Впровадження нових моделей соціальної роботи з дітьми-сиротами та дітьми, що позбавлені батьківського піклування

Соціальні передумови становлення інтернатного та напівінтернатного типу закладів. Соціально-правовий захист сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Визначення рівня готовності дитини до змін у житті, пов'язаних із переходом у прийомну сім'ю.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Зміст

Вступ

Розділ 1. Особливості соціально-правового захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

1.1 Історичні і соціальні передумови становлення і розвитку інтернатного та напівінтернатного типу закладів

1.2 Сучасний стан соціально-правового захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

Розділ 2. Експериментальне дослідження необхідності впровадження нових моделей соціальної роботи з дітьми сиротами та дітьми, позбавлених батьківського піклування

2.1 Обґрунтування необхідності впровадження в Україні нових моделей деінституціалізації дітей

2.2 Визначення рівня готовності дитини до змін у житті, пов'язаних із її деінституціалізацією

2.3 Аналіз результатів дослідження

2.4 Методичні рекомендації соціальним працівникам щодо впровадження нових моделей соціальної роботи з дітьми сиротами та дітьми, позбавлених батьківського піклування

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Складна соціально-економічна ситуація в українському суспільстві безпосередньо впливає на один з найбільш важливих його елементів - українські сім'ї (їх норми, цінності), відображається на загальному соціальному контексті, формуючи середовище, в якому ці сім'ї існують. Один з висновків Національного звіту про стан сімей в Україні у 2010 році стверджує, що, на жаль, "сім'я і шлюб все більше втрачають свої соціальні функції". Саме сімейні проблеми та конфлікти спричиняють значну кількість негативних явищ, з яких найшвидше зростає явище біологічного і соціального сирітства.

Сирітство, у тому числі соціальне, є феноменом, який притаманний всім країнам світу в цілому, за даними ЮНІСЕФ, кількість дітей-сиріт у 27 країнах європейського регіону та країн пострадянського простору становить 1,5% від кількості всіх дітей. Україна серед них знаходиться на 13 місці. Сьогодні за офіційною статистикою в Україні загальна кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, складає 100679 осіб. Слід зазначити, що це число лише приблизно відображає реалії життя, оскільки безпритульні діти, діти-жебраки, діти, що перебувають у диспансерах і т. п., не враховані у цій цифрі. Дослідження ЮНІСЕФ, проведене у 2009 році, виявило, що у порівнянні з 2000 роком кількість біологічних і соціальних сиріт збільшилась у 1,5 рази. Родичі піклуються приблизно про 61600 біологічних та соціальних сиріт. Інші (невсиновлені чи без опіки/піклування), через відсутність нових моделей піклування, перебувають у державних інституціях, де позбавлені виховного впливу сім'ї.

Відповідно до частини третьої статті 52 Конституції України "утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу". Здобутком України є приведення в цілому національного законодавства стосовно дітей до міжнародних норм, Конвенції ООН про права дитини. Зокрема статтею 25 Закону України "Про охорону дитинства" встановлено, що діти, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, мають право на особливий захист і допомогу з боку держави.

Законодавство України гарантує цілу низку пільг та допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування. Разом з тим, соціальне сирітство як явище продовжує поширюватися. Виходячи із економічних реалій, кількість українських сімей, які мають можливість усиновити чи встановити опіку над дітьми-сиротами чи дітьми, позбавленими батьківського піклування, зменшується, а відповідно збільшується частка тих дітей, які потрапляють у заклади соціального захисту. Найбільш прикрим є те, що діти сиротіють при живих батьках. Щороку близько 6 тис. дітей позбавляються батьківського піклування.

Трансформація соціально-економічних умов життя українського суспільства, орієнтація держави на гуманістичну соціальну політику поставили питання ініціювання в країні деінституалізації утримання і виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування та відновлення сімейних форм державної заміщувальної опіки

Домінуюча на Україні інтернатна система опіки, хоч і забезпечує вирішення найважливішої проблеми фізичного виживання дітей в умовах відсутності турботи біологічних батьків, проте є далеко не оптимальною для ефективного здійснення процесу їхньої соціалізації, на що неодноразово вказували науковці (М. Дубровіна, М. Лисіна, А. Прихожан, В. Толстих, С. Мещерякова, В. Мухіна). Пошук оптимальних умов розвитку соціально-незахищених категорій дітей вимагає не соціальної ізоляції, а інтеграції їх в соціум, що забезпечується приорітетністю в соціальній політиці сімейних форм влаштування даної категорії дітей: усиновлення, опіка (піклування) родичів, патронатна та прийомна сім'я.

