Бірманський шлях до соціалізму

М’янма (колишня Бірма) - одна з найбідніших країн планети, яка довгий час перебувала під корумпованим військовим режимом. Військовий переворот та проголошення "бірманського шляху до соціалізму". Конституційні перетворення та становище країни сьогодні.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Міністерство освіти та науки України

Волинський національний університет імені Лесі Українки

Факультет міжнародних відносин

Кафедра країнознавства та міжнародних відносин

“Бірманський шлях до соціалізму”

(індивідуальна робота)

Виконав:

студент 21 групи

Корнійчук Вадим Іванович

Луцьк - 2008

Зміст

1. М'янма ( Бірма ). Є про шо сказати

2. Військовий переворот та проголошення “ бірманського шляху до соціалізму”

3. Внутрішні зміни в країні в 70 - х рр..

4. Конституційні перетворення

5. Міжнародне становище М'янми (Бірми) сьогодні

Висновки

Література

1. М'янма ( Бірма ). Є про що сказати

бірма соціалізм військовий

Довгий час перебуваючи під суцільно корумпованим військовим режимом, М'янма (колишня Бірма) є однією з найбідніших країн планети, де, здавалося би, час зупинився на століття. Південь М'янми не забезпечений навіть усепогодною автотрасою. Політична географія М'янми є надзвичайно вдалим прикладом впливу форми території на внутрішню структуру держави. М'янма не лише має подовжену форму, - її обидва серцевинні ареали ще оточені із заходу, півночі та сходу підковою великих гір, де до британської окупації мешкали 11 меншин країни. Коли британці відійшли і Бірма стала незалежною у 1948 р. , меншини лише змінили одного правителя на іншого.

Десятиліттями репресивна політика військового режиму утримувала М'янму в покорі та сповільнювали її розвиток. Інфраструктура країни у вкрай жахливому стані (в 1993 р. У Янгоні був лише один працюючий телефон, по якому можна було дзвонити за кордон). Крім того, що понад 80% дорослого населення неписьменне, існує дуже мала кількість робочих місць для освічених людей. Сьогодні спостерігаються деякі ознаки змін, зокрема звільнення з в'язниці кількох політичних дисидентів і зародження туризму. Але це ще не скоро перевжить наслідки політики, яка утримує знедолену М'янму серед найбідніших країн цілого світу[2].

У колоніальний період Бірма стала найбільшим постачальником рису на світовий ринок. Провідну роль в економіці грало сільське господарство, далі слідували лісове господарство і гірництво. Перед початком Другої світової війни в цих трьох секторах створювалося понад 50% національного прибутку і 2/3 експортної продукції. Військові втрати, розруха і відсутність матеріально-технічної бази привели до спаду економіки, а її відновленню перешкоджали заколоти в післявоєнні роки. До 1949-1950 виробництво в країні скоротилося на 40% в порівнянні з довоєнним рівнем, а річний експорт рису скоротився з 3 млн до 1 млн т. В кінці 1950-х років завдяки восьмирічній програмі розвитку, схваленій урядом У Ну, національний прибуток зріс на 75% порівняно з показником кінця 1940-х років і на 7% перевищив довоєнний рівень, а обсяг експорту рису досяг 2 млн т на рік. Однак проголошений в 1962 Не Віном націоналістичний «Бірманський шлях до соціалізму», що передбачав обмеження діяльності не тільки іноземного, але і вітчизняного приватного капіталу, змусив багатьох індійських і китайських підприємців покинути країну. У подальші роки всі банки і зовнішня торгівля перейшли під контроль держави; були націоналізовані провідні змішані компанії, зайняті видобутком нафти і інших корисних копалин, обмежені площі землекористування[4].

1962 р.у Бірмі відбувся військовий переворот про країну в цей період 6уло майже нічого не відомо. Єдиним політиком тогочасної Бірми, який яскраво засвітився на міжнародній арені, 6ув генеральний секретар ООН У Тан, що перебував на своїй посаді з 1962 по 1971 рік. Цікаво, що після його смерті військова хунта відмовилася поховати його з належною пошаною, ймовірно через ревнощі до його міжнародного успіху. М'янма, відокремлена від своїх сусідів непрохідними тропічними джунглями, залишалась „чорною діркою" регіону аж до початку 90-х років, коли світові агенції новин вперше прорвали інформаційну блокаду й отримали доступ до даних про заворушення, що охопили в цей період країну[5].

2. Військовий переворот та проголошення “бірманського шляху до соціалізму”

В ніч на 2 березня 1962 року армійські частини зайняли всі ключові позиції в країні і арештували членів уряду і лідерів Союзної партії, включаючи прем'єр - міністра У Ну, президента Бірми У Він Мауна, а також вождів сепаратистів.

