Політичний режим Росії 2012 р.

Передумови формування сучасного політичного режиму Російської Федерації. Погляди іноземних політологів на ситуацію в Росії. Президентство Володимира Путіна: режим "ручного управління" або "керованої демократії". Перебіг виборів Президента РФ 2012 року.
Краткое сожержание материала:

Размещено на

План

Вступ

І. Передумови формування сучасного політичного режиму Росії

ІІ. Політичний режим Росії 2012 р.

2.1 Росія очима іноземців

2.2 Президентство Володимира Путіна: режим «ручного управління» або «керованої демократії»

2.3 Вибори Президента РФ 2012 р.

Висновки

Список використаних джерел та літератури



Вступ

Політологи визначають, що на рубежі 1990-х років у світі виросло число гібридних режимів, що отримали в літературі назви « імітаційна демократія», «авторитарна демократія», «електоральний авторитаризм» і мають ознаки як авторитаризму, так і демократії. В таких режимах проводяться періодичні вибори та існують елементи політичної конкуренції, так що опозиція здатна кидати виклик, послаблювати, а іноді навіть перемагати правлячі сили на виборах, у законодавчих органах та суді, підпорядковувати собі ЗМІ. Однак умови конкуренції для правлячих сил та опозиції носять нерівний характер через системні зловживання адміністративними ресурсами і порушень прав прихильників опозиції. Чи є Російська федерація однією з таких країн ? Якщо так, то що призвело до формування такого політичного режиму в країні.? Саме ці запитання складають основу мого дослідження.

На мою думку, дана тема є дуже актуальною і її дослідження відображає різні точки зору в самій федерації, її геополітичні та стратегічні погляди.

В подальшому дану тему можна розвивати, а на її основі в майбутньому провести повний аналіз розвитку та становлення державності у Росії, та впливу режиму який був у 2012 році на майбутнє.



І. Передумови формування сучасного політичного режиму Росії

Якщо говорити, про політичний режим сучасної Російської Федерації (станом на 2012 рік), мабуть варто спершу зазначити, наскільки це великий гравець у геополітичному просторі світу, що це один з головних постачальників палива та енергії в Європі, одна з найбільших по території країн світу, одна із тих хто має ядерну зброю, країна яка має федеративний устрій. Загалом про Росію можна багато, що говорити, але більшість мешканців світу знають Росію як серце комунізму, специфічну культуру і т.д. але з її нинішнім станом звісно пов'язують в основному її лідера - Володимира Путіна, дещо менше вже Дмитра Медвєдєв.

Російська федерація є однією з країн які знаходяться на шляху переходу від одного (тоталітарного) режиму до іншого (демократичного). Вона пішла шляхом швидкої політичної і економічної реалізації західної ліберальної моделі демократії, шляхом шокової терапії. Проте в Росії не було характерних для Заходу багатовікових традицій ринкової економіки, радянське суспільство відрізнялось від західних демократій майже тотальною мілітаризацією, суперцентралізацією та монополізацією економіки, її непристосованість до будь-якої конкуренції: переважання в суспільній свідомості колективістських цінностей, полі етнічний склад населення, відсутність масових демократичних рухів, здатних сформувати альтернативну номенклатурі політичну еліту. Як наслідок Росія переживає нелегкі часи : ліберальна модель демократизації призвела до політичної анархії, підриву мотивації виробничої діяльності, різкого росту цін та падіння рівня життя населення. Очевидно, що для Росії оптимальна модель політичного режиму та господарського реформування може бути віднайдена лише шляхом детального врахування власної специфіки та світового досвіду, проведення активної політики в цілях формування більш динамічного та гуманного суспільства.

Політичний режим, що склався в сучасній Росії навряд чи можна віднести до будь-якої моделі в чистому вигляді, певною мірою це явище зумовлене залишками попереднього політичного устрою.

Традиції тоталітаризму, що збереглися в сучасній Російській федерації мають свою специфіку. Принциповим являється той момент, що в Росії промислова революція була здійснена за рахунок перетворення усього населення в найманих робітників держави і тотальній економії на оплаті праці. Така економія (а точніше експлуатація) призвела до деградації робочої сили та розвитку її тіньового відтворення. В результаті кількість і якість праці перестали відповідати потребам індустріально-інформаційних технологій.

