Загрузка. Пожалуйста, подождите...
Слова «етика», «мораль», «моральність» часто уживаються як синоніми, і цьому сприяє переклад слів «етос» і «мораліс» з грецького і латинського як «звичай», «устрій», «порядок», «вдача». Проте у філософії склалася традиція розрізнення цих понять.
Терміни «мораль», «моральність» тут означають певну сферу суспільного і особистого життя, сферу культури, а під «етикою» розуміється дослідження, вивчення моралі і її обґрунтування.
Іноді етику і визначають як науку про мораль. Проте не всяке учення є науковим, бо науковість - це вища форма знання, істинність, що припускає його, систематичність, довідність і перевірка. Тому точніше етику визначити саме як вчення про мораль.
При цьому важливо підкреслити, що етика не просто вчення про мораль, але і моральне учення, бо залежно від того або іншого розуміння моралі формується і само моральний стан суб'єкта.
Етичне учення як би створює, формує свій предмет, наділяє його певними характеристиками. Етика може вважати, що мораль дана людині зверху, Богом, або затверджувати її природне, еволюційне походження, або розкривати і аналізувати її суспільно-історичну природу. І всі ці концептуальні уявлення про свій предмет одночасно будуть і різними станами моралі, різними системами цінностей і вимог до людської поведінки. Тому деякі учені навіть визначають етику як самомислячий моральний досвід, тобто як теоретичну рефлексію моральної свідомості про саме собі.
У першому наближенні мораль можна визначити як сукупність правив і норм поведінки, якими люди керуються в своєму житті. Ці норми виражають відносини людей один до одного, колективу, суспільству в цілому. При цьому найважливішу межу морального відношення складає оцінка суспільних явищ і людської поведінки з погляду добра і зла, справедливості або несправедливості. За допомогою етичних оцінок ці відносини і поведінка людей як би перевіряються на їх відповідність вищим етичним цінностям, етично-ідеальному порядку.