Доктрина Монро та її місце у зовнішній політиці США

Дослідження системної еволюції ідеології, доктрин та концепцій зовнішньополітичної стратегії США. Специфіка методів і засобів дипломатії Сполучених Штатів. Відхід від доктрини Монро та зовнішньополітичні стратегії Вудро Вільсона і Теодора Рузвельта.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

ДОКТРИНА МОНРО ТА ЇЇ МІСЦЕ У ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ США

Зміст

Вступ

Розділ І. Історіографія та джерельна база проблеми

Розділ ІІ. Передумови і сутність доктрини Монро

Розділ ІІІ. Економічні чинники зміни зовнішньополітичного курсу США

Розділ ІV. Відхід від доктрини Монро та зовнішньополітичні стратегії Вудро Вільсона і Теодора Рузвельта

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Актуальність теми. США - одна з найбільших країн світу, що виникла на поєднанні багатьох мікросвітів різних цивілізацій в ХV-XVI століттях. На сьогодні успіхи США у зовнішній політиці, науці і економіці перетворили її в могутній анклав, що розповсюджує свій вплив на більшу частину світу і зосереджує в собі всі передові технології і знання.

Активна діяльність США практично у всіх сферах суспільного життя, насамперед у зовнішній політиці, швидкі успіхи в освоєнні величезного північноатлантичного континенту, стрімкий розвиток передової індустрії і сільського господарства, небачене в історії збільшення матеріального добробуту більшості населення, швидке досягнення статусу світової держави посилили впевненість в особливій долі Америки, відмінній від долі інших країн і народів. Сформувалася ідея про особливу місію, «визначення долі» (manifest destiny) Америки, головний зміст якої складається в обіцянці свободи, демократії, матеріального достатку і т. п. не лише самим американцям, але й представникам інших народів у найвіддалених куточках земної кулі, якщо вони згодні прийняти американські цінності. Розуміння американської ідеї, критичний аналіз ключових постулатів зовнішньополітичної доктрини США допоможе переосмислити події нової й новітньої історії і зробити певні висновки.

Подальше зростання впливу США в сучасній системі міжнародних відносин, залежність у ній змін від використання Вашингтоном певних доктринальних засад зумовлює теоретичну й політичну доцільність пошуків відповідей на складні питання сучасності, у стратегії зовнішньополітичних акцій держави, характері цих акцій і, звичайно їх наслідків, що вплинули не тільки на становище західноєвропейських, далекосхідних чи держав Латинської Америки, а й на самобутній розвиток Сполучених Штатів, її формування як світової держави.

Об'єктом дослідження є зовнішньополітичні доктрини Сполучених Штатів Америки в контексті історичного розвитку країни протягом ХІХ - першої чверті ХХ ст.

Предметом дослідження стали еволюція та зміна акцентів у зовнішній політиці США, специфіка методів і засобів дипломатії країни та наслідки реалізації стратегії США для світу.

Метою дослідження є аналіз змісту доктрини Монро, як ґрунтовної моделі побудови зовнішньополітичного курсу Сполучених Штатів, розгляд основних напрямків зовнішньої політики Сполучених Штатів на початку ХІХ століття та внутрішніх впливів на її формування, зміна акцентів протягом першої чверті ХІХ ст. та до початку ХХ ст.

Для досягнення визначеної мети сформульовані наступні завдання:

· відтворити системну еволюцію ідеологій, доктрин і концепцій зовнішньополітичної стратегії США;

· визначити специфіку методів і засобів дипломатії Сполучених Штатів;

· з'ясувати проблеми виникнення та розуміння зовнішньополітичної доктрини Монро;

· комплексно аналізувати специфіку внесення змін до мети міжнародної політики Сполучених Штатів при виході їх на міжнародну арену, окреслити роль у цьому процесі В. Вільсона та Т. Рузвельта;

· простежити зміни зовнішньополітичних пріоритетів Сполучених Штатів через призму додатків до доктрини Монро та вплив її положень в універсалізмі В. Вільсона та доктрині «всесвітнього арбітра» Т. Рузвельта)

· аналізувати вплив на зовнішню політику внутрішньо-економічних факторів.

Хронологічні рамки охоплюють ХІХ століття та першу чверть ХХ ст. Основну увагу дослідження сконцентровано на хронологію змін підходів до визначення траєкторії руху зовнішньої політики кожне наступне десятиліття розвитку Сполучених Штатів. Від президентства Джефферсона, за якого склалися передумови розробки нової моделі побудови зовнішньополітичних відносин, яка втілилася в концепції ізоляціонізму, і до завершення президентства Вільсона, коли Сполучені Штати знову змінюють вектор зовнішньої політики, - і вступають у війну, заперечивши при цьому повністю доктрину Монро (чи прилаштувавши її зовнішню суть до нових умов), та формують ідею універсалізму, яка поглибиться в наступні роки.

Структура роботи: робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг роботи становить 84 сторінки.

