Дослідження гуцульської кухні, звичаїв та способу життя гуцулів, історичних та природних факторів, що зумовили формування особливостей страв. Вивчення культури споживання їжі данної етнічної групи. Технологія виготовлення бринзи, сиру, вурди і будза.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Київський національний торгово-економічний університет

Хмельницький торгово-економічний коледж

"Вивчення звичаїв, традицій, особливостей кухні регіонів: Гуцульщина"

Виконала студентка:

ІІІ курсу гр. ТХ - 96

Туз О. П.

Перевірив:

Майстер виробничого навчання

Шулик Л.П.

Хмельницький 2012

МЕТА РОБОТИ

Дослідити гуцульську кухню, звичаї та спосіб життя гуцулів історичні та природні фактори що зумовили формування особливостей страв. Розкрити різноманіття страв та культури споживання їжі данної етнічної групи. Розглянути та вивчити асортимент страв.

ПЛАН

Вступ

1. Гуцульщина

1.1 Розташування

1.2 Історія

1.3 Гуцумли -- субетнос українців

2. Звичаї та обряди

3. Особливості кухні

4. Страви

Висновок

Список використаних джерел

ВСТУП

Серед слов'янських кухонь українська користується широкою популярністю. Вона давно одержала поширення далеко за межами України, а деякі страви української кухні, наприклад борщі і вареники, ввійшли в меню міжнародної кухні.

Українська кухня -- національна кулінарія, яка має свою давню історію та славиться різноманітністю, нараховує сотні рецептів: борщі й пампушки, паляниці й галушки, вареники й ковбаси, печені та напої з фруктів і меду, відомі далеко за межами України. Деякі страви мають багатовікову історію, як-от, наприклад, український борщ.

Багато особливостей української кухні були зумовлені способом життя народу, переважна більшість якого займалась важкою хліборобською працею. Важка праця потребувала ситної, калорійної їжі. Тому для української кухні характерні страви багаті і на білки, і на жири, й на вуглеводи. Примхи ж національного характеру вимагали, аби ця їжа мала бути смачною. Тим-то для більшості страв характерний складний набір компонентів (так, у борщі їх нараховується до 20), а також комбінування декількох способів теплової обробки продуктів (смаження, варіння, тушкування, запікання). Така технологія обумовлює неповторні смакові якості, аромат і соковитість страв української кухні.

В XVIII столітті в Україні дуже широко поширюється картопля, що використовується для готування перших та других страв і гарнірів до рибних і м'ясних страв. Хоча цей овоч і не став в Україні, на відміну від Білорусії, "другим хлібом", однак знайшов широке застосування, і з цього часу практично всі перші страви починають готуватися з картоплею.

Кожному з етнографічних районів України властиві свої особливості кухні, зумовлені географічними умовами та традиціями.

У цій роботі я буду розглядати Гуцульщину. Цей унікальний край приваблює не тільки мальовничими краєвидами, самобутнім народним мистецтвом, а й особливою гостинністю місцевих мешканців, їхніми давніми традиціями та, безперечно, своєрідною гуцульською кухнею.

Гуцульська кухня - частина української кухні, розповсюджена на Гуцульщині, має давню історію, славиться різноманітністю. Історія гуцульської кухні сягає багатьох століть і при цьому відповідає регіональним особливостям. Так, для Карпатського регіону з давніх давен характерне скотарство, а хліборобські зернові культури не такі поширені, як на Наддніпрянщині. Ці чинники обумовили велику кількість різновидів бринзи і часте використання кукурудзяного борошна: (коржі, малай).

1. Гуцульщина

1.1 Розташування

Гуцумльщина (польські Huculszczyzna, словацькі Huculsko) -- український етнокультурний регіон, край українських верховинців, гуцулів, що розташований на південному-сході Українських Карпат

Розташування

Гуцульщина займає в південно-східній частині українських Карпат частину Галичини, Буковини, Закарпаття, в сточищі рік Прута з Черемошем і Серетом, горішньої Сучави, горішньої Надвірнянської Бистриці та горішньої Тиси.

Південні та північні межі Гуцульщини утворюють перші вищі хребти й різко звужені долини рік. Південна межа проходить вододільними хребтами Ґорґанів, Чорногори й північними схилами Чивчинських гір; північна етнографічна межа пролягає лінією Зелена -- Делятин -- Яблунів --Пістинь -- Косів -- Кути (Косівський район) -- Вижниця, іноді межі Гуцульщини ширять аж до Коломиї, Надвірної, Солотвина й Монастирчан; на заході гуцули заселяють усю долину Тиси по Рахів; східна межа Гуцульщини -- лінія Вижниця -- Берегомет -- Мигове -- Банилів-Підгірний. Кілька гуцульських сіл (село Поляни та його околиці) є і на румунській Мармарощині.

