Проблеми інтеграції України в світове господарство

Глобалізація як основа розвитку сучасного світового господарства. Проблеми перехідного періоду входження України до СОТ, заходи з їх вирішення та усунення. Зовнішньоекономічна політика країни. Характеристика зовнішньої торгівлі та аналіз її структури.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Міністерство освіти та науки України

Сумський державний університет

Конотопський інститут

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни : Макроекономіка

на тему : Проблеми інтеграції України в світове господарство

Виконав студент ІІ курсу

спеціальності фінанси

групи Ф - 71 к

Лещенко Юрій Іванович

2009

• Зміст
• Вступ
• 1. Глобалізація як основа розвитку сучасного світового господарства
• 2. Входження України у світове господарство
• 2.1 Проблеми перехідного періоду входження України до СОТ
• 2.2 Основні вектори зовнішньоекономічної діяльності України
• 2.3 Характеристика зовнішньої торгівлі України
• 3. Аналіз структури зовнішньої торгівлі України
• Висновки
• Список використаної літератури
• Вступ
• Поглиблення фінансово-господарських зв'язків, відкритість національних економік та їх залежність від процесів глобалізації зумовлює стратегічний пріоритет розвитку України - входження у світове господарство на правах економічно потужної, технологічно розвиненої країни. Досягнення Україною достойного місця в системі міжнародного поділу праці визначається відповідністю її господарської системи сучасним критеріям конкурентоспроможності.
• У курсовій роботі на тему: "Проблеми інтеграції України у світове господарство" ґрунтовно досліджується проблематика, пов'язана з повноцінним входженням України у світовий економічний простір. Ця тема є досить актуальною, тому що, незважаючи на велику кількість матеріалів і публікацій, не вистачає системного і всебічного висвітлення даного питання.
• Об'єктом дослідження даної курсової роботи обрано зовнішньоекономічні зв'язки України. Предметом дослідження є проблеми, з якими стикається наша держава на сучасному етапі входження її у світову господарську систему.
• У теоретичній частині курсової роботи ретельно досліджується основні чинники, що впливають на розвиток світового господарства; особлива увага звертається на глобалізаційні процеси у світовій економіці; досліджується місце України у світовому господарстві, зовнішньоекономічна політика нашої країни, її геополітичний потенціал; аналізуються проблеми, які виникають на етапі входження України у світове господарство, причому подаються конкретні заходи з їх вирішення та усунення. Практична частина концентрується на аналізі структури зовнішньої торгівлі України як головного фактора, який показує ефективність національної системи господарювання, конкурентоспроможність національної економіки у світі; у ній акцентується увага на практичних заходах короткострокового та довгострокового характеру з приводу оптимізації експорту та імпорту товарів і послуг, усунення диспропорцій зовнішньої торгівлі і т.д.
• 1. Глобалізація як основа розвитку сучасного світового господарства
• Глобалізація -- об'єктивне явище сучасного світу. Глобалізація -- це рух людства до формування цілісної глобальної цивілізації. В основі цього руху лежать економічні чинники.
• Економікам країн стає тісно у своїх національних рамках. Економіка планети стає справді глобальною. Глобалізація економіки у найширшому значенні цього поняття означає, що державні кордони та відмінності між світовими фінансовими ринками втратили своє колишнє значення. Цьому сприяли передусім такі тенденції:
• – глобалізація фінансів;
• – підвищення ролі транснаціональних корпорацій;
• – розширення експорту прямих інвестицій з Північної Америки, Західної Європи та Східної Азії;
• – міжнародна спеціалізація виробництва і торгівлі товарами та послугами;
• – глобалізація третинного сектору (сфери послуг) економіки;
• – глобалізація управлінських функцій;
• – перетворення туризму на галузь світового масштабу;
• – глобалізація проблем навколишнього середовища;
• – міжнародна економічна інтеграція.
• Глобалізація автоматично не спрямована на рівномірний розподіл у світі економічних вигод від свого поширення і поглиблення. Вигоди передусім концентруються у країнах, де проживає "золотий мільярд" населення. Це економічно розвинені країни Європи, Північної Америки, Японія, Ізраїль, Австралія та Нова Зеландія. На держави "золотого мільярда" припадає близько п'ятої частини населення планети, понад 70 % глобальної торгівлі, більш як половина іноземних інвестицій.
• З кінця ХХ ст. найважливішим орієнтиром державного регулювання гармонійної інтеграції економік окремих країн у глобалізоване світове господарське середовище стало підвищення національної конкурентоспроможності. Національна конкурентоспроможність - це здатність країни за умов вільних та прозорих ринкових відносин виробляти товари і послуги, які відповідають вимогам міжнародних ринків, і одночасно підтримувати та підвищувати протягом тривалого часу реальні доходи свого населення.