Розділ І. Історіографія та джерельна база проблеми

На рубежі XIX-XX ст. США вийшли на арену світової політики, вступили в боротьбу за колонії, джерела сировини, сфери додаткового капіталу. Американські правлячі кола висунули специфічні методи експансії в різних районах світу: відносно країн Латинської Америки вони формулювали нову інтерпретацію доктрини Монро: на Далекому Сході проголосили політику «відкритих дверей», що поклала початок так званої доларової експансії, проти Іспанії розв'язали імперіалістичну війну за переділ колоній. Цей комплекс проблем зовнішньої політики США став в центрі уваги головних напрямів історіографії.

Найважливішою темою в історіографії латиноамериканської політики США були походження і еволюція доктрини Монро. У своїй більшості американські дослідники обмежувалися розробкою її дипломатичної історії, розвиваючи ідеї про те, що в області зовнішньої політики, США керувалися прагненням захищати країни Латинської Америки від загрози інтервенції з боку Священного Союзу, тобто оборонною метою. Провідним північноамериканським фахівцем з історії доктрини Монро вважається Д. Перкінс. Його праці «Доктрина Монро (1823-1826)» (3 тт., 1927-1938), «Руки геть! Історія доктрини Монро»(1941) відрізняють велика кількість фактичного матеріалу, в тому числі із зовнішньополітичних архівів Лондона, Парижа, Берліна і Мадрида, уважний аналіз конкретної історії доктрини. Але, займаючись виключно зовнішньополітичною історією, він ігнорував її соціально-економічні коріння, особливості розвитку американського капіталізму на початку XIX ст. Заперечення агресивного початку, властивого доктрині Монро, проходить червоною ниткою в працях Перкінса[84].

Якщо прийняти до уваги експансіонізм США і прагнення американців розширити торгівлю із всіма країнами, з одного боку, а експансіонізм європейців і рішучість їх зберігати контроль на морі, в усіх своїх колоніях, і контроль над світовою торгівлею - з другого, то зіткнення США, Великобританії, Іспанії, Франції, Російської імперії (з 1917 р. - СРСР) було неминучим.

Не дивлячись на багаточисленні і постійно суперечливі думки з широкого кола питань внутрішньої і зовнішньої політики, еліта Півночі й Півдня була єдина в експансіоністських прагненнях, які в 20-х рр. ХІХ ст. трансформувались в доктрину «континенталізму», особливу роль в цій трансформації відіграли Дж. К. Адамс і Дж. Монро. Як показують автори, вже й протягом 50-х рр. ХІХ ст. американські державні діячі активізують комерційну експансію, їм вдається отримати надійний доступ до Китайського ринку під загрозою встановити торгівельні й дипломатичні відносини з Японією, вдалося розширити зв'язки з латиноамериканськими країнами. В цей же період в арсеналі зовнішньої політики США з'явився такий метод, як «непряме втручання».

Автори колективної монографії під назвою «Американська зовнішня політика: історія до 1914 р.»[53,с.45]. Дж. Гаррі Кліфод, Томас Петтерсон і Кеннет Дж. Хаган спеціалізуються на історії американської зовнішньої політики. Дослідники підкреслюють особливе значення теми експансіонізму, яка пронизує всю книгу. Автори характеризують розповсюдження концепції «передбачення долі», яка, як вони вважають, не передбачає насильницького захоплення земель, але, на жаль, реальність не схожа на ідеал. Американський експансіонізм вони називають природнім, майже органічним процесом. Війна з Мексикою була ілюстрацією того, що американські експансіоністи були більш агресивнішими з більш слабшими народами.

Виправдання політики США в Латинській Америці чітко проявилося і в працях іншого великого історика С. Беміса. Інтервенцію США в країнах Латинської Америки він пояснював прагненням «зміцнити політичну і економічну стабільність цих країн для того, щоб не було виправдання чи привід для європейської інтервенції в цю стратегічно важливу частину Нового Світу»[78,с.48].

З початку 30-х років в США розгорнулося більш детальне дослідження історії американської зовнішньої політики кінця XIX - початку XX ст. Особливу увагу історики приділили іспано-американській війні 1898 р. і доктрині «відкритих дверей» (або доктрині Дж. Хея - на ім'я тодішнього державного секретаря США). У трактуванні цієї війни, підсумком якої стало встановлення контролю Сполучених Штатів над Кубою, Філіппінами, Пуерто-Ріко і рядом інших колоніальних володінь Іспанії, переважає спроба завуалювати її імперіалістичну сутність. Більшість американських істориків підхопили офіційну версію причин і цілей війни, згідно з якою США прагнули до «звільнення» Куби і Філіппін і вступили у війну лише під тиском громадської думки країни. Так, Дж. Пратт фактично знімав з правлячих кіл Сполучених Штатів будь-яку відповідальність за війну 1898 р. У його книзі «Експансіоністи 1898» (1936) містит...