Аграрні відносини в Україні

Механізм використання економічних відносин в аграрному секторі. Фактори, які визначають та забезпечують функціонування даних відносин. Особливості та проблеми реформування аграрних відносин та аграрної політики в Україні в сучасних ринкових умовах.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Особливості та проблеми реформування аграрних відносин в Україні

1. Зміст аграрних відносин в системі виробничих відносин

1.1 Механізм використання економічних відносин в аграрному секторі

Аграрні відносини на сьогоднішньому етапі розвитку економіки, розглядаються, як одні з визначальних і домінуючих в агропромисловому комплексі. Аграрні відносини представляють собою всю сукупність виробничих, соціальних, культурно - відносин між структурними формами в процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання продовольства, що визначається характером землеволодіння і землекористування.

Аграрні відносини, як в попередні роки, так і в даний момент, знаходяться на такому рівні, на якому вони б мали бути. На відповідний рівень сучасні аграрні відносини здатні підняти лише наукові розробки теорії аграрних відносин. Проте ці розробки будуть лише тоді чогось варті, коли вони вивірені практикою, дають чітку орієнтацію та мають чітку базу для зваженої державної політики.

У становленні, розвитку та ефективному функціонуванні всіх без винятку економічних систем і країн одне з визначальних місць займає аграрний сектор. Незалежно від обсягів виробництва у ньому, його частки у внутрішньому валовому продукті він являє собою ту серцевину, навколо або з безпосередньою участю якої вирішується переважна більшість соціально-економічних проблем країни. При добрій розвину тості аграрної сфери вона збагачує країну економічно, зміцнює її у військово-оборонному і політичному відношеннях, набуває значення одного із найважливіших чинників формування досить високого життєвого рівня громадян. І, навпаки, недостатній розвиток цього сектора обмежує можливість країни ставати багатшою або робить її бідною у всіх відношеннях. Крім того, від розвитку аграрного сектора, залежить суспільно-політичне становище безпосередньо, навколо або й в країні в цілому, а при великих складнощах з його розвитком стає однією з найважливіших передумов ускладнення політичної ситуації. Це особливо проявляється в країнах, де аграрний сектор посідає важливе місце в економіці країни. З цих причин аграрні відносини, рівень їх розвитку і соціально-економічної віддачі у всі часи посідали і будуть посідати одне із найбільших або й найбільше місце серед пріоритетів, які в кожній країні доводиться вирішувати постійно і, як правило, з наростаючими зусиллями.

У найбільш загальному розумінні це зумовлюється двома групами причин. По-перше, як відомо, в аграрному секторі формується переважна частина (понад 90%) світових продовольчих ресурсів. По-друге він грунтується на найважливішому засобі виробництва у сільському господарстві - землі, боротьба за володіння якою, за права бути її господарем, відбувалася постійно в різних формах. Тому земельні, а отже і аграрні проблеми, та відповідні їм відносини завжди є не тільки соціально-економічними, а й політичними. Тим більше коли їх доводиться вирішувати на крутих поворотах суспільно-економічного розвитку, як це має місце в сучасній Україні, і формувати принципово нові нетрадиційні для неї аграрні відносини, не маючи для цього науково-методологічної та прикладної бази.

Це стає обмежуючим чинником прискорення, поглиблення і підвищення розвитку ефективності аграрних відносин. Об'єктивна дійсність формує ситуацію за якої аграрні відносини посідають особливе місце в системі інших суспільних відносин, в яких вони покликані виконувати ряд важливих функцій. Найважливішою з них є функція продовольчого забезпечення. Вона грунтується на загальноприйнятому розумінні визначального місця продуктів харчування в становленні людини і людства в цілому, без яких вони не могли бути замінені чим несуть іншим, що забезпечувало життєдіяльність людини, як щодо підтримання власного існування, так і виробництва у всіх без винятку сферах діяльності і галузях.

