Сучасні тенденції зовнішньополітичної діяльності Австрії

Європейська політика Австрії. Розвиток Європейського Співтовариства в Політичний Союз. Австрійський нейтралітет та НАТО. Становлення українсько-австрійських відносин. Міжпарламентське співробітництво. Угоди про двосторонні торговельно-економічні зв’язки.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

19

Размещено на

Міністерство освіти і науки України

Волинський національний університет імені Лесі Українки

Факультет міжнародних відносин

кафедра країнознавства і міжнародних відносин

Індивідульна робота

Сучасні тенденції зовнішньополітичної діяльності Австрії

Зміст

Вступ

1. Європейська політика Австрії

2. Австрійський нейтралітет та НАТО

3. Відносини Австрії та України

Висновки

Література

Вступ

Австрійська Республіка, держава в Центральній Європі, що виникла після розпаду Австро-угорської монархії в кінці Першої світової війни. Площа 83,9 тис. кв. км. Максимальна протяжність із заходу на схід - 579 км. Граничить на півночі з ФРН і Чехією, на заході - з Швейцарією і Ліхтенштейном, на півдні - з Італією і Словенією, на сході - із Словаччиною. Країна ділиться на дев'ять федеральних земель: Бургенланд, Карінтія, Нижня Австрія, Верхня Австрія, Зальцбург, Штірія, Тироль, Форарльберг і місто Відень (на правах землі).

Австрія була прийнята в ООН в 1955. Вона є членом більшості міжнародних фінансових організацій, Міжнародного агентства по атомній енергії (МАГАТЕ) і Європейського союзу (ЄС). У Відні розташовані штаб-квартири трьох установ ООН, а також лабораторія ядерних досліджень під егідою ООН. 1 січня 1995 р.

Австрія стала членом ЄС.

Маючи загальні кордони з трьома країнами східного блоку (Югославією, Угорщиною і Чехословакією), Австрія була вимушена підтримувати тісніші відносини з СРСР, ніж більшість країн Заходу.В кінці 1970-х рр. стосунки з Югославією погіршали із-за розбіжності позицій відносно прав словенської меншості в австрійській землі Карінтії.

Після об'єднання Німеччини (1990 р.) Австрія затвердила поправки до свого Державного договору, що допускають більшу співпрацю з німецькими озброєними силами. У 1970 рр. австрійський уряд брав участь в посередницьких місіях направлених на продовження переговорів між Ізраїлем і Єгиптом, а пізніше між Ізраїлем і Організацією звільнення Палестини.

Сфера національної оборони регулюється Державним договором 1955 р., який не обмежує розмір армії, але забороняє мати ядерну, хімічну і біологічну зброю; заборона на інші спеціальні види зброї була знята в 1990р. У зв'язку з нейтралітетом країни військова доктрина передбачає нечисленні сухопутні війська із звичайним озброєнням, а також військово-повітряні сили.

1. Європейська політика Австрії

Вступ Австрії до ЄС відбувся тільки 1995 р. Основною причиною такого пізнього „дозрівання” була умова, зафіксована в законі 1955 р. про нейтралітет, яка забороняла країні брати участь у будь-яких міждержавних об'єднаннях, членом яких була Німеччина. Тому шлях до Спільного ринку, який був створений за участі Німеччини у 1957 р. і привів зрештою до утворення Євросоюзу, для Австрії на довгі роки був заборонений.

Як альтернативу 1960 р. було створено Європейську асоціацію вільної торгівлі. Проте незабаром багато членів цього альтернативного блоку також опинилися під крилом у Брюсселя. Після падіння „залізної завіси” можливість потрапити в Європейську спільноту з'явилася і в Австрії, тому що Росія, котра хоч і не схвалювала такого рішення Відня, реально завадити йому вже не могла. Зате австрійська економіка, котра пережила процес націоналізації, перебувала в глибокій кризі і відчайдушно потребувала доступу на загальний європейський ринок. Угоди про вільну торгівлю, укладені між Австрією та ЄС 1972 р., розглядалися як достатня основа для економічного співробітництва зі Співтовариством упродовж наступних 15 років. Австрійський уряд знову поставив питання про приєднання до ЄС наприкінці 1980-х рр., маючи намір брати участь у Єдиному Ринку Співтовариства. Однак коли 1988 р. уряд у Відні почав серйозно оцінювати Європейське Співтовариство, Брюссельський Комітет, здається, злякався. Як альтернативу членству в ЄС, президент Комітету Жак Делор запропонував створення „Європейської Економічної Зони” (ЄЄА) для членів ЄФТА, проте Австрія розглядала це лише як другу можливість, оскільки Відень вірно передбачив, що в ЄЄА не може бути об'єднаних сил, здатних до прийняття рішень.

Таким чином, 17 липня 1989 р. міністр закордонних справ Мок передав заяву Австрії на вступ до членів ЄС у Брюссель. Завдяки тиску з боку соціал-демократів у заяві вказувалося на збереження нейтрального статусу, як умову вступу.

