Особливості управління якістю та продуктивністю праці як засобами забезпечення конкурентоспроможності на мікро- та макрорівнях

Програми та методи управління продуктивністю та якістю праці, сутність кластерного підходу. Оцінка продуктивності праці національної економіки. Механізми антикризового управління продуктивністю та якістю праці, напрямки його державного регулювання.
Краткое сожержание материала:

6

Размещено на

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ПРОДУКТИВНОСТІ ТА ЯКОСТІ ПРАЦІ

1.1 Поняття продуктивності праці

1.2 Поняття якості праці та механізм управління нею

1.3 Програми та методи управління продуктивністю та якістю праці

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ЧИННИКІВЗРОСТАННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІНАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

2.1 Визначення чинників управління продуктивністю праці

2.2 Державне регулювання управління продуктивністю та якістю праці

2.3 Оцінка продуктивності праці національної економіки

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ЗРОСТАННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ТА ЯКОСТІ ПРАЦІ

3.1 Механізми антикризового управління продуктивністю праці

3.2 Кластерний підхід до управління продуктивністю та якістю праці

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ

4.1 Аналіз потенційно шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що впливають на працівників офісу

4.2 Розробка заходів щодо зменшення впливу небезпечних шкідливих факторів на робочому місці

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Продуктивність праці є одним з найважливіших індикаторів діяльності будь-якої економічної системи незалежно від її розміру і функцій. Вона виступає основним критерієм ефективності економіки і вирішальною умовок підвищення життєвого рівня населення. Зростання продуктивності праці має винятково важливе значення для досягнення визнаних світовою спільнотою економічних, соціальних і екологічних стандартів життєдіяльності суспільства.

Державна програма розвитку промисловості на 2003-20] 1 роки, як; знаходиться на завершальному етапі, передбачала прискорення розвитку промисловості шляхом впровадження сучасних механізмів стимулюванні високопродуктивної праці, як основного джерела зростання ВВП і реальних доходів населення. Проте, за даними Міністерства промислової політики України, рейтинг 300 найбільших вітчизняних підприємств нараховує тільки 48 підприємств з нормальною та 44 підприємства з високою продуктивністю праці на одного працюючого. Звідси, тільки третина підприємств має достатній рівень продуктивності праці, а відповідно й раціональне використання робочої сили та ефективність виробництва в цілому. Така ситуація суттєво впливає на ефективність роботи підприємства та його конкурентоспроможність. Динамічний розвиток економіки України та високий рівень конкурентоспроможності вітчизняних підприємств не можуть бути досягнуті без підвищення рівня продуктивності.

Ринкові перетворення в економіці України докорінно змінюють умові розвитку і методи господарювання у всіх сферах і структурах національного господарства, у тому числі і в машинобудівній галузі, завданням якої і надалі залишається забезпечення розширеного відтворення і прискореного оновлення основних фондів виробничого і невиробничого призначення. При цьому актуального значення набуває створення об'єктивних умов для високопродуктивної праці в сфері матеріального виробництва, реформування економічного механізму управління продуктивністю праці.

Радикальні зміни в економіці машинобудування, зумовлені вступом України до Світової організації торгівлі, що передбачає суттєву перебудову системи управління працею в галузі. Підвищення ефективності господарювання, дотримання високої якості кінцевої продукції можуть бути досягнені лише за умови забезпечення високопродуктивної праці. Як показали практичні дослідження, продуктивність праці на машинобудівних підприємствах залишається сьогодні на рівні початку 90-х років. Не повністю реалізуються можливості зростання продуктивності праці за рахунок підвищення ступеня якості праці, механізації складальних робіт, скорочення частки ручної праці.

В епоху економічної кризи, яка охопила практично всі держави світу, стає надзвичайно актуальною розробка науково-методичного забезпечення щодо вдосконалення та економічного обґрунтування оцінки продуктивності праці відповідно до ринкової стратегії підприємств, що надасть можливість об'єктивно визначити шляхи виходу машинобудування з кризового стану, розробити надійну довгострокову стратегію економічного зростання. Дослідження проблем підвищення продуктивності праці на макро- і мікрорівнях та встановлення взаємозв'язку між її зростанням і матеріальним стимулюванням є важливими питаннями сучасної економічної теорії та практики, що і підтверджує актуальність теми дослідження.

Тому обрана тема є актуальною та необхідною.

