Ситуаційний менеджмент

Однієї зі шкіл менеджменту є наукова школа. Вона одержала розвиток внаслідок широкого застосування кількісного аналізу при рішенні військових і логічних завдань. Під час другої світової війни дослідники шукали рішення по таких складних проблемах, як збільшення точності бомбометання й підвищенні якості пошукових процедур для виявлення ворожих баз постачання. Коли війна закінчилася, багато дослідників побачили величезний потенціал у застосуванні цього широкого міждисциплінарного підходу до вивчення індустрії.

Школа керування відрізняється від класичної й поведінкової тим, що наголошує на ухвалення рішення, використовує кількісні моделі, комп’ютери, інший підхід до визначення ефективності. Школа керування включає системний, процесний і ситуаційний підхід до керування. Докладніше, я, зупинюся на ситуаційному підході.

Ситуаційний підхід розвився в результаті спроб застосування концепції найважливіших шкіл управлінської думки в реальних життєвих ситуаціях. Він полягає в тому, що немає якогось універсального підходу й що різні проблеми й ситуації вимагають різних підходів. Минулий досвід менеджерів і досвід інших фірм також уважно розглядається в «ситуаційному керуванні».

Наступне, що вони можуть зробити - вивчити час операцій на виробничій взуттєвій лінії в класичному стилі Тейлора або Гілбретів, підбираючи технічне рішення проблеми шляхом поділу праці. Але що, якщо необхідність у збільшенні виробництва є тимчасова? У цьому випадку менеджери можуть підшукувати адміністративне рішення шляхом організації понаднормових робіт. Понаднормові роботи можуть і не знадобитися, якщо вони розроблять ініціативний преміальний план. Таким чином, цей підхід є випадковим, залежним від специфічних факторів розглянутої проблеми.