Фінансування розвитку диверсифікації сільськогосподарського виробництва

Реформування економіки аграрного сектора України. Основні ринкові умови господарювання - дотримання принципів самоокупності та фінансування підприємств, підвищення їх конкурентоспроможності. Диверсифікація сучасного сільськогосподарського виробництва.
Краткое сожержание материала:

Фінансування розвитку диверсифікації сільськогосподарського виробництва



План

1. Постановка проблеми

2. Аналіз останніх досліджень і публікацій

3. Результати дослідження

Висновки

Список використаних джерел інформації



1. Постановка проблеми

Протягом останніх років економіка аграрного сектора України зазнає глибокого реформування, характеризується підвищенням ділової активності товаровиробників та фінансовою стабілізацією. Ринкові умови господарювання передбачають дотримання принципів самоокупності та самофінансування підприємств усіх форм власності, підвищення їх конкурентоспроможності та беззбиткове ведення бізнесу. Керівництво підприємств має формувати альтернативні варіанти організації виробничої діяльності, які б забезпечували не тільки досягнення кінцевої мети діяльності, а і зменшення ризику недоотримання прибутку.

Виходячи з цього, розробка принципів та методологічних основ фінансування розвитку диверсифікації сучасного сільськогосподарського виробництва в Україні набуває актуальності як для економічної науки, так і для практики господарювання.

2. Аналіз останніх досліджень і публікацій

У вітчизняній економічній літературі розвиток підприємництва в аграрній сфері економіки, як база для функціонування різноманітних форм господарювання, досліджується в різних аспектах, що знайшло відображення в наукових працях М.И. Маліка, П.Т. Саблука, О.М. Оніщенка, А.В. Чупіса, В.В. Юрчишина та багатьох інших. Стосовно диверсифікації, як одного із стратегічних напрямків розвитку підприємств, то це питання розглянуто в працях вітчизняних науковців В.Г. Дудінова, Т.В. Пестрякової, А.Б. Чудакова та зарубіжних - Б. Карлофа, Б. Коласса, Ф. Котлера та ін.

Разом з тим, питання диверсифікації виробництва, особливо аграрного, досліджено недостатньо. Воно і досі не знайшло достатнього висвітлення у вітчизняній економічній літературі, а зарубіжний досвід диверсифікації потребує ґрунтовної адаптації до умов господарювання в Україні.

Мета статті є формування теоретико-методологічних положень щодо фінансування розвитку диверсифікації сільськогосподарського виробництва в умовах вступу України до СОТ.

3. Результати дослідження

Перехід до ринкової системи господарювання обумовлює необхідність кожного господарчого суб'єкта постійно шукати шляхи підвищення ефективності своєї діяльності, прогнозувати та планувати стратегію розвитку підприємства відповідно з потребами ринкової економіки, тобто функціонування підприємства повинно відбуватися на підставі розробленої економічної політики. Загальна суть цієї політики полягає в формуванні стратегічних цілей та задач, оцінці існуючих і перспективних напрямків господарчої діяльності, аналізі зовнішнього оточення і його впливу на функціонування підприємства, визначення альтернатив виробничо-господарської діяльності, виборі стратегії.

Основні напрямки стратегічного розвитку діяльності підприємств обумовлюються метою, яку ставить перед собою господарчий суб'єкт. Для забезпечення можливості залишатися на ринку підприємства повинні обрати стратегію диверсифікації, проведення якої полягає у випуску якісно нових товарів, пошуку нових споживачів, перспективних каналів збуту та торгівлі, активних методів просування товарів.

Диверсифікація може фінансуватися за рахунок власних (прибуток та амортизаційні відрахування) та залучених коштів (кредити та позики, кредиторська заборгованість та інвестування).

Сутність моделі фінансового забезпечення диверсифікації сільськогосподарських підприємств полягає в значному зменшенні податкового тиску, що на макроекономічному рівні дозволяє підвищити стабільність функціонування аграрного виробництва, збільшити його грошові накопичення та підняти рівень самофінансування. Американський економіст Дж. Гелбрейт зазначав, що субсидування продовольчого господарства з метою недопущення різкої зміни цін на продовольчі товари є звичайною справою. Всі країни ЄС, США та Японія асигнують кошти продовольчому сектору. В країнах Європейської Співдружності під державним регулюванням знаходиться до 90 відсотків цін на сільськогосподарську продукцію. У 1991 р. частка державних субсидій у вигляді безпосередніх виплат, підтримки стійких цін та надання дешевих кредитів в доходах фермерів займала: в країнах загальноєвропейського ринку - 49 відсотків, в США - 30, Канаді - 45, Швеції - 59, Японії - 66, Норвегії - 77, Швейцарії - 80 відсотків [1].