Метою роботи є визначення механізмів управління якістю та продуктивністю праці як засобами забезпечення конкурентоспроможності на мікро- та макрорівнях. Завданнями є:

- визначення поняття продуктивності та якості праці, їх впливу на ефективність функціонування економічної системи;

- вивчення засобів управління якістю та продуктивністю праці;

- визначення шляхів удосконалення управління продуктивністю та якістю праці на мікро- та макрорівнях.

Рівень продуктивності праці може характеризуватися кількістю продукції, виготовленої за одиницю часу одним робітником або затратами часу на виробництво одиниці продукції.

РОЗДІЛ 1. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ ПРОДУКТИВНОСТІ ТА ЯКОСТІ ПРАЦІ

1.1 Поняття продуктивності праці

В сучасних умовах господарювання провідним завданням стає забезпечення конкурентоспроможності національної економіки завдяки ефективному управлінню продуктивністю праці на всіх її рівнях, на рівні національної економіки в цілому, так і на рівні окремих її галузей та підприємств.

Для проведення об'єктивного дослідження взаємозв'язків між продуктивністю праці та рівнем конкурентоспроможності національної економіки слід розглянути проблеми її виміру, аналізу й оцінки, а також виявити резерви її зростання в сучасних соціально-економічних умовах.

Управління продуктивністю праці є важливою складовою ланкою управління як національної економіки, так і конкретних машинобудівних підприємств. Рішення даної задачі обумовлює необхідність застосування конкретних принципів управління на основі комплексного та системного підходів.

Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці (МОП) слід розрізняти поняття «продуктивність» і «продуктивність праці». Продуктивність - це ефективність використання ресурсів - праці, капіталу, землі,матеріалів, енергії, інформації - під час виробництва різних товарів і надання послуг [5,с.97].

Щодо тлумачення терміну «продуктивність праці», різні джерела трактують його по-різному. Так, економічна енциклопедія за редакцією С.В. Мочерного трактує продуктивність праці як ефективність виробничої діяльності людей у процесі створення матеріальних благ і послуг [4, с. 118].

На думку Г.Т. Завіновської продуктивність праці -- це ефективність витрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції [5, с.98]. З цим визначенням згодна й більшість інших авторів книг, що вивчають продуктивність праці, таких як Волгін М.А., Володькіна М.В., Грішнова О.А., Зайцев Н.Л., Лукашевич В.М. та Пєліхов Є.Ф. Всі вони є прибічниками трудової теорії вартості, та вбачають у продуктивності праці джерело та узагальнюючий показник ефективності виробництва [7, с.57].

Але протиставити цьому визначенню можна тлумачення продуктивності праці західними вченими, які є прибічниками теорії факторів виробництва. Вони вважають, що треба відрізняти продуктивність усіх чотирьох факторів виробництва: продуктивність праці, продуктивність землі, продуктивність капіталу та продуктивність підприємництва. На їхню думку, загальна ефективність або продуктивність підприємства буде відбиватися сумою продуктивності факторів виробництва, а продуктивність праці - один з показників його ефективності [7, с.57].

Проте, ми будемо користуватися визначенням продуктивності праці згідно точки зору прибічників трудової теорії вартості. Можна розрізняти наступні види показника продуктивності праці. Індивідуальна продуктивність праці - це продуктивність окремого конкретного працівника або на даній виробничій ділянці, підприємстві; локальна продуктивність праці - це продуктивність праці в регіоні або галузі; а суспільна продуктивність праці - це продуктивність праці по народному господарству, економіці країни в цілому [1, с.266].

Аналіз літературних джерел дозволяє зробити висновок про те, що істотний внесок у розвиток теорії і практики управління продуктивністю праці зробив Гаррінгтон Емерсон, який у своїй роботі "Дванадцять принципів продуктивності" обґрунтував основні, на його думку, принципи управління продуктивністю праці, які доцільно застосовувати і на вітчизняних машинобудівних підприємствах [73].

Проте, вказане завдання вирішується Г. Емерсоном ширше - він розглядає управління продуктивністю на всіх рівнях і в більшості секторів (галузей) економіки. Практичні поради з реалізації запропонованих Г. Емерсоном методів управління продуктивністю праці знайшли віддзеркалення в працях Генрі Форда [63; 64] і колективній роботі Файоля А., Емерсона Г., Тейлора Ф. [62]. Науково обґрунтовані Г. Емерсоном принципи управління продуктивністю дозволили йому...