Розробка моделі менеджменту торговельного підприємства

Концептуальні засади побудови моделей менеджменту. Характеристика факторів, що визначають ціннісні характеристики торговельного підприємства. Дослідження ціннісних орієнтирів розвитку ТОВ "Центрумікс Трейд", оцінка стратегічних зон господарювання.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Розробка моделі менеджменту торговельного підприємства

1. Теоретико-методологічні підходи до побудови моделі менеджменту підприємства

1.1 Концептуальні засади побудови моделей менеджменту

Сучасний етап розвитку економічної наукової думки характеризується переосмисленням традиційних підходів і методик управління соціально-економічними системами різних рівнів. Сьогодні існують багато проблем теоретичного та прикладного характеру, що заважають ефективному й якісному розвитку підприємств.

Необхідність удосконалення довгострокових механізмів управління підприємствами на основі побудови моделі менеджменту зумовлена глибинними структурними перетвореннями у світових економічних відносинах, які проявляються в усіх сферах суспільного життя:

· динамічні зміни структури суспільних потреб, що викликають зникнення традиційних та активний розвиток нових ринків;

· швидкий розвиток науково-технічної бази суспільного виробництва, що призводить до внутрішньої нестабільності виробничих систем;

· зміни суспільної свідомості та відношення до економічної діяльності, як такої, зумовлюють формування соціальних стереотипів чи моделей бізнес-діяльності;

· глобалізація економічних відносин різних рівнів, що якісно змінює характер функціонування самих виробничо-комерційних систем, надаючи їм як нові можливості, так і генеруючи нові ризики.

Перераховані трансформації носять загальноекономічний характер і, на перший погляд, не впливають на діяльність конкретних суб'єктів господарювання. Ці зміни відбуваються у середовищі господарювання, а окремі підприємства пристосовуються до них, змінюючись структурно та функціонально.

Аналіз праць як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників свідчить, що на сьогодні в економічній науці не сформовано цілісної теорії, щодо побудови моделі менеджменту, яка б описала поведінську динаміку соціально-економічних утворень.

В основі економетричного підходу - складання моделей, що демонструють ті чи інші економічні явища і процеси, лежить наукове абстрагування найбільш характерних рис цих явищ і процесів. На відміну від економічної моделі, економетрична модель виражається в математичній формі.

Відповідно до цього підходу, у всякій розвинутій економіко-математичній моделі виділяються чотири різні сторони [40]. По-перше, вона демонструє певні економічні явища якісного змісту, виражені в тих чи інших одиницях виміру. Ці величини є свого роду параметрами моделі. По-друге, у модель входять певні кількісні зв'язки і залежності між параметрами. Це можуть бути балансові співвідношення, що визначають структуру модельованого процесу чи більш складні залежності, що пов'язують результати процесів з їх причинами. По-третє, модель визначає сферу припустимих змін параметрів моделі в часі, просторі та обсязі. Це так звані обмеження, накладені на кількісні залежності. По-четверте, модель повинна бути системою взаємозалежних параметрів, залежностей і обмежень з визначеними входами і виходами. Згідно з правилом У. Ешбі будь-яка керуюча система буде здатна виконувати свої управлінські функції стосовно керованої системи тільки тоді, коли має рівну або більшу потенцію відтворення [51]. Управління такою системою, тобто одержання визначених результатів на виході, повинно відбуватися за допомогою того чи іншого впливу на входи без втручання в її внутрішню структуру.

Побудова моделей менеджменту розподіляється на чотири основних етапи. Перший етап - специфікація, коли виробляється формалізація основних економічних змінних і на основі вихідних допущень і пропозицій відшукуються математичні рівняння. Другий етап - ідентифікація, що полягає в порівнянні значень параметрів рівнянь, отриманих на першому етапі внаслідок специфікації. Третій етап - верифікація, що складається у визначенні і виборі критеріїв для оцінки якості результатів специфікації й ідентифікації, тобто ступеня адекватності моделей реальним економічним процесам. Якщо моделі, отримані шляхом специфікації й ідентифікації, неадекватні, то досліджуються обгрунтованість вихідних посилок, вибір і формалізація економічних змінних. Четвертий етап - пророкування, що являє собою процедуру визначення майбутніх значень змінних, вхідних у економетричну модель.

Економетричний підхід до аналізу і програмування економічних процесів одержав у США поширення у вигляді спроб побудови економічних моделей у масштабах не тільки окремих фірм, а й усього суспільства; Тут важливо, зокрема, вказати на ті «моделі відтворення», шо конструював Я.Тінберген у своїй роботі «Економічні цикли США за 1919-1932 р.» Пізніше Тінберген створив ще кілька моделей, але-вони не знайшли практичного застосування. З найбільш відомих у літературі економетричних моделей варто назвати «модель відтворення в США» (1955), розроблену Л. Клейном і А. Гольдбергером.

