазначеними секторами.

Говорячи про завдання антимонопольної політики щодо монопольного сектора, слід виходити з того, що на сьогодні до нього входять ринки природних монополій та ринки, на яких виключні права окремих суб'єктів господарювання випливають з прийнятих державою актів.

Отже, за сучасних умов господарювання цей сектор не може бути істотно скорочений. Разом із тим, за своєю природою він не здатен самостійно забезпечити жодної зі складових економічної ефективності (феномен неспроможності ринку). Ця особливість зазначеного ринку має і може бути частково компенсована механізмами державного регулювання. При цьому слід зауважити, що досягнення ефективності державного регулювання монопольного сектора, зокрема ринків природних монополій, потребує вирішення групи політичних, економічних та змістових проблем. Однією з найгостріших серед них є співвідношення процесу регулювання монопольного сектора, насамперед, сфери природних монополій та бюджетно-податкової політики.

Нині склалася система, коли надприбуток природних монополій (монопольна рента) розглядається як додаткове джерело надходжень до державного бюджету, своєрідний «монопольний акциз». За таких обставин будь-які спроби реально зменшити тарифи на послуги суб'єктів природних монополій виявляються безрезультатними. Навіть якщо такі тарифи виправдовуються необхідністю економії бюджетних коштів на утримання державних органів, як це здійснюється, зокрема, через системи так званих «платних адміністративних послуг», що надаються на монопольних засадах та за завищеними тарифами державними органами. Проте зазначені дії не можуть бути перспективними, оскільки спонукають до консервування неефективності у сфері природних монополій та перерозподілу на свою користь коштів із галузей, що є споживачами їхніх послуг. Все це, в кінцевому рахунку, знижує ефективність як самих природних монополій, так і економіки в цілому, призводить до скорочення бази оподаткування.

Отже, збереження та збільшення надходжень до Державного бюджету може бути забезпечено водночас із підвищенням економічної ефективності сфери природних монополій шляхом посилення глибини вилучення монопольної ренти до державного бюджету з одночасним зменшенням абсолютних величин доходів суб'єктів природних монополій і, відповідно, розмірів тарифів на їхні послуги.

Інша проблема стосується співвідношення регулювання ринків природних монополій та промислової політики. Вона полягає в тому, що монопольна рента, яка утворюється у сфері природних монополій, використовується як джерело додаткових інвестицій в конкурентні галузі.

Ефективність ринку природних монополій не може бути досягнута за умови поєднання в одному державному органі функцій економічного регулювання відповідних ринків (тобто регулювання цін та режиму доступу до відповідних послуг) та управління майном суб'єктів природних монополій.

На сьогодні принципу розподілу зазначених функцій відповідає організація державного регулювання в електроенергетиці, на ринках нафтогазового комплексу та окремих суміжних ринках, де його здійснює Національна комісія регулювання електроенергетики (НКРЕ) [6].

Державне регулювання може забезпечити економічну ефективність у сфері природних монополій при дотриманні двох умов стосовно змісту цього регулювання -- його повноти та обґрунтованості.

Повнота регулювання передбачає щонайменше регулювання таких параметрів послуг природних монополій: (1) цін (тарифів); (2) якості; (3) доступності. Якщо хоч один із цих параметрів залишиться поза межами регулювання, суб'єкт природних монополій зберігатиме можливість господарювати неефективно (наприклад, занижуючи якість послуг за умов регулювання тарифів). Сьогодні в Україні передбачене незалежне регулювання головним чином цін (тарифі...