Міжнародна економічна статистика України

Економічна природа спеціалізації і кооперації та їх ефективність. Форми і напрямки розвитку міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва, їх значення для економіки. Визначення проблемних аспектів міжнародної спеціалізації виробництва в Україні.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Вступ

Актуальність теми. Інноваційний розвиток країн світової спільноти передбачає використання переваг їх взаємного господарського співробітництва. В цьому зв'язку в якості одного з пріоритетних напрямів інтеграційного економічного співробітництва виступає спільна підприємницька діяльність зацікавлених країн, зокрема, такі її складові як міжнародна кооперація та спеціалізація виробництва.

Світовий досвід розвитку міжнародних коопераційних зв'язків та спеціалізації виробництва доцільно узагальнювати і виважено застосовувати при реалізації спільних господарських проектів. Розв'язання даного завдання має сприяти дослідження сутнісних рис розвитку міжнародної кооперації та спеціалізації виробництва за умов її поглиблення як важливої форми зовнішньоекономічної діяльності певної країни.

Дослідженню передумов, змісту, закономірностей, особливостей, тенденцій розвитку міжнародної кооперації та спеціалізації виробництва присвячено достатньо праць зарубіжних і вітчизняних науковців. Передусім, слід відзначити роботи таких вчених як Будкіна В.С., Климка Г.Н., Новицького В.Є., Макогона Ю.В., Лук'яненка Д.Г., Сіденка В.Р., Філіпенка А.С., Шниркова О.І. та інших. [11, с. 316]

В цілому серед основних проблем, що висвітлюються у наукових дослідженнях, треба відмітити змістовні характеристики міжнародної кооперації та спеціалізації виробництва, особливості становлення, механізм реалізації даного процесу та інші. Проте сутнісні передумови, риси, пріоритетні напрями розвитку міжнародної кооперації та спеціалізації виробництва за умов розгортання глобалізації орієнтують на проведення більш повного дослідження специфіки функціонування даного процесу на сучасному етапі еволюції міжнародних економічних відносин.

Мета курсової роботи - розглянути особливості участі України в міжнародній кооперації та спеціалізації виробництва.

Щоб досягти поставленої мети необхідно вирішити наступні питання:

- розглянути економічну природу понять міжнародної кооперації та спеціалізації виробництва;

- охарактеризувати форми і напрями розвитку міжнародної кооперації та спеціалізації;

- проаналізувати сучасні тенденції участі України в міжнародній спеціалізації та кооперації;

- визначити проблеми та перспективи участі України у світогосподарських процесах спеціалізації та кооперації.

Предметом дослідження виступають особливості участі України в міжнародній спеціалізації та кооперації виробництва, а об'єктом - спеціалізація та кооперація в виробництва в Україні.

Методологічною основою виступають загальнонаукові принципи дослідження, що передбачають вивчення економічних явищ та закономірностей. Були використані метод спостереження та аналітичний метод дослідження.

1. Спеціалізація та кооперування, як суспільні форми організації виробництва

1.1 Економічна природа спеціалізації і кооперації та їх ефективність

Сучасні тенденції в економічному, культурному та політичному житті України на шляху інтеграції у світове співтовариство вимагають прискореного розвитку виробництва. В Європі вже давно використовують метод кооперації виробництва, котрий приносить свої плоди. Високі темпи росту економіки останнім часом сприяють розвитку міжнародного співробітництва у сфері послуг та виробництва.

Протягом останніх років міжнародна кооперація значно вплинула на підвищення темпів НТП, диверсифікацію виробництва, розвиток компаній-конгломератів. Найбільшого розвитку та відображення вона отримала у машинобудуванні, електроніці, хімічній та деяких інших галузях промисловості, перш за все у виготовленні високотехнологічної продукції.

У Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність», спеціалізацію та кооперацію в галузі виробництва, науки і техніки було визначено як одну з форм міжнародного співробітництва, нарівні з торгівлею та іншими формами взаємодії. [1]

Цей закон дає і розгорнуте визначення міжнародної кооперації (у найбільш вузькому, згідно з нашою градацією, розумінні): міжнародна кооперація ? взаємодія двох або більше суб'єктів господарської діяльності, серед яких хоча б один є іноземним. У процесі такої взаємодії здійснюється спільне розроблення або спільне виробництво, спільна реалізація кінцевої продукції та інших товарів на основі спеціалізації у виробництві проміжної продукції (деталей, вузлів, матеріалів, а також устаткування, що використовується у комплектних поставках) або спеціалізації на окремих технологічних стадіях (функціях) науково-дослідних робіт, виробництва та реалізації з координацією відповідних програм господарської діяльності.