1.2 Історія

Гуцульщина до 1770 р. входила до складу Туреччини-Молдавії, Польщі, Угорщини; згодом до Австрії й Угорщини; 1920--1939 рр. до Румунії, Польщі й Чехословаччини. Незважаючи на штучне адміністративне управління гуцули віками творили старозвичаєві порядки, гірські умови, побут,волоське пастуше право, полонинське тваринництво, спільна матеріальна й духова культура, говірки. Взаємообмінові поміж гуцулами сприяло положення в глибині гір, далеко від шляхів сполучення. Тепер уся Гуцульщина, за винятком 8 сіл на румунській Буковині та кількох сіл на Мармарошині, лежить в Україні. Перші історичні відомості про Гуцульщину з'явилися в польських джерелах 14-го -- початку 15 ст.; 1424 р. -- перша згадка про Жаб'є; історичні дані про населення скупі, очевидно, на Гуцульщині довго не було панщини, тільки оплата грішми й натурою для відкупу від сусідніх володарів.

Гуцульщина багата своєю давньою культурою та народним мистецтвом, яке відзеркалює душу, побут, пристрасті, традиції та цінності народу. Коріння народного мистецтва сягають в глибоку давнину, а протягом століть воно стало спонукою до розвитку національної свідомості народу. Саме Гуцульщина є унікальним і невичерпним джерелом для дослідження і вивчення давніх традицій, звичаїв, строїв та мистецтва.

1.3 Гуцумли -- субетнос українців

Гуцумли -- субетнос українців, що живуть у Карпатах: Івано-Франківська, Чернівецька і Закарпатська області України (Верховинський, південна частини Косівського й Надвірнянського районів Івано-Франківської області, Путильський та південна частина Вижницького району Чернівецької області й у більшій частині Рахівського району Закарпатської області). Територія Гуцульщини в Україні -- 6,5 тис. км?. На півночі Румунії -- мармароські гуцули.

Залежно від природних умов, малої кількості придатної для рільництва землі, головну роль у господарському укладі й виробничому побуті гуцулів відігравало тваринництво, зокрема відгінне, з перевагою вівчарства в його структурі. На цій основі розвинулась культура полонинського господарства зі своїми типами споруд, формами випасу, виробничих функцій організації побуту, способами переробки молокопродуктів тощо. Гуцули жили із скотарства і займалися лісосплавом. Для мандрівок між сталими поселеннями та високогірними пасовищами (полонинами) вони вивели породу малих і витривалих коней, які теж назвали гуцулами. Робочий день на полонині, а також вигін і загін худоби супроводжувався трембітою - духовим інструментом, "родичем" альпійського горну.

З перевагою тваринницького характеру господарства гуцулів великою мірою пов'язаний і особливий тип їх поселень -- для них властиве здебільшого розпорошене розміщення садиб ("оседків") і не тільки в долинах, а й на схилах і верхах гір, тобто ближче до випасів і запасів кормів. На Гуцульщині зберігся давній тип двору із замкнутою за периметром системою будівель -- гражда. Основним матеріалом для одягу гуцулів були домоткане вовняне сукно, овече хутро та саморобна шкіра.

Значна питома вага у господарсько-виробничій діяльності гуцулів належала різним допоміжним заняттям: збиральництву (ягід, грибів, горіхів, лікувальних рослин), лісорубству, сплаву лісоматеріалів. З ремесел і домашніх промислів найпоширенішими і вагомими були обробка вовни, шкіри, ткацтво, гончарство, обробка дерева, лозо- й коренеплетіння. Відомі на Гуцульщині й такі давні види промислів, як солеваріння, виготовлення поташу, вугілля і смоли.

2. Звичаї та обряди

Спосіб життя гуцула є надзвичайно простий, його потреби невибагливі.

Гуцул їсть тричі на день.

Перший раз -- близько 9-ї години ранку, це називається обід;

другий -- між 1-ю і 3-ю годиною пополудні, називається полудинок;

третій -- близько 7-8-ї години вечора і називається вечера.

Взагалі гірський народ харчується набагато краще, ніж селянин у передгір'ї. Його звична їжа, так само, як їжа русинів і румунів з передгір'я, це кулеша -- густа каша з кукурудзяного борошна, подібна до італійської поленти. До неї він вживає, що житель передгір'я рідко собі дозволяє, овечий сир (бриндзя, бриндза) , далі своєрідне кисле коров'яче або овече молоко (гусьлєнка) або ще борщ -- це особливий суп, який готується з червоних буряків, картоплі, а також інших овочів, з овечим чи свинячим м'ясом або й без нього. Іноді підкислюють цей суп домішуванням згаданої гусьлєнки. Врешті кулеша, особливо у б...