О 9 годині ранку 2 березня по радіо було оголошено, що армія контролює становище в країні і влада знаходиться в руках Революційної ради на чолі з генералом Не Віном. В історії незалежної Бірми настав новий етап.

Звертаючись до народу по радіо 2 березня 1962 р. , голова Революційної ради генрал Не Він заявив, що збройні сили Бірманського Союзу взяли владу у зв'язку з крайнім погіршенням положення в країні. В послідуючих поясненнях було підкреслено, що втручання армії викликане, зокрема, загрозою втрати єдності Бірманського Союзу, яка виходила від реакційних сепаратистських сил, що діяли на національних окраїнах.

Революційна рада одразу ж сформувала Революційний уряд на чолі з генералом Не Віном. Вся система управління була оновлена і централізована.

В державному перевороті 2 березня 1962 р. Ні народні маси, ні політичні партії участі не брали. Але вже через кілька днів після зміни влади нові керівники Бірми заявили, що збираються слідувати соціалістичній орієнтації, провести глибокі перетворення в країні і спиратися перш за все на робітничі маси. Це надало досить широку демократичну підтрмку новому режиму.

Той факт, що з 2 березня 1962 р. В Бірмі розпочався новий етап розвитку, був продемонстрований опублікуванням 30 квітня 1962 р. прийнятої Революційною радою політичної декларації “Бірманський шлях до соціалізму”, що стала основоположним документом нового режиму. Ця декларація відкинула суспільні систеси експлуатації людини людиною і буржуазно - парламентську форму політичної організації.

“Буде засновано соціалімтичну демкратичну державу, - говорилось в декларації, - з метою створення передової соціалістичної економіки...Авангардом і стрижнем соціалістичної демократпчної депжави є головним чином селяни та робітники”. Життєво важливі засоби виробництва підлягали націоналізації, передбачався розвиток кооперації, при цьому державна форма власності проголошувалась провідною. Приватне підприємництво дозволялось із “справедливими і розумними обмеженнями” В суспільно - політичній сфері передбачалось створення нових масових організацій і нової політичної організації.

4 червня 1962 р. Революційна рада зробила заяву про утворення нової політичної партії “для приведення в життя соціалістичної програми за активної участі всьог народу”. Згідно статуту вона була названа Партією бірманської соціалістичної програми (ПБСП).

Вже в 1962 р. Революційна рада прийняла деякі політичні та економічні міри, спрямовані на укріплення незележності крайни. Найбільш помітним соціально - політичним перетворенням стала націоналізація приватної промисловості: великих і середніх промислових підприємств, банків, торгівлі, інфраструктури. Основні заходи в цій галузі були проведені в 1963 - 1966 рр.

В жовтні 1963 р. Революційна рада прийняла спеціальний закон про націоналізацію підприємств, що став легальною оснвою подальших широких заходів націоналізації та одержавлення а Бірмі. Були націоналізовані різні іноземні, іноземно - бірманські та націоналбні підприємства. В1964 р. було завершено націоналізацію зовнішньої торгівлі і проведено націоналізацію внутрішньої торгівлі. Одночасно вводилась державна монополія на торгівлю найважливішими сільськогосподарськими продуктами. Були введені нові ставки подоходного податку, які підривали приватне накопичення. Була також проведена “демонетизація” - вилучення з обороту крупних купюр з метою позбавлення заможних прошарків великої грошової готівки. Бірма вийшла із стерлінгової зони (1966). В кілька кроків були націоналізовані приватні школи, лікарні, газети, ряд типографій, кінотеатри, морські сухопутні компанії, страхові агенства, багато промислових підприємств.

Одчасно з проведенням націоналізації розпочались перетворення в сфері земельних та трудових відносин. Було обмежено діяльність лихварів і прийняті два важливих аграрних закони - про захист селян і про оренду землі (1963). Революційна рада стала дотримуватися установки, що верховним власником землі є держава і тільки вона має право розпоряджатися нею. На цій основі новий режим обмежив крупне землекористування і здійснив деякий перерозподіл землі, наділивши нею частину безземельних і малоземельних селян і сільськогосподарських робітників. Було також розпочато в експериментальному порядку до створення “кооперативних сіл” для безземельних. Було збільшено щорічні кредити селянству, а в 1963 р. значні суми було виділено сільськогосподарським робітникам.

Зміна політики в робітничому питанні призвело до прийняття заходів для захисту матеріальних і правових інтересів робітників міста. Було підтверджено і збільшено мінімум заробітної пліти для робітників держсекретаріату. Влада підтримала робітників і службовців в багаточисельних трудових супоречках з підприємцями. В 1964 р. був прийнятий закон про основні права та обов'язки робітників та службовців.

Новий режим запровадив прогресивні нововведення в шкільну, вищу та середню освіту, намагаючись поставити її в службу р...