Складність реформування тоталітарної організації праці в Росії полягає в тому, що для його здійснення необхідно, окрім усього іншого, значне підвищення рівня оплати праці найманої робочої сили. Для цього необхідні великі капіталовкладення. В той же час реформування Росії здійснюється з ціллю підвищення ефективності економіки, яка й сама потребує значних додаткових інвестицій. Підняти рівень інвестування економіки для її модернізації і одночасно підвищити оплату праці усім найманим робітникам без величезних іноземних капіталовкладень неможливо. Для реформування Росії необхідна нова потужна система «мобілізації» найманого персоналу, котрий повинен працювати краще аніж за соціалізму, причому за значно меншу плату. Оскільки функцію мобілізації робочої сили здійснював саме тоталітаризм, стає очевидним наскільки важко вирішити проблему заміни тоталітарних механізмів примусу до ефективної але мало оплачуваної праці.

З формально-правової точки зору Росія, згідно Конституції, являє собою демократичну федеративну правову державу з республіканською формою правління. Права і свободи людини проголошуються найвищою цінністю, гарантувати які зобов'язується держава. Єдиним джерелом влади проголошується народ, котрий на референдумах і виборах виявляє свою волю. За Конституцією Російська Федерація - соціальна держава, політика якої спрямована на надання умов які забезпечать достойне життя та права громадян. В державі охороняється праця і здоров'я людей, встановлюється мінімальний розмір оплати праці, забезпечується державна підтримка сім'ї, материнства, батьківства і дитинства.

«Демократичний» режим, що складається в Росії, несе на собі відбиток економічної та політичної олігархізації, що засвідчує посилення авторитарних тенденцій в державі.

Авторитаризм закладено в традиціях російського суспільства. В сучасних умовах прагнення до «сильної руки» посилюється напрямком реформ, в результаті яких в країні утворився величезний розрив між багатими і бідними, що при відсутності стабілізуючого «середнього класу» веде до зростання авторитарних тенденцій.

Завдяки продуманій політиці приватизації значна частина державного майна опинилась в руках мало чисельних але могутніх фінансово-промислових груп, котрі окрім цього монополізували мас-медіа і розповсюдили свій вплив на політику виконавчої та законодавчої гілок влади. Ці «імперії» перетворюють існуючий режим в корпоративно-олігархічний.

Посилення авторитарних тенденцій в Росії частково обумовлено Конституцією, в якій розподіл повноважень явно зміщено в сторону виконавчої влади, і особливо президента. Реальних важелів впливу на його політику в інших гілок влади немає.



ІІ. Політичний режим Росії 2012 р.

2.1 Росія очима іноземців

Найкраща назва для політичного режиму в сучасній Росії - «політбюро», вважають деякі політологи країн Заходу [8]. Головною ціллю режиму, дійовими особами якого є обмежена кількість людей, є підтримка дійсного стану речей.

Російська влада не являє собою єдиної вертикальної структури котра управляється одноосібно, стверджують політологи. В країні склалась правляча еліта яка нараховує кілька десятків людей. В розвитку лобізму (лобізм (англ. lobbyism) - скоординована практика обстоювання інтересів чи чинення тиску на законодавців і чиновників неурядовими організаціями, фінансово-промисловими групами чи етнічними спільнотами на користь того або іншого рішення) в Росії можна виділити три основних етапи:

ь «феодальний лобізм» (період 1990-х років). В цей період олігархи особисто знаходились в середовищі владних структур, відбувалось протистояння між владою та бізнесом, а також між федеральним центром та регіонами;

ь в 2000-х роках його змінив «силовий лобізм», коли відбувся перерозподіл ресурсів на користь силовиків. Активним учасником політичних процесів стають державні корпорації, а центром прийняття рішень новий варіант політбюро;

ь «династичний» (2010-ті роки). Основними гравцями на політичній арені стали номенклатурні клани, а їх основні цілі - утвердження спадкової аристократії та легалізація капіталів на Заході.



2.2 Президентство Володимира Путіна: режим «ручного управління» або «керованої демократії»

Специфіка оновленого «політбюро» в тому, що воно ніколи не збирається на загальні збори але спільно з адміністративними кланами формує аналог ЦК КПРС. Верховним арбітром в цій системі виступає Володимир Путін. Існує кілька сфер котрими він управляє напряму: газова промисловість («Газпром») та система банків (Сбербанк, ВЭБ и ВТБ). Окрім цього система цілеспрямовано вибудована таким чином, що працювати без арбітражу та посередництва Путіна не може[8].

Дійсний режим у РФ остаточно сформувався протягом останнього десятиліття і пов'язаний з епохою президентства Володимира Путіна, Д. Медвєдєву відводиться дещо менша роль в цьому процесі. Як зазначає російський дослідник В. Согрін, «Путін із моменту вступу на президентську посаду... і своїм зовнішнім виглядом, і своєю поведінкою демонстрував політичну...