Тобто аграрні відносини є тим осередком, навколо якого тією чи іншою мірою, безпосередньо чи опосередковано формуються, забезпечуються, підтримуються виробничі відносини в усіх їх проявах. [3, ст. 68-72]

Головною метою економічних відносин АПК є формування конкурентоспроможного аграрно-промислового виробництва, спрямованого на вирішення політичних, соціальних, економічних завдань та забезпечення продовольчої безпеки країни. Найголовнішим на сьогодні є створення передумов для довгострокового економічного зростання, зокрема: посилення інноваційного спрямування аграрної політики; визначення пріоритетів структурної перебудови, технологічного і технічного забезпечення; вирішення питань земельних відносин; структуризація власності та формування організаційно - правових структур АПК; стимулювання кооперації. [8, с. 265-266]

1. Реформування майнових відносин: згідно із Законом України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» майно ліквідованих колективних підприємств перейшло у власність селян - колишніх членів цих підприємств у вигляді майнових паїв пропорційно їхньому трудовому внеску. У разі виходу з підприємства або припинення його діяльності селянин має право на отримання паю натурою, грішми або цінними паперами. [2]

Однак у багатьох випадках таке паювання майна не проведено, воно неофіційно перейшло в господарське користування приватних формувань, створених на базі колективних підприємств. Тільки у половині господарств, за оперативними даними, майнові паї селянам визначені розрахунково і з ними укладено договори оренди майна.

Через відсутність реального власника та господаря майна воно псується і знищується, чиняться обман селян та зловживання з боку нових приватних господарників. Уряд, Міністерство аграрної політики, органи виконавчої влади на місцях та сільські ради повинні якомога швидше забезпечити паювання майна, визначення розмірів майнових паїв, документальне посвідчення права власності на них і створення умов для вільного господарського самовизначення селян стосовно використання майнових паїв.

Протягом 2010 р., як того вимагає Указ Президента України «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки» від 29 січня 2001 р., мало бути створене нормативно-правове та методичне забезпечення цих процесів, проведена необхідна організаційно-практична робота.

Для завершення реформування відносин власності та господарювання на селі Кабінету Міністрів України необхідно у нинішньому році врегулювати нормативно-правовими актами такі питання:

запровадження системи реєстрації прав фізичних і юридичних осіб на земельні ділянки, включення землі в економічний оборот, створення механізмів руху земельних сертифікатів, захисту прав та довгострокових інтересів селян - власників землі, формування інфраструктури ринку землі, її оренди, організації земельних аукціонів, земельного банку;

закріплення прав селян на майнові паї та створення умов для їх руху, зокрема індивідуальної та групової оренди, вилучення майнових об'єктів для самостійного господарювання, продажу юридичним та фізичним особам для господарського використання.

Для удосконалення земельних відносин і форм господарювання необхідно прискорити прийняття Земельного кодексу України та законів: «Про державну реєстрацію об'єктів нерухомого майна», «Про земельний банк», «Про особисте селянське господарство» і «Про охорону земель і родючості грунтів». [2]

На виконання нині чинних нормативно-правових актів Урядові та органам виконавчої влади на місцях слід невідкладно вжити організаційно-практичних заходів щодо видачі власникам земельних сертифікатів державних актів на право приватної власності на землю, майнових сертифікатів, удосконалення орендних відносин у використанні землі та майна, захисту прав та економічних інтересів селян у здійсненні права власності на паї, підвищення відповідальності сторін за охорону земель та збереження їх родючості.

2. Формування ринкового середовища: утвердження на селі приватної власності та приватного господарювання, розширення орендних відносин є необхідними, але не єдиними передумовами економічного піднесення галузі. Новим власникам і господарям на селі потрібні сприяння та підтримка для прибуткового ведення господарства і виробництва конкурентоспроможної продукції. Це стосується насамперед ціноутворення, оподаткування, кредитування, інвестування, митно-тарифного регулювання та страхування.

3. Формування сприятливої податкової системи: у цьому один з вирішальних чинників успішного функціонування аграрного сектора за ринкових умов. [13, с 161-164]

Відсутність протягом тривалого часу сприятливої податкової системи та паритету цін на продукцію промисловості і сільського господарства призводила до зростання недоїмки сільськогосподарських підприємств у платежах до бюджету та Пенсійного фонду.

Держава неодноразово йшла на реструктуризацію і списання цих боргів. На початок 2001 р. реформовані сільськогосподарські підприємства від них практично звільнені.

З кінця 90-х років в аграрному секторі формуються засади стимулюючої податкової системи. Указами Президента України запроваджено механізм нарахування податку на додану вартість із спрямуванням цих коштів на зміцнення матеріально-технічної бази сільськогосподарських товаровиробників, введено фіксований сільськогосподарський податок. Усе це значною мірою знизило податковий тиск на сільгоспвиробників, спростило оподаткування, повніше розкрило стимулюючий потенціал податкової системи. Це дало позитивні наслідки. Намітилося зміцнення податкової дисципліни, рівень сплати под...