Світовий досвід створення прийомних сімей - фостерингу (від англ. foster caring - виховання чужої дитини) переконав громадськість у тому, що прийомна сім'я є ефективною формою виховання дітей, які потребують державної турботи.

Забезпечити оптимальні умови життєдіяльності дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, - завдання дитячих закладів, системи соціально-виховних інститутів державної опіки. У справі виховання та утримання дітей в інтернатних закладах Україна має незаперечні досягнення. Серед напрацювань:

- активний пошук і впровадження нових навчально-виховних технологій;

- залучення вихованців інтернату до навчання у загальноосвітній школі;

- створення при інтернатах міні-підприємств, цехів, міні-пекарень, що частково допомагає вирішити фінансові труднощі;

- відкриття профорієнтаційних центрів.

Проте значна частина будинків дитини, дитячих будинків та шкіл-інтернатів має слабку матеріально-технічну базу, потребує ремонту як жилих, так і службових приміщень. Забезпечення вихованців інтернатних закладів одягом і взуттям становить 60-70%. Матеріальні потреби дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, адміністрація дитячих закладів змушена вирішувати за рахунок спонсорських коштів, отримати які непросто.

Ці та інші чинники формують проблеми вихованців інтернатних закладів. До їх складу входять проблеми як особистісного, так і міжособистісного характеру: відсутність навичок поведінки і спілкування з іншими людьми, невпевненість, комплекс неповноцінності, почуття соціальної відчуженості; недостатній прояв позитивних соціально-рольових орієнтирів, підвищена агресивність, нехтування собою як особистістю; проблеми адаптації до нового середовища.

Найбільш значущі проблеми вихованців шкіл-інтернатів виникають у самостійному житті: матеріальні труднощі щодо харчування, одягу, комунальних платежів, виплати боргів, збереження здоров'я; забезпечення матеріального добробуту: працевлаштування, малооплачувана робота; вміння заощаджувати; житлова проблема: отримання, купівля, розмін, благоустрій квартири (кімнати в гуртожитку).

З розвитком економіки і правових відносин суспільство на користь дитини і сім'ї також вимагає більш продуманого використання інших, нових моделей піклування, сприяючих повному розвитку потенціалу кожної дитини, таких, як патронатне виховання і опікунство. Це досягається, передусім, якщо держава продовжуватиме:

- підтримувати існуючу мережу і відкривати нові установи інтернатного типу, удосконалюючи в них виховну роботу;

- активно боротися з причинами явища (проводити профілактику небажаної вагітності, боротьбу з алкоголізмом і наркоманією, травматизмом, надавати істотну соціальну допомогу багатодітним сім'ям у разі втрати годувальника)

- знайти відповідні нові моделі соціальної роботи з дітьми, що залишилися без піклування батьків, випробовувати, упроваджувати і удосконалювати їх.

Найбільш вигідний шлях для держави - це поєднання другого і третього пунктів. Причому, засобом боротьби з причинами явища (алкоголізм, наркоманія, бідність, низький рівень знань про контрацепцію) повинна стати спеціальна довгострокова стратегія держави у області профілактики вказаних соціальних явищ.

Розбудова в Україні сімейних форм державної опіки потребує спільних зусиль всіх учасників інноваційного процесу. На сьогодні Державним інститутом проблем сім'ї та молоді розроблені і запроваджені методики роботи з кандидатами на створення прийомної сім'ї, соціальними працівниками, прийомними батьками та прийомними дітьми, державними службовцями, оцінки ефективності діяльності прийомних сімей; визначені етапи соціального супроводу прийомних сімей. Проте невирішеними залишаються: законодавче закріплення механізмів захисту прав прийомних дітей та батьків-вихователів; вивчення психологічних особливостей феномену заміщувальної сімейної опіки; визначення рівня готовності дитини до змін у житті, пов'язаних із переходом у прийомну сім'ю (дитячий будинок сімейного типу), вивчення питань адаптації та взаємоадаптації дитини і прийомної сім'ї до нових умов існування; та наукових розробок щодо успішності впровадження в практику напрацьованих технологій.

З огляду на теоретичну та практичну значущість поставленої проблеми темою дипломного дослідження було визначено: "Впровадження нових моделей соціальної роботи з дітьми-сиротами та дітьми, що позбавлені батьківського піклування".

ЇЇ актуальність зумовлена тим, що дане дослідження може стати у нагоді соціальним працівникам, які працюють з такою катего...