Підтримка сільськогосподарських товаровиробників в розвинених країнах обумовлена тим, що сільське господарство розглядається як стратегічна галузь. У США ще в 1985 р. був прийнятий Закон "Про продовольчу безпеку", а субсидування сільського господарства має вже піввікову історію. Саме бюджетні асигнування на сільське господарство є найважливішим елементом державного регулювання економічного розвитку фермерських господарств. Тільки у 1980-х рр. сукупні бюджетні витрати на аграрну політику в США подвоїлися, а за останні 25 років вони збільшилися більш ніж у вісім разів, причому темпи їх зростання за цей період випереджали темпи інфляції. В останні роки вони складають до 25 відсотків вартості валової продукції сільського господарства. Завдяки поєднанню стабільної економіки та сприятливої політики, ретельному плануванню та незалежному використанню технологій в США, фермерські господарства досягли найбільшої ефективності в світі. Це засвідчує той факт, що тільки вісім відсотків своїх доходів американці витрачають на продукти харчування, ціни на які є найнижчими в світі. У США, де існують найкращі природні передумови для сільськогосподарського виробництва, широко практикується цільова фінансова підтримка фермерів, не говорячи вже про систему підтримки цін, стимулювання експорту, розвитку інфраструктури села тощо. Наведені дані свідчать про те, що в загальному обсязі одержувачів державних субсидій домінують виробники зерна (58,7 відсотків) та м'яса (20,4 відсотків). Також слід звернути увагу на те, що субсидії надаються і господарствам з багатогалузевою спеціалізацією, питома вага яких у загальній сумі допомоги складає 2,9 відсотків.

При диверсифікації виробництва можливе використання позикових коштів на основі кредитної угоди, які створює юридичні передумови для своєчасного повернення позик і сплати відсотків по них. Як правило, банки пропонують своїм клієнтам типові кредитні угоди, предметом яких є сума та терміни кредитування, відсоткові ставки за користування кредитом, форми матеріального забезпечення кредиту. Банку важливо мати гарантію повернення кредиту, а тому має місце кредитний ризик, тобто імовірність недотримання умов кредитної угоди, несвоєчасного погашення кредитів та сплати відсотків.

Об'єктивність формування та використання позикового капіталу зумовлена необхідністю забезпечення безперервності кругообігу капіталу. Основні проблеми кредитування в ринкових умовах такі:

недостатньо опрацьований фінансово-кредитний механізм;

відсутність ефективної державної підтримки сільського господарства;

недоступність кредитних ресурсів через високі відсоткові ставки;

збиткова виробнича діяльність, що не дозволяє повертати отримані кошти.

Галузева специфіка сільського господарства обумовлює деякі особливості використання кредиту:

частина продукції сільськогосподарських підприємств може використовуватися іншими галузями в якості вихідної сировини;

часовий проміжок між робочим часом і часом виробництва;

потреба сільськогосподарських підприємств в оборотних коштах у другому і третьому кварталі є значно вищою, ніж наприкінці року.

Сезонність і розриви в часі між виробничим процесом і одержанням прибутку, знецінення оборотних коштів господарства, залежність прибутковості сільськогосподарського виробництва від кліматичних умов обумовлюють важливість ролі кредиту як джерела формування оборотних засобів сільськогосподарського товаровиробника. В цілому, кредитний механізм є вагомим економічним важелем, здатним забезпечити безперервність виробничого процесу в АПК, для чого між кредитором і позичальником мають встановлюватися партнерські відносини [2].

За орієнтовними підрахунками, забезпечення аграрного сектора регіону (табл. 1) у короткострокових кредитах задовольняється тільки на 25%, а у довгострокових - тільки 2%.

Таблиця 1 Кредитування підприємств АПК Сумської області в 2006році

	Надано кредитів АПК в 2006 році
		в т.ч. пільгових	з них	с/г виробникам
Місцезнаходження позичальника					в т.ч. пільгових
Охтирський	6417	50	2518	6217	50	2518
Білопільський	20286	550	5891	14111	550	5492
Другие файлы: Фінансування розвитку диверсифікації сільськогосподарського виробництва Протягом останніх років економіка аграрного сектора України зазнає глибокого реформування, характеризується підвищенням ділової активності товаровироб... Застосування стратегії диверсифікації виробництва на прикладі підприємства ВАТ ЧРМЗ "Жовтневий молот" Сутність поняття диверсифікації. Стратегія диверсифікації виробництва як основний напрямок розвитку підприємства. Поняття реструктуризації підприємств... Проблеми розвитку сучасного сільськогосподарського виробництва Сучасний стан і економічна ефективність сільськогосподарського виробництва. Основні фонди, капітал земельні та трудові ресурси аграрних підприємств. А... Вибір джерел фінансування переозброєння, модернізації та розвитку виробництва Аналіз альтернативних варіантів фінансування придбання підприємством необхідного виробничого обладнання. Обрання найбільш ефективного варіанту фінансу... Сучасний стан розвитку виробництва соняшнику в Україні Народногосподарське значення виробництва соняшника. Тенденції розвитку ринку соняшника в Україні. Економічна ефективність виробництва соняшнику, її по...