Розробкою теорії кооперації займалися багато вчених. Зокрема, М. І. Туган-Барановський розумів кооперацію як можливу форму суспільно-економічної організації трудящих, спрямованої на захист їх інтересів господарськими методами. Метою кооперації, вважав вчений, є не максимізація прибутку на вкладений капітал, а, навпаки, збільшення через спільне господарювання трудового доходу своїх членів або зменшення їхніх витрат, ціллю є не найбільший прибуток, а найбільший добробут членів кооперативу [4, с. 234].

М.І. Зібер звертав увагу не на трактування кооперації як форми організації праці, «простої і складної кооперації, тобто поєднання і поділу праці», а на концепцію «суспільної кооперації», кооперації, що розуміється в загальноекономічному, макроекономічному аспекті, як форми організації всього суспільного виробництва, яка не ідентична теорії суспільного поділу праці, а розвиває суспільний процес економічного розвитку в цілому [2, с. 216].

Зараз науковцями кооперація розглядається з акцентом на добровільності об'єднання власності та праці для досягнення спільних цілей у різних сферах господарської діяльності. А найважливішими рисами постають самостійність та економічна свобода, спільність економічних інтересів членів кооперативів та демократичність управління.

Міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва ? більш розвинута форма міжнародного поділу праці. Вона являє собою взаємозв'язаний процес спеціалізації окремих країн, об'єднань, фірм і підприємств на виробництві окремих продуктів або частин продукції і кооперування для спільного випуску кінцевого товару. Але ця повинна базуватися на використанні прямих виробничих зв'язків, тісній взаємодії національних наукових і виробничих потенціалів, підвищенні рівня концентрації виробництва.

Міжнародна виробнича кооперація ? це форма організації спільного або взаємоузгодженого виробництва за участю двох або декількох країн. Здійснення цього процесу на міжнародному рівні передбачає укладання відповідних контрактів та угод, котрі регламентують виробничо-технічні та торгово-економічні питання, а також вироблення адекватних форм і методів співробітництва.

Відповідно до вітчизняної та міжнародної практики, а також прийнятого понятійного апарату під кооперуванням розуміють безпосередньо спрямовану на виробництво матеріальних цінностей та послуг діяльність економічних суб'єктів, які поєднують свої зусилля з метою економії витрат, підвищення ефективності та прибутковості виробництва, підвищення продуктивності праці, якості продукції, що виробляється, поліпшення систем управління та умов реалізації продукції.

Змістовим наповненням міжнародної промислової кооперації в сучасних умовах є спільне виготовлення складної, технологічної, наукомісткої продукції зі спеціалізацією окремих суб'єктів виробничого, як правило, на базі довгострокових договірних відносин, які передбачають безпосередні постійні виробничі та/або науково-технічні, конструкторсько-впроваджувальні зв'язки між партнерами. Поза сферою виготовлення високотехнологічних товарів, їх компонентів та обміну такою продукцією міжнародне кооперування в сучасних умовах відбувається тільки в обмежених та малозначущих, у масштабах економіки, формах [3, с. 25].

Міжнародна кооперація за своєю економічною природою уявляє собою продуктивну силу, що дозволяє досягати намічуваного суспільно корисного результату в сфері виробництва, наукових досліджень, збуту при менших витратах живої та уречевленої праці порівняно з необхідними для досягнення подібного результату у випадках, коли учасники діють поодинці.

Поряд з тенденцією у всесвітньому господарству, всесвітньому ринку на базі поділу праці, продовжує діяти міжнародна спеціалізація, сутність якої полягає в тому, що окремі країни спеціалізуються на випуску якихось конкретних товарів і послуг. Ця спеціалізація пояснюється традиціями, специфікою виробничого потенціалу, економічним потенціалом, наявністю або відсутністю природних ресурсів.

Спеціалізація дозволяє окремим країнам не витрачати величезні грошові ресурси на створення деяких виробництв для випуску товарів, а одержувати їх шляхом зовнішньої торгівлі. Це пов'язано з тим, що та чи інша країна має тривалим, професійним досвідом у виробництві тих чи інших високоякісних товарів, що дозволяє експортувати їх в інші країни, які імпортують такі товари, оскільки вони їх не виробляють в силу певних внутрішніх національних особливостей економік.

Система міжнародної спеціалізації, хоча й існувала на початку XX ст., найбільший розвиток отримала в другій половині XX. Цьому сприяло насамперед економічний і політичний розвиток окремих країн, науково-технічна революція, подальший розвиток всесвітнього ринку, політика державного регулювання економік.

Р...