Подальший розвиток Європейського Співтовариства в Політичний Союз, що матиме спільну міжнародну та оборонну політику, не викликало особливих проблем для тих, хто пропонував приєднатися до ЄС. На час подання заяви, Відень вбачав у оборонній політиці Європейського Співтовариства потенційні можливості віддаленого майбутнього. Лише тодішній міністр закордонних справ Марк Ейскенз відразу після подання заяви, звернув увагу на проблеми, пов'язані з нейтралітетом, на шляху до міжнародної та оборонної політики Європейського Співтовариства й безпеки. Він запропонував провести переговори між Європейським Співтовариством та Москвою про нейтралітет Австрії, що негайно викликало палкий протест у Відні. Уряд недвозначно заявив, що інтерпретація форми австрійського нейтралітету - особиста справа Австрії, тож про це навіть мови не може бути з третіми сторонами.

Через три місяці після подання Австрією заяви про членство в ЄС впала Берлінська стіна, а невдовзі розпалася вся комуністична система. В листі Австрійського уряду до Європейського Співтовариства в лютому 1990 р. підтверджувалося прагнення країни до вступу в ЄС. „Австрія, - наголошувалося в заяві, - у серці Європи - і бажає мати всі права й обов'язки члена Співтовариства. Нейтралітет, - йшлося далі, - був „особливим внеском Австрії у збереження миру і безпеки в Європі. Історичний досвід та зв'язки з сусідами у Східній та Центральній Європі зможе розширити сферу діяльності ЄС, надати їй нового поштовху, стати фактором її зміцнення”.

У рішенні Європейської Комісії, висловленому 1 серпня 1991 р., підкреслювалося, що Австрія стане „однією з найстабільніших та економічно найміцніших держав-членів ЄС”. Нейтралітет країни вважався „особливою” але не „вирішальною” проблемою для Співтовариства, яка вивчатиметься в світлі „змінення значення концепції нейтралітету в Європейському контексті”. В мирний час, єдиною проблемою, яка може виникнути в зв'язку з санкціями, запроваджуваними проти окремих країн Європейським Співтовариством, не підтриманих резолюціями ООН.

ЄС очікував від Австрії „чіткого запевнення”, що уряд у Відні „візьме на себе зобов'язання, пов'язані з майбутньою міжнародною політикою та безпекою”. Декларація про це має бути дана в контексті переговорів про вступ до ЄС 1993 р. Однак щодо оборони, яка залишається невизначеним аспектом в майбутньому ЄС, Враніцкі заявив, що уряд Австрії не бажає давати „карт бланш”, обіцяючи відступити від свого нейтралітету.

Прихильники австрійського нейтралітету з цікавістю сприйняли пропозицію уряду Данії про альтернативний варіант майбутньої оборонної політики ЄС. Однак окремі члени ЄС заявили, що можливу для Данії альтернативу не потрібно надавати новим країнам, які подали вступні заяви. Серед цих країн лише Австрія побудувала свій нейтралітет на конституційному законодавстві, яке може бути змінене лише голосами двох третин парламенту.

Заявку на вступ до ЄС було подано 1989 р., 1994 р. було проведено референдум, на якому дві третини населення висловилися за вступ до Євросоюзу. І сьогодні багато економістів називають цей крок однією з основних запорук економічних успіхів Австрії (підкріплених надалі подальшим розширенням ЄС).

За оцінками Фріца Брюса, працівника австрійського економічного науково-дослідного інституту WIFO, вступ країни до ЄС (а потім і в єврозону) забезпечив національній економіці за останнє десятиріччя 4,5 % приросту ВВП. Однак не менш важливим чинником була і політика відкритості стосовно східних сусідів, котра за півтора десятка років дала ще 3,5 % зростання ВВП. Розширення ж ЄС 2004 р. забезпечить австрійській економіці протягом наступних десяти років ще 2 % зростання ВВП. І це мінімальний прогноз, який може бути значно перевищений, враховуючи випереджаючі темпи зростання нових європейських економік.

Франц Наушніг з Австрійського товариства європейської політики також спробував оцінити економічні наслідки вступу Австрії до ЄС. Для цього він порівняв економічні показники Австрії та Швейцарії, котрі мають багато в чому подібні характеристики, але опинилися по різні боки кордону Євросоюзу. Отримавши 28 % різниці в прирості ВВП із 1990 по 2006 рр. на користь Австрії, учений не став увесь цей показник відносити тільки на один цей чинник. Однак і недооцінювати його вважає нерозумним.

А от показники економічних відносин Австрії з країнами Центральної та Східної Європи виглядають значно більш однозначними. Торговий оборот із 19 країнами, серед яких і Україна, зріс за останні півтора десятиріччя в кілька разів. Причому експорт (практично чотириразове збільшення) зростав випереджальними темпами стосовно імпорту (триразове), що дало змогу скоротити загальний торговий дефіцит до цілком прийнятних розмірів. А прямі іноземні інвестиції до країн ЦСЄ збільшилися ледь не на порядок і досягли 19 млрд. євро (що становить 8 % австрійського ВВП).

Звісно, відіграв свою роль той факт, що Австрія розташована на перетині шляхів, які зв'язують Західну Європу з Централ...