Значення етнополоітики у сучасному суспільстві. Етнополітика, її суб’єкт та об’єкт. Особливості етнічних груп України. Форми етнополітичної діяльності, їх прояв в Україні. Проблеми етнополітичної інститутції в Україні й можливі шляхи їх вирішення.
Краткое сожержание материала:

19

План

Вступ……………………………………………………………………3

1. Етнополітика, її суб'єкт та об'єкт ……………………………………………4

2. Форми етнополітичної діяльності, їх прояв в Україні ………..….………...10

Висновок………………………………………………………………….……....16

Література……………………….……………………………………………….18

Вступ

У політичному житті багатьох країн все більшого значення набуває національне питання. Цю сферу полі-тики називають «етнополітикою», або «етнонаціональною політикою», визначаючи її як взаємодію етносів (родо-племінні утворення, народи, нації, національні групи, національні меншини та ін.) і держави.

Тема етнополітики актуальна, адже весь світ поліетнічний, складається з держав - націй, майже всі держави поліетнічні. Україна поліетнічна, нещодавно стала незалежною. Усі питання про сутність, характер, форми життєдіяльності етносів, їх взаємозв'язок із владними структурами вивчає етнополітологія -- складова частина політології. У демократич-них державах Заходу етнополітологія є самостійною ав-торитетною наукою та навчальною дисципліною. Знання основ етнонаціональної політики дає грома-дянам України можливість активніше включатися у су-спільно-політичне життя, робити вагоміший особистий внесок у національно-державну розбудову своєї країни.

У рефераті були використані такі джерела:

· Підручники та учбово - методичні матеріали [2, 3, 7, 8, 10, 11, 12];

· Монографії [1, 5];

· Матеріали періодики [4, 6 ];

· Словники [9].

Підручники та учбово - методичні матеріали дають нам загальну характеристику політики, її структуру, функції, цілі, завдання тощо.

Монографії ґрунтовно розглядають результати досліджень одного питання або декількох пов'язаних між собою питань.

Матеріали періодики дають нам уявлення про власні думки політологів стосовно даних питань.

Словники надають визначення понять.

Реферат містить: вступ; основну частину, яка складається з 2 глав; висновок; список літератури.

1. Етнополітика, її суб'єкт та об'єкт

Етнонаціональна політика за складних і неоднознач-них умов сучасних національних процесів, зростання національної самосвідомості набуває нового змісту. Ба-гатонаціональні держави, колоніальні імперії, що утво-рилися внаслідок поневолення інших народів та реалі-зації імперської політики, не витримали випробування часом і розвалилися під тис-ком національно-визвольної боротьби народів за право бути вільними й незалежними. Пріоритет загальнолюд-ських цінностей, який став головним принципом у дія-льності демократичних держав, зумовив необхідність нових підходів політико-владних структур до націо-нального питання [5, с 46].

Західна політологія має орієнтовно три різні точки зору щодо політики держави стосовно етносів. Прихи-льники першої точки зору А. Степен, Й. Уоллерстейн та ін. вважають, що держава повинна виробляти й реа-лізовувати певну політику, спрямовану на розподіл ре-сурсів, створення сприятливих умов для всіх етносів, водночас не втручаючися в їх національну самобутність. Інші дослідники -- М. Леві, М. Хехтер та ін. -- твер-дять, що держава стосовно етносів є відносно автоном-ною силою, а політична її еліта має на меті власні кор-поративні цілі, спрямовані на утримання влади, іноді навіть всупереч інтересам титульної нації (нації, назву якої має країна). Третю точку зору репрезентують П. Ванден Берг, Е. Сміт та ін. Вони характеризують державу як інструмент титульної нації, яка здійснює контроль над державним апаратом і суспільством. На-явність цих різних точок зору, з одного боку, відбиває реальний стан речей щодо розв'язання згаданих проб-лем у різних державах, а з іншого -- ускладнює розу-міння цих проблем, сприяючи пошукові оптимальних шляхів їх розв'язання (Ю. Римаренко) [5, с 50].

Дж. Мейс визначає етнополітику як відносини державної нації з іншими етнічними групами, а також взаємовідносини національних груп в межах держави. В. Євтух уважає, що це діяльність держави у врегулюванні міжетнічних відносин та забезпеченні прав існуючих етноструктур. У цих визначеннях суб'єктом етнополітики переважно постає держава. Насправді ж держава, зо-крема, правова, разом з етносуб'єктами вироблює шляхи досягнення балансу інтересів і стабільності суспільства. Тому етнонаціональну політику можна визначити як ці-леспрямовану діяльність держави й етносів (або їх пред-ставників в особі партій, рухів, етноеліт), спрямовану на досягнення стабільності багатонаціонального суспільства через урахування, узгодження й розв'язання національних інтересів і вимог [5, с 57].