• Загальновизнано, що на сьогодні подальший розвиток світового господарства пов'язаний з формуванням якісно нової гомеостатичної системи взаємозалежних саморегульованих та динамічних процесів, які відбуваються у планетарному масштабі. Аналіз свідчить, що характер сучасного глобалізаційного процесу визначають три провідних фактори:
• – інформаційно-технологічний, породжений науково-технічною революцією, яка забезпечує лавиноподібне нарощування та прискорення інформаційних потоків, удосконалення міждержавних, міжфірмових і міжособистісних методів і засобів обміну інформацією;
• – фінансово-економічний, викликаний експансією міжнародного фінансового капіталу, який сприяє інтенсифікації обміну речовиною, енергією та інформацією між соціально-економічними структурами різного рівня;
• – соціалізаційний, започаткований постіндустріальними тенденціями розвитку людського, інтелектуального та соціального капіталів, які формують економічні системи, орієнтовані на всебічний розвиток і розкриття потенціалу конкретної особистості.
• У своїй синергійній взаємодії ці фактори прискорюють процес становлення нової цілісності світового господарства та справляють суперечливий вплив на розвиток національної конкурентоспроможності, а саме:
• - загострюється суперництво та посилюється конкурентна напруженість на світових ринках у результаті прискорення інноваційного оновлення технічної бази виробництва. Як відомо, питома вага нових знань, втілених у товарах, технологіях, організації виробництва в розвинутих країнах становить 70-80% ВВП. Понад 50% економічно активного населення цих країн займаються розумовою працею, а загальна чисельність працівників, які тією чи іншою мірою беруть участь у впровадженні різноманітних виробничих новацій, сягає 80% зайнятих;
• - формуються принципово нові технології та специфічні методи конкурентної боротьби, впроваджувані гнучкими мережевими і віртуальними підприємствами, орієнтованими на потужний інноваційний потенціал та високу якість людських ресурсів. У світі, що глобалізується, нові економічні форми вибудовуються навколо мережевих структур капіталу, управління та інформації, які постійно розширюються. Доступ до технологічних знань та вмінь, що здійснюється через ці структури, лежить в основі конкурентоспроможності сучасних економічних систем;
• - урізноманітнюються фактори національної конкурентоспроможності, яка дедалі більше визначається такими нетрадиційними факторами, як якість державного управління на всіх рівнях (від місцевого самоврядування до центрального уряду), соціальна солідарність і менталітет суспільства. На думку сучасних дослідників, нова планетарна специфіка з її викликами актуалізує конкуренцію не тільки технологій (про що всім відомо), але й культурних цінностей. Причому цінності, як виявилося, не тільки конкурують з технологіями (як головним надбанням Західної цивілізації), але й у доступній для огляду перспективі (за всіма прогнозами та розрахунками) здатні забезпечити перемогу азіатським країнам, насамперед Китаю та Індії;
• - інституційна система та інституційна динаміка перетворюються на провідний фактор національної конкурентоспроможності. Практика підтверджує, що за умов глобалізації країни конкурують у виборі інституційних структур і стратегій формування національних моделей перетворень, здатних стимулювати господарський прогрес та підвищення добробуту народу. Звідси можна зробити висновок, що конкурентоспроможність національної економіки в постіндустріальному вимірі є виявом ефективності соціально-економічної системи, яка інтегрує інтереси суб'єктів господарювання різних рівнів та спрямовує їх у русло успішного динамічного розвитку в глобальному світовому господарському середовищі.
• Аналіз конкурентоспроможності України протягом останніх років свідчить, що панування в Україні сировинно орієнтованої експортної моделі розвитку, яка спиралася на цінові конкурентні переваги (що виникали завдяки дешевим енергетичним і трудовим ресурсам) створило ілюзію міжнародної конкурентоспроможності національної економіки, обумовило зволікання з вирішенням ключових суперечностей. В Україні переважає низькотехнологічна структура промислового виробництва, в якій майже 70% належить сировинним галузям. У світовому поділі праці Україна має статус сировинного та ресурсного придатку. У той же час розвинуті країни світу конкурують за ринки високотехнологічної продукції й основними чинниками зростання їх конкурентоспроможності є інновації.
• Як відомо, найважливіші критерії конкурентоспроможності національної економіки знайшли відбиття у зведеному індексі глобальної конкурентоспроможності. За цим рейтингом наша країна займала 84-те місце серед обстежених у 2005-2006 рр. 117 країн, 78-ме місце сере...