Відмінності тих чи інших моделей розвитку організації виявляються через встановлення засад, що обумовлювали, на думку дослідників, змінювання ціннісних установок, управлінських завдань та періодизації, під час яких вони відбуваються [11].

Однією з основних рис моделі, яка знайшла поширення в науковому середовищі та практиці як екологічна, є чітка формалізація таких явищ, як «народження», «розвиток» та «смерть» організації. Фази життєвого циклу організації аналогічні життєвим фазам людини і включають континуум стадій - від створення («народження») до припинення діяльності чи занепаду («смерть»). Етап «народження» визначає появу конкретної організаційної форми, яка існує за рахунок споживання певних ресурсів - матеріальних, товарних, техніко-технологічних, просторових, інформаційних, адміністративних (параметрів «входу») і забезпечує певні результати (параметри «виходу») для споживачів. Усі зміни в організації запрограмовано.

Д. Дауном («Рушійні сили зростання», 1967) запропоновано модель розвитку організацій на прикладі урядових установ. Згідно з його теорією, на першій стадії (боротьба за автономію) організація намагається здобути законні права щодо легітимності свого існування та ресурси, необхідні і достатні для досягнення «порогу виживання». Друга стадія (стрімке зростання) може бути досягнута організацією за умов активізації інноваційної поведінки та креативності. Для третьої (уповільнення) характерними є координування, узгодженість та формалізація норм, правил та внутрішньооргані-заційних процедур. Таким чином, «рушійними силами розвитку», за Д. Дауном, є законність, інноваційність та формалізована впорядкованість [36]. Близька за змістом модель А. Пригожина, де етапи життєвого циклу організації розглядаються відповідно до системи координат «рівень розвитку організації - послідовність мобілізації ресурсів». Така модель може бути накопичувальною, тому що алгоритмізує логіку застосування певних управлінських заходів, їх завершеність та можливість (допустимість) переходу на новий шабель розвитку [45].

Одну з перших спроб надати опис моделі розвитку саме господарюючої організації зроблено Г. Ліппіттом та І. Шмідтом. Вони обгрунтували в моделі («Управлінська участь», 1967 р.) основні завдання системи управління, що є унікальними та обов'язковими для виконання. Для першої стадії (народження) пріоритетними є забезпечення стабільності та належної репутації, для другої (єдність) - формування управлінських систем і процедур та забезпечення життєздатності, для третьої (зрілість) - набуття унікальності та здатності пристосуватись до мінливого зовнішнього оточення відповідно до обраної сфери діяльності [54].

Б.З. Мільнер також пов'язує життєвий цикл організації з життєвим циклом продукції [34]. Повний життєвий цикл продукції, тривалість її випуску і час експлуатації споживачами визначають умови для економічного зростання, вибір адекватних форм управління функціональними напрямками, особливості рольового розподілу в організації та встановлюють пріоритети механізму прийняття і реалізації управлінських рішень. Надзвичайно цікавими, з нашої точки зору, є положення зазначеної концепції стосовно встановлення критеріїв для кожного з етапів - «підприємництва», «колективності», «колективності й управління», «вироблення структури», «упадку», визначення можливостей ефективного організаційного розвитку, «симптомів» відхилення від належного режиму функціонування, підтримки стабільного балансу між постійністю та нововведеннями, здійсненням ефективної діяльності зараз та одночасним плануванням майбутнього. На думку автора, такий підхід налаштовує на забезпечення саме стратегічної дієздатності організації, збереження її позиції на ринку.

Підґрунтя для розвитку організації в моделях Б. Скотта, Д. Каца і Р. Кана - гнучкість та надійність організаційної структури. Б. Скотт («Стратегія і структура», 1971 р.) вважав, що організація набуває в певній історичній послідовності три різних статуси від неформальної до формалізованої бюрократії та різноманітних «промислових конгломератів». Відповідно до розуміння сутності їх внутрішньоорганізаційної будови головним завданням для системи управління є налагодження конструктивної взаємодії із зовнішнім оточенням на стадіях простих систем, стійкості, розробки структур [36].

Надзвичайно цікавою є модель Дж. Кімберлі. Він стверджує, що життєдіяльність організації розпочинається з того часу, коли вона фактично набуває власного статусу. Тобто на цьому етапі створюється віртуальний образ організації, де відбувається формування ідеології та вибудовування внутрішньої конфігурації необхід...