Етнонаціональна політика має визначену структуру, компоненти якої тісно взаємодіють із загальною політи-кою. До них належать:

1. Етнополітичні відносини, які виявляють певний характер взаємозв'язків етносів між собою й інститута-ми влади. У змістовному плані вони характеризують багатоманітну взаємодію національної еліти й багатона-ціонального електорату, національних рухів і партій та ін. Показником етнополітичного життя тут є характер відносин суб'єктів етнополітики у змаганні за політичне панування або задоволення власних інтересів -- свідоме національне примирення чи міжнаціональний конфлікт, стабільність чи криза поліетнічного суспільства.

2. Етнополітична свідомість, що виявляє залежність політичного життя від ставлення етносів до інститутів влади. Етнополітика тут є не чим іншим, як безперерв-ним втіленням та інституалізацією національних ідеалів, цілей, норм і настанов, механізмом рекрутування націо-нальних еліт.

3. Етнополітична організація як частина організацій-них структур держави та представників етносів у вигляді національних автономій, етноеліти, національних рухів, партій та інших ланок. Відбиваючи національний склад держави, вона зосереджує в собі владні волевияви щодо етноспільнот, втілює його в керівні рішення, надає ви-значеної спрямованості процесові міжетнічних відно-син. Наявність і взаємодія цих структурних елементів дозволяє етнополітиці виконувати відповідні функції в суспільстві [7, с 74 ].

Слід виділити деякі функції етнополітики. Це функ-ція забезпечення специфічних потреб різних етнонаціональних груп у сфері мови, національної культури, тра-дицій та ін. Є також функція стабілізації міжетнічних відносин, що передбачає настанову на згоду й міжетні-чний консенсус, розв'язання міжетнічних колізій та конфліктів на базі взаємного врахування інтересів та виключення конфронтації з арсеналу взаємодії народів, свідомий вибір конфліктуючими сторонами діалогу як загальноприйнятної форми вирішення суперечливих питань. Важливою є функція формування культури міжнаціонального спілкування, що охоплює нормативні вимоги, піднесені до рангу закону, які регулюють сто-сунки представників різних національностей, а також норми відносин між етносами, витворені у процесі спілкування, де відбито загальнолюдські ідеали дружби, поваги до інших народів. Сприяючи реалізації націо-нальних інтересів, етнополітика забезпечує моделюван-ня і прогнозування етнополітичних ситуацій, що мо-жуть виникнути як у стосунках між етносами, так і у відносинах етносів з державою. Їнноваційність має ба-зуватися на вивченні тенденцій національного розвитку, мотивації й спрямування діяльності основних суб'єктів етнополітики, на врахуванні ступеня загостреності конфліктних ситуацій, особливостей етнопсихології насе-лення, традицій тощо [11, с 284].

Одним із найважливіших завдань етнополітики є за-хист прав людини. До таких прав, зафіксованих у документах міжнарод-ного співтовариства і реалізовуваних демократичними державами, належать:

-- право на етнічну ідентичність, збереження і роз-виток власної етнічної самобутності, етнокультурного середовища. Держава забезпечує для етносів можливість вільного розвитку національної культури, користування рідною мовою, віросповідання традиційної релігії, задо-волення національних звичаїв, обрядів та ін.;

-- право нації, народу на самовизначення, яке, залеж-но від конкретних умов, може бути реалізоване в різних формах: утворення незалежних держав; територіальна автономія в межах держави (переважно для етносів, що живуть на власній етнічній території); національно-культурна автономія (переважно для національних груп, етнічна батьківщина яких міститься за межами країни проживання). Представники інонаціональної людності зберігають право на рееміграцію, тобто на виїзд до своєї етнічної батьківщини або до інших країн;

-- право на захист від дискримінації за національ-ною ознакою. Нікого не можна обмежити в жодному праві через його національну приналежність. І окрема особа, і весь народ у цілому в разі дискримінаційних дій держави мають право на повну реабілітацію й компен-сацію від наслідків цих антигуманних дій [11, с 290].

Людство складається з багатьох різних етносів, тобто на-родів. Давньогрецький термін "етнос" етимологічне означає "народ", "плем'я", "зграя", "натовп", "група людей" тощо. Причому давні греки, відрізняючи себе від негреків, саме останніх називали етносами. У такому розумінні діставали відображення культурно-побутові відмінності негреків. Віт-чизняним еквівалентом цього терміна стало слово "народ". Причому цим словом стали означувати "своїх", а терміном "етнос" -- "чужих", інородців. Нині "етнос" вживається як науковий термін для визначення всіх типів етнічних спіль-ностей, а "народ" набув соціально-політичного і геополітичного значення.

У сучасній н...